Сторінками історії: Фортеці на колесах, або Панцирні потяги в боях за Директорію (фото)

Про це у своєму блозі пише завідувач кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук, передають Патріоти України.

"Упродовж 1918-1920 рр. усі воюючі сторони широко використовували бронепоїзди в бойових діях на теренах України. Цьому сприяла низка чинників, насамперед - наявність розгалуженої мережі залізничних шляхів, які в той час були основними сухопутними комунікаційними лініями. Вздвож них переважно й велись бойові дії, тому питання контролю залізничних магістралей було ключовим питанням стратегії і тактики.

В боях використовувались як бронепоїзди заводського виробництва - справжні "фортеці на колесах", так і кустарні, нашвидкоруч виготовлені безпосередньо на станціях чи в депо. Останні правильніше було б називати не "панцирними", а "озброєними" потягами, бо увесь їхній захист часом складався зі штабелів шпал або й тюків сіна! Заводські ж потяги мали, здебільшого, від двох до чотирьох броньованих вагонів ("бронеплощадок" за тодішньою термінологією). Наприклад, типовий для російської армії бронепоїзд "Хунхуз" (в Києві у 1915-му виготовили чотири таких потяги) мав дві бронеплощадки. Кожна бронеплощадка складалась з каземату, в якому встановлювалась 76,2-мм гірська гармата зразка 1904 р., та кулеметного відсіку, де встановлювалось 12 кулеметів "Шварцьозе" (трофейних австрійських) або "Максим". Боєкомплект становив 200-250 снарядів на гармату і 5000-7000 набоїв на кулемет, що було цілком достатньо для кількагодинного інтенсивного бою.

Бронеплощадки обладнувались системою парового опалення, тепло- і шумоізоляцією. Командний пункт поїзда, який знаходився на паровозі, з'єднувався з вагонами електричною сигналізацією та системою рупорного (голосового) зв'язку. Коли потяг перебував в постійній готовності до руху, тримаючи паровоз під парами, добова витрата складала 10 кубометрів води і 7 кубометрів дров (вугілля, постійно не вистачало і його використовували досить рідко). Стандартний тендер вміщав 14 кубометрів води і 12-15 кубометрів дров. Тобто, потрібно було щодня поповнювати запас води і через добу - палива.

Доступність згаданих ресурсів - води і дров - на тлі хронічного браку бензину зумовили те, що з весни 1919-го поступово знижується інтенсивність бойового застосування бронеавтомобілів, натомість на перший план виходять саме бронепотяги. Ситуація така була загалом типовою і торкалась не лише армії Директорії, але й її супротивників. Скажімо, Раднарком (більшовицький уряд) України в березні 1919-го видав спеціальний декрет, який забороняв видачу бензину та інших сумішей, необхідних для броньовиків і авіації, а одночасно - зобов'язував усі установи здати бензин, газолін та інші суміші у військові комісаріати.

На момент початку повстання проти гетьмана армія Української Держави мала два бронепотяги заводського виготовлення, успадковані ще від російської армії. Один з них ремонтувався в Одесі, а другий знаходився в Києві. Обидва вони перебували під контролем гетьманців, тому першою ударною силою військ Директорії стали імпровізовані "панцирні" потяги. 15-17 листопада 1918-го в загоні Січових стрільців нашвидкуруч спорудили три такі потяги. Кожен з них складався з товарного вагону з гарматою, яка вела вогонь через амбразуру в передній стінці, двох платформ з кулеметами, паротяга і кількох вагонів з десантом. Вагони і платформи були захищені мішками з піском і тюками сіна. Один з цих поїздів 18 листопада взяв участь в бою з гетьманськими військами під Мотовилівкою (де загинув командир поїзда Федь Черник), інший ввечері 16 листопада прибув у Фастів, а третій служив базою для штабу січових стрільців.

