Емальований посуд був незмінним атрибутом радянської кухні: яскраві кольори, прості форми й характерна чорна смужка по краю. Чому ж виробники посуду в СРСР наполегливо залишали цю смугу, навіть якщо вона не гармоніювала з загальним виглядом виробу, передають Патріоти України
Це точно був не дизайнерський задум і не спосіб зекономити фарбу. У чому причина – читайте у матеріалі OBOZ.UA.
Емаль – це склоподібне покриття, яке наносять на сталеву основу та запікають за високої температури. Вона захищає метал від корозії й робить поверхню гігієнічною.
Ключовим у цьому процесі є перший шар – ґрунтовка, що забезпечує міцне зчеплення емалі з металом. До неї додавали спеціальні оксиди – кобальту, марганцю та нікелю. Саме ці речовини створювали міцну основу, яка мала природний темний, майже чорний колір.
Під час виробництва і у використанні обідок зазнавав найбільших навантажень, тож саме його покривали чорною ґрунтовкою з підвищеною еластичністю. Вона краще трималася на металі й не давала емалі тріскати від ударів чи температурних перепадів.
Таким чином, темна смужка не лише мала практичну функцію, а й продовжувала термін служби посуду, запобігаючи появі іржі на краях.
Після ґрунтовки на більшу частину виробу наносили декоративну емаль – білу, жовту або з малюнками. Вона робила посуд привабливим, але була менш міцною. Якби не залишали чорний кант, а покривали краї кольоровою емаллю, та швидко б відколювалася, саме на згинах і стиках виникала найбільша напруга.
У кожного з нас є куток, де зберігаються речі, якими ми не користуємося роками, але вперто відмовляємося від них позбутися. Чому нам так важко відпустити минуле, передають Патріоти України. Психологи вважають, що прив'язаність до старих предметів часто...
У вересні зазвичай збирають картоплю, для цього процесу називали сприятливі дні. Після цього етапу слід подбати про зберігання бульби. Бо часто трапляється так, що зібрали врожай картоплі, спустили в погріб — а через кілька місяців вона вже м’яка чи пр...
