"Ворог преси" та гендиректор "Плюсів": Кого можуть призначити міністром культури України

До кінця поточного тижня у ОП хочуть сформувати список із трьох кандидатів на посаду міністра культури та інформаційної політики. Про це, з посиланням на заступника глави офісу Юрія Костюка, написало lb.ua. Власне прізвища кандидатур на пост Костюк виданню не назвав, втім розповів, що в ОП проводять консультації з "великим колом" представників культурного середовища і просять, щоб кожен порекомендував кандидатів в міністри, передають Патріоти України.

Втім, це викликає питання до нинішнього Офісу Президента. Нагадаємо, згідно зі статтею 114 Конституції України, члени Кабіміну, крім прем'єр-міністра, міністрів оборони і закордонних справ, призначаються на посаду Верховною Радою за поданням прем'єра.

Довідка: 4 березня 2020 року Верховна Рада звільнила прем'єр-міністра Олексія Гончарука та весь Кабмін. Міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський того ж дня заявив, що не має наміру працювати в новому уряді, зокрема через плани розділити його міністерство на два.
Раніше міністерство культури кілька місяців проходило процес об’єднання з міністерствами молоді та спорту й інформації, який завершився 31 грудня 2019 року.
У новому уряді Дениса Шмигаля створено два окремі міністерства – Міністерство культури та інформаційної політики та Міністерство молоді та спорту. 10 березня уряд призначив Світлану Фоменко тимчасовою виконувачкою обов’язків міністра культури та інформаційної політики.

То ж хто може стати міністром культури України?

За інформацією lb, у списку кандидатів є наступні прізвища:

Юлія Сінькевич (генпродюсерка Одеського кінофестивалю);

Минулоріч Юлія Сінькевич була головною кандидатурою на пост глави Держкіно – вона єдина дійшла до останнього етапу конкурсного відбору, і тоді здавалося, що її призначення – вирішене питання. Втім, на співбесіді в Національному агентстві держслужби (НАДС) її неочікувано "завернули".

У кіноспільноті Сінькевич називали найсильнішим учасником відбору і "укомплектованим лідером": завдяки Одеському кінофестивалю вона добре відома як в Україні, так і за кордоном. Скандал із "Держкіно" розгорівся не на жарт: українські режисери, продюсери, актори, дистриб'ютори та інші представники кіноіндустрії проводили акції протесту та зверталися до прем'єр-міністра з відкритим листом на підтримку Сінькевич. Однак влада на це не зреагувала.

Врешті, на голову Держкіно призначили особу із куди меншими компетенціями – Марину Кудерчук, весь досвід роботи із кіно якої зводився до керівництва кіноконцертним залом імені Довженка в Запоріжжі. До речі, саме за часів її керівництва адміністрація цього кінотеатру не погодилася на показ художнього фільму "Червоний" у День Незалежності.

Володимир Шейко (гендиректор Українського інституту);

Український інститут — державна установа України, яка представляє українську культуру у світі та формує позитивний імідж України за кордоном, знаходиться у веденні МЗС. Його очільник Володимир Шейко за 2 роки керівництва скандалами себе не заплямував. Натомість, за його керівництва Україна отримала досить потужну культурну кампанію у Європі – українські аудіогіди у музеї Бельведер у Відні, ретроспектива кінострічок Кіри Муратової у Парижі, "Український тиждень" у Гданську, була проведена ніч української електронної музики у Відні.

До керівництва інститутом Володимир майже 10 років працював у Британській раді в Україні, зокрема, був директором мистецьких програм.

Іван Козленко (гендиректор Центру Довженка, який 28 травня написав заяву про звільнення з центру);

Крім керівництва центром Довженка Крзленко запам’ятався як засновник Фестивалю німого кіно та сучасної музики "Німі ночі" (Одеса). "Німі ночі" – нині найбільший в Східній Європі фестиваль німого кіно, за мету якого взяли популяризацію українського кіноавангарду та світового класичного кіномистецтва, введення їх в сучасний науковий та культурний обіг за допомогою сучасного музичного перепрочитання.

Лілія Млинарич (засновниця фестивалю Jazz Коктебель);

Jazz Коктебель ‒ фестиваль-переселенець із Криму. Його засновниця Лілія Млинарич, як і попередні кандидатури – не скандальна особистість. Вона впевнена, що міністерству культури України варто виконувати охоронну функцію збереження культурної спадщини і писати закони, які б дозволили музеям заробляти і розвиватися.

До того ж, висловлюється про те, що політика і музика нині нероздільні. "Ми намагалися дотримуватися інформаційного перемир'я, якщо можна так сказати, не торкатися музикантів. Але якщо музикант їде до Криму не так, як у нас підписано ‒ через Київ і через адмінкордон ‒ окей, він так вирішив, і ми його покликати не можемо", – казала вона раніше в інтерв'ю "Радіо Свобода".

