"​Китайське диво" добігло кінця. Тепер економіці Піднебесної доведеться платити за карколомне зростання минулих десятиліть, - ЗМІ

"Головне питання, безумовно, про наслідки цієї епідемії, і навіть не медичні, а економічні.

Тяжкість цієї епідемії полягає в тому, що вона продемонструвала критичні проблеми китайської економіки, які почалися ще до спалаху хвороби, і які коронавірус просто витягнув назовні.

Ключова проблема - це стратегічний курс розвитку, ідеологічно обгрунтований ще Ден Сяопіном і остаточно втілений за часів правління Ху Цзіньтао. Саме в його десятирічку з 2003 по 2012 роки китайська економіка накачувалася грошима з розрахунком на те, що експортна модель дозволить скинути накопичені проблеми на зовнішні ринки разом з експансією китайських товарів. До 2008 року модель працювала як годинник, але в 2008 році цей годинник зламалися. Замість переосмислення стратегії і її перегляду було прийнято рішення про закачування в економіку ще більших грошей. Якщо експортні ринки стагнують, значить, будемо прискорено розвивати внутрішній. Тим же способом - закачуючи в нього нові, ще більші гроші.

Але у цієї стратегії є досить очевидна проблема: замкнутість системи. Якщо в експортному варіанті ще можна було розраховувати на скидання ентропійних явищ за межі китайської економіки (хоча 2008 рік показав, що зовнішні ринки - це зовнішній по відношенню до китайського керівництва, а значить, непідконтрольний йому фактор), то накачування грошима внутрішнього ринку мало було привести і привела до катастрофічних наслідків - борговому "навісу". Сьогодні він становить майже 300% китайського ВВП, а це абсолютно неймовірні суми.

Тільки у двох країн в світі є подібний величиний борг - це США і Японія. США мають можливість скидати накоплену інфляцію за межі Америки (долар був і залишається світовою валютою), Японія розплачується за свій борг рецесією, з якої країна не може вийти більше 20 років. А в 1980-ті та особливо 1990-ті роки саме Японія демонструвала потужний підйом своєї економіки. Весь Голлівуд був завалений фільмами, де японські корпорації підминали під себе Америку. Але сталася криза кінця 90-их - і Японія здулася.

Китай тепер чекає той же сценарій. Чудес не буває. Діагноз відомий, криза в розпалі. З неї можна спробувати вийти або через гасло "ще більше грошей", або визнати крах стратегії і почати повільно (ну, або як вийде) повертати баланс до точки рівноваги. Що при такому обсязі боргу зробити буде дуже складно.

У гарячці Китай пішов спочатку по першому шляху. Закинувши в економіку в перший же місяць епідемії більш 170 млрд доларів ліквідності і знизивши процентну ставку. А потім - ще трошки. Однак це лікування симптомів, а не самої хвороби, причому лікування вкрай небезпечне. Якщо китайці продовжать в такому ж темпі, то рік-два вони протримаються, після чого потрібно буде вливати ще більші суми, або повертатися до вихідного питання про характер хвороби і дієвому методі її лікування.

У будь-якому випадку китайське диво скінчилося. Тепер Китаю доведеться платити за своє бурхливе зростання. І добре, якщо він зуміє повторити сценарій Японії. Є і набагато більш важкі для нього, як країни. Технічно можна буде врятувати розвинене узбережжі, скинувши в глибинку (а там живе півмільярда осіб, так що куди і кому скидати, тобто - не пустеля ж) всі створені за півтора десятка років катастрофічні проблеми. Міста доведеться огороджувати, створювати між ними і рештою території санітарні кордони (санітарні в медичному, соціальному і військовому відношенні), розбивши Китай на дві різні зони. Причому чим більше проблем доведеться скидати в глибинку, тим менше міст на узбережжі вдасться врятувати. Кіберпанк "Того, що біжить по лезу" стане реальністю. Але в китайському виконанні".