В депо станції Конотоп 21-22 листопада був виготовлений імпровізований бронепоїзд "Палій" для Сірожупанної дивізії. Він складався з двох платформ з гарматою на кожній. Наприкінці листопада - на початку грудня "Палій" брав участь у вигнанні гетьманців з Бахмача, Ніжина, Городні. В січні 1919-го "Палій" вирушив із Сірожупанною дивізією з Лівобережжя на Волинь. 20 січня разом з бронепоїздом "Стрілець" він брав участь у бою за Коростень. "Стрілець" був першим у військах Директорії бронепотягом заводського виготовлення. Він входив до складу гетьманського загону, скерованого з Одеси на допомогу до Києва, але по дорозі був захоплений січовими стрільцями.

Навесні 1919-го "Палій", перейменований в "Ґандзю", брав участь в боях з більшовиками на лінії Звягель (нині Новоград-Волинський) - Коростень, де команда потяга зазнла значних втрат. Загинув і командир потяга хорунжий Гиренко. В середині квітня потяг "Ґандзя" був оточений більшовиками поблизу Коростеня і підірваний власною командою.

Бойові дії Запорозького корпусу наприкінці січня 1919-го підтримували три імпровізовані потяги - "Гайдамака", "Республіканець" і "Самостійник", які курсували між Черкасами, Бобринською та Знаменкою, прикриваючи відступ українських військ на Правобережжя.

Поступово у армії Директорії з'являються бронепотяги досконалішої конструкції. На початку 1919-го був збудований бронепоїзд "Отаман Мельник", який складався з чотирьох вагонів (двох гарматних і двох кулеметних) і паротяга. Усі вагони були обшиті броньовими листами, а кулеметні - додатково викладені зсередини дубовими брусами й мішками з піском. Озброєний потяг був двома гарматами і 16-ма кулеметами (вісім важких "Максим" і стільки ж ручних "Льюїс"). У бою біля Чуднова-Волинського потяг "Отаман Мельник" був пошкоджений, вцілів паротяг і два вагони. У Бердичеві він пройшов ремонт, отримавши нові вагони досконалішої конструкції, після чого довший час діяв в околицях Старокостянтинова. Зрештою, "Отаман Мельник" був знищений власною залогою, потрапивши в оточення на станції Тарасівка на українсько-румунському кордоні.

Розрізнене використання бронепоїздів, приданих окремим піхотним частинам, далеко не завжди було ефективним. Тож на початку 1919-го в армії Директорії робляться перші спроби об'єднати ці бойові одиниці в більші угрупування. 20 лютого був відданий наказ про створення дивізіону бронепотягів, до складу якого увійшли два бронепоїзди - "Стрілець" та "Гайдамака". Очолив його отаман Бойчук. Пізніше до складу дивізіону увійшли ще два трофейні бронепоїзди, здобуті у більшовиків, - "Запорожець" і "Помста". За описом, наведеним Марком Безручком, всі чотири бронепоїзди були заводського виготовлення. "Гайдамака" був озброєний однією 76,2-мм польовою гарматою та 16-ма кулеметами. Ймовірно, це був поїзд №5 колишньої російської армії, що належав до типу "Хунхуз". "Стрілець" мав три 76,2-мм гармати - польову на платформі та дві гірські у вагоні, а також 30 кулеметів. В його складі був кулеметний вагон із бронепоїзду №4 колишньої російської армії, збудованого за проектом інженера Балля (гарматні вагони цього потяга ще на початку 1918-го були захоплені більшовиками). Озброєння "Запорожця" складалось з 12 кулеметів і двох 76,2-мм польових гармат, а "Помсти" - з однієї такої ж гармати, однієї легкої гаубиці (ймовірно, 122-мм) та 16-ти кулеметів.