Павло Гудімов (власник "Я Галерея", куратор мистецьких проєктів, ексгітарист "Океану Ельзи");

Останніми роками Гудімов веде не надто публічний спосіб життя. Його власний гурт "Гудімов" після 2013-го активність стишив також. Зате у 2005-го гурт побив світовий рекорд за рекордно коротку зйомку відеокліпа – у прямому ефірі ролик "Коротка розмова" створювали протягом трьох з гаком годин.

Слава Жила (театральний режисер, з 2017-го – художній керівник театру "Актор");

Слава Жила недавно фігурував у скандалі з приводу насильства в театрі. Актриса Оксана Черкашина виклала в мережу скріншоти з пропозицією участі в новому проекті, розкритикувавши його за образливий тон.

Жила вибачився і заявив, що скріншоти вирвані з контексту. Зараз у театральному середовищі тривають дискусії щодо насильства на сцені і за лаштунками.

Світлана Долеско (одна власниць ТОВ "Докас", що займається будівництвом, гендиректорка та засновниця "Центру української культури і мистецтв");

Долеско заснувала "Центр української культури та мистецтв" у 2005 році з метою відродження давніх українських звичаїв та обрядів, а також відновлення та збереження техніки й культури вишивання, ткацтва, розпису та інших видів декоративно-прикладного мистецтва.

Центр організовує виставково-мистецькі проекти, співпрацює з освітніми закладами, культурними центрами, українською діаспорою, громадськими організаціями багатьох країн світу, проводить презентації, прес-конференції, творчих вечори, концерти, кінопокази, семінари, конкурси, фестивалі та майстер-класи.

Крім захоплення українськими культурою і мистецтвом, Світлана Долеско захищає і українську мову. Ось, наприклад, одна із її цитат: "Какой же у вас красивый язык", – цю фразу чую майже щодня, і щораз вона мене дивує. У мене красивий не лише язик, а й вуха, руки і всі інші частини мови.

Світлана Фоменко (тимчасова в.о. міністра культури).

Фоменко працює у міністерстві культури доволі давно. З 2013 року вона була начальницею Управління міжнародного співробітництва Міністерства культури України. Із серпня по грудень 2014-го – заступницею Міністра культури України з питань європейської інтеграції. З 2015 була помічницею-консультанткою нардепа, заступника голови Комітету ВР з питань культури і духовності, Віктора Єленського.

А із квітня 2016 року обіймала посаду заступниці Міністра культури України, з посади якої її і призначили в.о. міністра культури.

Щодо скандалів, то у 2015 році пресслужба НАЗК повідомила, що виявила ознаки кримінального правопорушення в декларації Фоменко. Зокрема йшлося про те, що у виправленій декларації за 2015 рік вона вказала недостовірні відомості про отриманий чоловіком дохід. Крім того, не задекларувала автомобіль, машиномісце та не зазначила відомості про корпоративні права чоловіка і отриманий ним дохід від надання майна в оренду.

Тим часом за інформацією "Детектора медіа" від джерела в парламенті, серед кандидатів на посаду міністра культури та інформаційної політики називають народних депутатів Максима Ткаченка, Олександра Ткаченка і державного секретаря колишнього Міністерства культури України та голову комісії з проведення ліквідації цього міністерства Ростислава Карандєєва.

За словами джерела, є охочі очолити міністерство, яких не підтримують у фракції "Слуга народу", а ті, кого просять стати міністром, самі не дуже хочуть обійняти цю посаду. Саме тому пошуки кандидата на посаду міністра так затягуються.

При цьому дані кандидатури мають до культури наступне відношення.

Максим Ткаченко у серпні 2014 року став одним із співвласників ТОВ "КВАРТАЛ-КОНЦЕРТ" — дочірньої компанії Студії "Квартал 95". Він володіє чвертю уставного фонду компанії та є її керуючим партнером. З 2016 року він також - концертний директор співачки Тіни Кароль, а з 2018 року — продюсер гурту "БеZOбмежень". Втім, у своїй політичній кар’єрі запам’ятався сканадалом: будучи в статусі радника секретаря РНБО, він назвав керівництво терористів, так званих "ЛНР" та "ДНР" професійними, порядними та чесними людьми, котрі достойні очолити місцеву владу.

Олександр Ткаченко відомий нам першочергово як колишній гендиректор групи каналів "1+1 Media". У період правління Віктора Януковича, за результатами щорічного дослідження Інституту масової інформації та Незалежної медіа-профспілки потрапив у десятку найбільших ворогів української преси у 2012—2013 роках. А 4 листопада 2019 року вийшло розслідування BIHUS.info, у якому було вказано, що одразу після виходу сюжету програми "Гроші" про незаконну забудівлю на Трухановому острові, в соцмережах телеменеджера почали з'являтися світлини звідти.

