"Всі, хто був у Києві 30 років тому, в жовтні 1990-го, ми знаємо, що історія - на нашій стороні", - Оксана Забужко

"Наш Перший Майдан. Тільки тоді його ще так не називали, бо Майдан Незалежности ще був "Площею Жовтневої революції", і над хлопцями, що лежали на розкладачках, ще стримів страшний червоногранітний "Ленін у пальті", в оточенні "революційних матросів", - пише українська письменниця Оксана Забужко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"З усіх 3-х Майданів, якими найвичерпніше описується історія нашої "прото-незалежности", цей був "найчистіший" – за організацією 100%ково український, "самодіяльний": без втручання політтехнологічної "сурковщини", без тіні участи російських спецслужб. Перший серйозний удар по імперії, "під дих" – вимога служби в армії на території України (геніальний антиколоніальний хід!).

Єдиний раз, коли Леонід наш Макарович Кравчук прилюдно втратив самовладання (наведений у "Музеї покинутих секретів" його крик: "Я не боюся на Бога, ні чорта, і вас не злякаюся!" - достеменна цитата з тих днів). Єдиний раз, коли студентський рух мав шанс злитися з робітничим (заводи Києва вийшли на загальноміський страйк після того, як робітників спробували "завербувати" на "розгін Майдану"), – і єдиний шанс на український робітничий рух також (вже почали були творитися незалежні профспілки)... Багато чого було тоді – "єдиний раз" (на жаль!). Але організаційна структура протесту – палатки на Майдані з охороною по периметру, "Запорізька Січ", – ось це залишилось, наше-рідне, ніде більше в світі не повторне: наш, за ці 30 років, найзначніший внесок у світову історію: Україна = "Майдан".

.......

Історію можна переписати безліч разів, і це робиться всюди і повсякчас. Єдине (атож, ЄДИНЕ!), чого з нею не можна зробити, – це її СКАСУВАТИ. Що сталось – сталось. І воно працює – незалежно від того, знаємо ми при нього, чи ні.

Ми знаємо – всі, хто був у Києві 30 років тому, в жовтні 1990-го. І ще знаємо, що історія – на нашій стороні.

(NB: на фото – це була наша одноденна акція-голодівка, під гаслом "Українські письменники солідарні з українськими студентами", – символічна, але важлива тим, що перша: через 12 днів під такими самими гаслами солідарности вийшли на Хрещатик "Арсенал" і "Більшовик", ТТД і "Ленінська кузня"... а що було далі, і якими судорогами тоді корчило ЦК КПУ і КҐБ УРСР – нехай досліджують історики)".