"Не хочеться крайнім дописом перед новим роком залишати рядки про "не тих" людей. Не тих - коли є так багато саме "тих". І вони або в окопах, або загиблі. І так соромно водночас щось святкувати, неначе на кістках полеглих (так, внутрішній голос аж кричить про це), але ж і жити надалі треба. Жити інакше. Щоб якось виправдати сам факт свого існування", - пише харківська блогерка Олена Кудренко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:
"Я з
дитинства перед кожним роком мріяла, планувала, бо ж ось закриваються одні двері, і відчиняються нові. З роками плани ставали все дорослішими, все вагомішими, але аж до початку цієї війни серед них не було стільки всеосяжного бажання справедливості. Я не знала, що вмію так кимось гидувати. Так бажати комусь бумерангу. Так мріяти про звичайні мирні дні та ночі у рідному домі, над яким більше ніколи не пролетить ракета. Я не знала, що зможу аж так спокійно і разом з тим на якомусь істотному рівні ненавидіти. Наче з цим народжуєшся - настільки зараз все органічно. Настільки мрії і бажання цього року очевидні, причому в багатьох з нас вони сьогодні однакові.
В наступному році хочеться не приносити жертви, не бідкатися - а рвати на шматки те зло, яке зруйнувало наші життя. І щоби сили на це ніколи не закінчувалися. І щоби всесвіт допомагав, на кожному кроці. І щоби відбій був таким, щоби дійсно, вже "ніколи знову".
Я про це не писала, але попри пекло, що ми пережили, я в цьому пеклі дещо зрозуміла. Що зможу далі, незважаючи ні на що. Зненацька мозок починає генерувати ідеї та рішення, які приймаєш і просто робиш, бо часу немає. Так ми всі бігли з Харкова, Маріуполя, Київщини, Чернігова, інших міст і містечок - бо часу на довгі роздуми не було. Ми знаходили в собі сили шукати шляхи, їжу, житло, інформацію, роботу - попри вибухи, смерті, ризики. Ми шукали можливості допомогти армії, ми об'єднувались, ми віддавали, ми організовували, ми ставали одним цілим з пораненою вибухами землею, зі зруйнованими будинками, з загиблими жертвами.
Не знаю, хто як - а я, чорт забирай, зможу далі. І в новий рік увійду через двері переможцем, а не переможеним.
Принаймні далі по-старому не можна. Треба робити висновки і змінюватись, щоб змінювати щось навколо себе.
P. s. І звичайно ніякого Кварталу-95 в новорічну ніч. Бо ржати не виходить. Не на часі. Я ж не моральна потвора. Скоріше візьму келих вина та в тиші та напів темряві побажаю моїй країні перемоги".
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
Днями заходжу до аудиторії (я викладаю в американському університеті у штаті Вірджинія), і перше запитання від моїх студентів: «Як ви пояснюєте, що наш президент став на бік Росії та Путіна?». Зрозуміти це справді складно, і американці, зокрема мої сту...
На фронті відбуваються зміни декорацій, які впливають та тактику і характер штурмових дій з обох сторін. Окупантам все тяжке просуватися під покровом "зеленки", а тому частіше можемо бачити знову появу броні, яку ворог накопичував все літо. Так вже іст...