Щоправда, 31 травня Ткаченко заявив про намір балотуватися у мери Києва.

Невже знайти міністра так складно?

Президент України Володимир Зеленський, під час свого останнього великого діалогу з пресою 20 травня заявив, що у країні – кадровий голод. "Я не можу знайти зараз гарного міністра культури.. Ми разом із прем’єром шукаємо, ми звертались до нашої культурної спільноти, звертались до багатьох людей, казали: дайте. Нам дуже складно знайти міністра освіти, енергетики…", – сказав Зеленський, відповідаючи на питання "УП".

Але як цю ситуацію бачить сама культурна спільнота в Україні? Про це в ефірі "Радіо Культура" розповіли генеральна директорка Директорату внутрішньої та гуманітарної політики Вероніка Селега, український поет, прозаїк, громадський діяч Сергій Жадан, та екс-заступниця міністра культури, директорка "Мистецького арсеналу" Олеся Островська.

Так, Сергій Жадан підтвердив, що до нього надійшов колективний лист, де дійсно була пропозиція з приводу кандидатур на позицію міністра культури. Втім, він нікого не порадив. "Я слідкую за діяльністю влади і за діяльністю Міністерства культури, яке очолював Євген Нищук. За Міністерством, яке очолював Бородянський, я теж слідкував. Я не займаюся голослівною критикою. Коли минулого року призначили нового міністра культури, він теж до мене неодноразово звертався. Мені було цікаво побачити його візію, розуміти, що вони хочуть. Тим більше, Бородянський анонсував, що у нього готується програма і стратегія, що це буде щось нове, революційне і проривне. У результаті, Бородянського немає, стратегії немає, нічого немає. І тепер я думаю про те, на що вони розраховували, коли звертались, як вони все ще бачили. Що вони запросять людей, вони погодяться, включаться в роботу і через пару місяців це все просто зникне? Відповідно, немає до цієї влади довіри, немає розуміння того, що вони хочуть. І як в таких умовах можна працювати?", ─ каже Сергій Жадан.

За його словами, робота на українську культуру є і триває незалежно від Володимира Зеленського і його "кадрового голоду". "У нас немає "кадрового голоду". Ми робимо свою роботу. Те, що вони не можуть нічого запропонувати, те, що у них немає чіткого бачення і розуміння, те, що у них немає стратегії ─ це великою мірою їхні проблеми. Тому що не можна просто підписувати людей невідомо на що. Тут навіть не йдеться про якусь репутацію, а про те, що ми працюємо у своїй сфері, ми знаємо і розуміємо її, і тут до тебе звертаються абсолютно некомпетентні люди без бачення, без стратегії, без конкретних пропозицій. І потім виявляється, що з ними ніхто не хоче працювати. І їх це чомусь дивує", ─ зазначив Жадан.

Вероніка Селега розповіла, що у процесі консультацій з культурною спільною виявилося, що знайти кандидатуру на посаду міністра, яка б влаштовувала всіх представників цієї сфери, практично неможливо.

"Був один лист з прагненням проконсультуватися у сфері культури. І туди потрапили абсолютно всі сучасні представники культурного середовища. Напевно, це був переломний момент, коли аудиторія розділилася. Для однієї групи людей ─ це одні кандидати на пост міністра культури, для іншої ─ зовсім інші. І на цьому етапі, який триває й досі, і стався момент паузи. Тому що мова йде не про "кадровий голод", а про те, що обрати кандидатуру, яка могла б об’єднати або бути прийнятною для всієї сфери, майже неможливо", ─ зауважила вона.

"Культурна сфера, справді, буде розвиватися, незалежно від державницьких процесів. Звісно, є питання бюджету, державних інституцій, але культура розвивається з тими людьми, які зазвичай не залежать від тих процесів, які є в державі", ─ додала Селега.

У свою чергу екс-заступниця міністра культури Олеся Островська зауважила, що міністерство культури не є міністерством для культурної спільноти, натомість є структурою, яка виробляє політику, що стосується всього суспільства у тій частині, де йдеться про культуру.

"Це не спеціальна інституція для творчих людей. Це інституція для всього суспільства. Крім того, одна справа, коли ти керуєш проєктом. Зовсім інша, коли ти займаєшся урядуванням, оскільки це набагато більш невизначена річ. Вона багатошарова і необмежена у часі, хоча і має каденцію.До того ж, працюючи в уряді, ти маєш думати дуже системно, тобто йдеться про осмислення правил гри для всього суспільства. І треба розуміти ці правила для широкого кола речей, які часто тебе не цікавлять. Але щоб була широта мислення, потрібен досвід. Міністр ─ це позиція політична. Не обов'язково бути спеціалістом у сфері культури", ─ прокоментувала Островська.