Особливо активними українські бронепотяги були у березні-квітні 1919-го. 20 березня "Стрілець" підтримував 4-й полк Січових стрільців у наступі з району станції Малин в напрямку на Київ. 21 березня два бронепоїзди - "Січовий" та імпровізований "Гетьман Дорошенко" - взаємодіяли з 3-м полком Січових стрільців при взятті Нової Чорториї і станції Печанівки. В наступних боях 23-24 березня, метою яких було оволодіння Бердичевом, Січові стрільці зазнали невдачі. Однією з причин цього стала активна протидія ворожих бронепоїздів. Зрештою, 26 березня Бердичів таки було взято, а кількома днями раніше, 22 березня, війська УНР визволили Житомир. У наступні дві декади більшовики зуміли перехопити ініціативу, 12 квітня захопивши Житомир, а 13-го - Бердичів.

12 квітня 1919-го більшовики почали наступ на Шепетівський вузол. Серед сил групи Січових стрільців, що обороняла цей район, були три бронепоїзди - "Січовий" і "Стрілець", які діяли на лініях Шепетівка-Бердичів та Шепетівка-Проскурів, та "Гетьман Дорошенко", що перебував у резерві. Після переходу Січових стрільців у наступ, 21 квітня 3-й піший полк за підтримки власних бронепотягів захопив більшовицький бронепоїзд "Товарищ Ворошилов". Він отримав назву "Стрілець", оскільки попередній потяг з такою назвою кількома днями раніше був захоплений більшовиками. Принагідно зауважимо, що ідентифікація панцирних потягів тієї доби часто є досить складною проблемою, оскільки однакові назви могли мати зовсім різні бойові одиниці. Так, назву "Стрілець" в різний час носили принаймні чотири бронепоїзди Дієвої армії.

27 квітня один бронепоїзд разом із частиною польової варти був виділений для придушення заколоту отамана Оскілка. 1 травня ще один бронепотяг відбив атаку більшовицької кінноти, яка намагалась охопити фланг корпусу Січових стрільців під с. Кам'янка. Наступного дня потяг "Стрілець" (колишній "Товарищ Ворошилов"), повертаючись на ст. Шепетівка зі ст. Колоденка поблизу Майдан-Вілля потрапив у пастку - ворог підірвав колію попереду і позаду потяга. Близько години тривав бій, у якому залога бронепоїзда сповна використала його вогневу міць, відбивши більшовиків. Силами екіпажу колію відремонтували і "Стрілець" повернувся у Шепетівку. Коли ж 3 травня під натиском переважаючих сил ворога Січові стрільці залишили Шепетівку, бронепоїзди рухались в ар'єргарді, прикриваючи відступ і знищуючи за собою залізничні мости.

Станом на 30 квітня значна частина бронепоїздів Дієвої армії була зосереджена в районі Рівне-Здолбунів. Тут перебували, зокрема, "Воля", що знаходився на ремонті в Рівному, а також "Стрілець", відтягнутий з Луцька до Рівного "Сагайдачний" (колишній більшовицький "Товарищ Троцкий"), "Дорошенко". На Сарненському напрямі діяв потяг "Запорожець". Бронепоїзд "Слава" перебував у складі групи отамана Беня в районі Дубно.

Значних втрат броньові частини Дієвої армії зазнали на станції Здолбунів, коли 22 травня 1919-го корпусу Січових стрільців було наказано залишити цю станцію і пішим порядком відходити до Кременеця. При відступі 27 травня довелось знищити п'ять бронепоїздів. Серед них - "Агатон", "Партизан", "Сагайдачний", "Дорошенко" та "Грім". 24 травня до рук поляків потрапив один з кращих українських бронепоїздів - "Стрілець", який отримав назву "Крехов'як", а згодом - "Генерал Довбор" й надалі активно використовувався польським військом в боях проти українських військ і більшовиків. Нестача бронепотягів далася взнаки, коли Дієва армія 7 червня розпочала Проскурівську наступальну операцію - за свідченнями генерала Миколи Капустянського, наявність в українських військ лише одного бронепоїзда, до того ж, слабкої конструкції, не дозволила переслідувати більшовиків, що відступали, далі за станцію Деражня. Тож надалі Дієвій армії довелось терміново відновлювати свої броневі частини."