Емальований посуд був незмінним атрибутом радянської кухні: яскраві кольори, прості форми й характерна чорна смужка по краю. Чому ж виробники посуду в СРСР наполегливо залишали цю смугу, навіть якщо вона не гармоніювала з загальним виглядом виробу, передають Патріоти України
Це точно був не дизайнерський задум і не спосіб зекономити фарбу. У чому причина – читайте у матеріалі OBOZ.UA.
Емаль – це склоподібне покриття, яке наносять на сталеву основу та запікають за високої температури. Вона захищає метал від корозії й робить поверхню гігієнічною.
Ключовим у цьому процесі є перший шар – ґрунтовка, що забезпечує міцне зчеплення емалі з металом. До неї додавали спеціальні оксиди – кобальту, марганцю та нікелю. Саме ці речовини створювали міцну основу, яка мала природний темний, майже чорний колір.
Під час виробництва і у використанні обідок зазнавав найбільших навантажень, тож саме його покривали чорною ґрунтовкою з підвищеною еластичністю. Вона краще трималася на металі й не давала емалі тріскати від ударів чи температурних перепадів.
Таким чином, темна смужка не лише мала практичну функцію, а й продовжувала термін служби посуду, запобігаючи появі іржі на краях.
Після ґрунтовки на більшу частину виробу наносили декоративну емаль – білу, жовту або з малюнками. Вона робила посуд привабливим, але була менш міцною. Якби не залишали чорний кант, а покривали краї кольоровою емаллю, та швидко б відколювалася, саме на згинах і стиках виникала найбільша напруга.
Тефлонові пательні революціонізували кулінарію, дозволивши готувати практично без олії. Проте мало хто замислюється про безпеку хімічних сполук, завдяки яким створюється це ковзне покриття, передають Патріоти України. При виготовленні антипригарних пок...
Арахіс — один із найдоступніших та найпопулярніших перекусів. Його часто вважають горіхом, хоча біологічно це рослина родини бобових. На жаль, саме через свою бобову природу та умови вирощування арахіс таїть у собі чимало прихованих загроз, передають П...
