Вчора Сабіні Галицькій мало виповнитися 26 років. Але їй так і залишилося 23. Там на Золотому, біля Катеринівки...

Все, що ми можемо - це пам'ятати і нагадувати. І відзначати дні народження. Попри те, що є день смерті. Додавати роки, не додаючи віку.

Я просто повторю тут те, що я писав в того холодного лютого 2018 року. Щоб інші пам'ятали правду разом зі мною. З Днем народження, Сабінка!

САБІНА

Ракета ПТРК прилетіла, коли до повороту і капоніра залишилося всього нічого. На цій ділянці «нуля» був ризик обстрілу зі «стрілкотні», тому всі знаходилися всередині машини. Під захистом легкої броні, яка захищає від куль.

Водій БРДМ розвідки встиг помітити пляму, що світилася і стрибала, і різко взяти вліво, йдучи з траєкторії. Машина потрапила в яму, і похилилась на один бік. Це і врятувало більшість.

Ракета вдарила страшно, але не змогла правильно «уткнутися» в борт. Ракета спрацювала не так, як повинна була. Кумулятивний струмінь не потрапив всередину машини, випалюючи геть, закритий в тісної броньованої коробці екіпаж.

Від удару водій знепритомнів і ліг на кермо. Приголомшений і контужений командир машини, нахилившись, дотягнувся до керма, і зміг довести скалічену машину до рятівного капоніра. Другий постріл однозначно став би останнім.

Машина тикнулася в стінку мерзлої ями і затихла. Чути було тільки голос пораненого.

І більше не було Сабіни.

Величезна кінетична енергія ракети проломила і порвала борт. Великий шматок обшивки, розлетівшись пішов всередину. Туди, де навпроти сиділа Сабіна з медичним рюкзаком. Шансів не було.

Сабіна їхала надавати допомогу мешканцям недавно звільненої Катеринівки. Це була головна частина її бойового завдання. Зібрати відомості про людей, які потребують допомоги, особливо літніх. Зробити все, що може сама. Передати відомості медикам бригади, для підготовки більш масштабної допомоги. Так вже робили недавно. У звільненій Новоолександрівці.

Її любила всі. Вся 10 Гірсько- Штурмова Бригада. Добрий, світлий, небайдужий чоловічок. Чуйний, невтомний і веселий пучок енергії. Маленьке радісне сонце. Розвідники її обожнювали. Називали «душею» розвідроти. Любили.

Це була її друга ротація. Перша пройшла під Мар'їнкою. Впоратися з її променистою енергією було важко. Поєднання веселої дівчини і справжнього бійця. Вона хотіла бути завжди там, де всі. Навіть якщо це небезпечно. Хитрували. Берегли.

Цього разу все мало було бути штатно. Завдання було швидше гуманітарним. Ділянка була відносно спокійною. Чергове перемир'я.

Але в засідці сидів професійний, відмінно навчений і напрактикований розрахунок ПТРК. І оператор-снайпер. Готувався. Вичікував. Полював. Не боявся - наші вопи дотримувалися стану тиші.

Відпрацював, і десь поставив собі «зарубку» на пам'ять.

Бригада помстилася. Гідно помстилася.

Але Сабінку не повернути. Для нас це був шок. Для всіх. Особливо для розвідників. Кожен з них хотів би відмотати час назад, і сісти на її місце. Це не перебільшення, і не красиві слова.Питання «чому вона, чому не я?» задавав кожний і багаторазово. Тому, що так не повинно було бути. Не з нею.

Вже нічого не зробиш. Вже відплакав похорон. Але досі не віриться.

Хочеться, тільки, весь час просити вибачення у батьків. Так, вона була бійцем, і ризик був закладений в її професію, нехай навіть і військового медика.

Але це протиприродно, коли гине дівчина 23-х років. Не дарма. Захищаючи. За всіх. Але все одно - боляче.

Батьки нас не звинувачують. Всі розуміють. Але це допомагає мало.

Запам'ятайте це і ви, ті, для кого «війни немає», або «війна закінчилася». Ця дівчинка була на війні. Щоб не гинули ваші діти. Ваші дочки. І ви також.

Просто вклоніться пам'яті маленької, тендітної, доброї дівчини, яка загинула як воїн. За вас.

Прости нас, Сабінка. Ти з нами. Тепер ти наш Янгол-охоронець.