Бої у містах та перемога над Росією: Яким чином Україна планує повернути Донбас та до чого тут Карабах

Росія‌ ‌залишається‌ ‌‌воєнним‌ ‌противником‌ ‌України‌,‌ збройний конфлікт та існування ОРДЛО несе не тільки економічні та людськи втрати, але й призводить до екологічної і техногенної катастрофи, а встановлення українського суверенітту над неконтрольованою ділянкою кордону має стратегічне значення. Про‌ ‌це‌ ‌йдеться‌ ‌Стратегії‌ ‌воєнної‌ ‌безпеки‌ ‌України,‌ ‌яку‌ ‌26 березня підписав‌ ‌президент‌ ‌Володимир‌ ‌Зеленський.‌ ‌Радіо‌ Донбас.Реалії розглянуло, ‌в ‌якому контексті Донбас згадується у цій Стратегії, передають Патріоти України.

Отже, один з наведених пунктів у Стратегії згадує Донецьку та Луганську область як цілі агресії Росії.

«На національному рівні Російська Федерація залишається воєнним противником України, який здійснює збройну агресію проти України, тимчасово окупував територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, території у Донецькій та Луганській областях, системно застосовує воєнні, політичні, економічні, інформаційно-психологічні, космічні, кібер- та інші засоби, що загрожують незалежності, державному суверенітету і територіальній цілісності України».

Це пункт важливий тим, що вкотре на офіційному рівні Україна зазначає саме Росію стороною конфликту. В першу чергу, це вагомо з точки зору протистояння позицій Росії та України у перемовинах щодо Донбасу – у «мінському» так і «нормандському» форматах.

Позицію Росії на цих майданчиках коротко можна охарактеризувати так: Росія лише посередник між Києвом та «самопроголошеними республіками Донбасу». Тож офіційна українська влада має вести перемови напряму з гібридними владами у Донецьку та Луганську. Підтримка ж цих утворень з боку Кремля здійснюється лише з огляду на агресивну позицію України та може бути посилена у разі ескалації. Конфлікт загалом є внутрішнім, так званою «громадянською війною в Україні». Питання Криму ні у прив’язці до Донбасу, ні окремо – не обговорюється.

Позиція України загалом виглядає так: Росія окупувала Крим, частину Донецької та Луганської областей. Так звана влада у Донецьку та Луганську повністю підконтрольна та залежна від Москви, тож і переговори мають вестися напряму з Кремлем. Конфлікт, у такому разі, виглядає, як міжнародний (Росія-Україна), а «ЛДНР» не можуть існувати без підтримки з Росії. Більше того, фактичне керівництво ОРДЛО є військовими формуваннями Росії, що керуються Генеральним штабом Росії.

У пункті «Соціально-політичні, економічні та інші умови реалізації державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, воєнно-політичні та воєнно-стратегічні обмеження» перераховуються умови, за яких здійснюватиметься підготовка та ведення оборони України. Серед іншого, там є наступні абзаци:

1.«Концентрація населення в містах, велика кількість потенційно небезпечних промислових об’єктів та значні площі забруднених вибухонебезпечними предметами територій у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, надання відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України у Донецькій та Луганській областях, що може призвести до значних людських втрат і надзвичайних ситуацій у разі повномасштабної війни.

Донбас, а особливо непідконтрольна його частина, є найбільш густонаселеним та урбанізованим регіоном України. Окрім того, там зконцентрована велика кількість підприємств, багато з них несуть екологічну загрозу. Це стосується проблеми відведення шахтних вод, радіаційної, хімічної небезпеки.

Окрім того, сама місцевість зайнята міськими агломераціями, і це дійсно призводить до втрат серед цивільного населення та складнощів ведення бойових дій.

2. «Наявність неконтрольованих ділянок державного кордону України з Російською Федерацією, які використовуються останньою для постачання на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей озброєння, військової та спеціальної техніки, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів приховано або під виглядом надання гуманітарної допомоги»;

Один з важливих пунктів переговорів щодо Донбасу – контроль над захопленою ділянкою українсько-російського кордону. Сторони конфлікту по-різному трактують послідовність виконання пунктів угоди: вибори і контроль над кордоном.

З точки зору Росії, Україна має погодитись на проведення виборів, а вже після почнеться процес передачі контролю над кордоном.

Позиція України тут така, що проведення виборів та будь-яких законних процесів неможливе без встановлення державного суверенітету над ОРДЛО. А отже, повернення контролю над кордоном. Це, звісно, має і суто практичну логіку: через неконтрольовану ділянку кордону забезпечується збройна та фінансова підтримка збройних формувань.

Своєрідною сенсацією стало оприлюднення російським «Коммерсантом». змісту пропозицій Франції та Німеччини щодо порядку виконання «Мінська»: там знову запропонували вибори до контролю над кордоном.

3. «Збройна агресія Російської Федерації, тимчасова окупація територій Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, що відволікають ресурси, необхідні для прискорення соціально-економічного розвитку України, обмежують спроможності її сил безпеки і оборони та ускладнюють набуття Україною членства в НАТО".

Війна та окупація частини Донбасу завдали величезного удару по економіці України. Деякі галузі промисловості втратили основні позиції. Україна втратила як частину виробничих циклів, так і ресурсну базу. Наприклад, після втрати частини Донбасу Україна вперше стикнулася з дефіцитом антрацитового вугілля. Було втрачено значну частину металургійного, хімічного виробництва та високотехнологічних підприємств (Горлівський «Азот», Донецький «Топаз», Сніжнянський Машинобудівний завод, Єнакіївский коксохімпром, Ясиновський коксохимічний завод, Харцизьский трубний завод тощо). Це вже не кажучи про вуглевидобувні підприємства.

Відновлення втраченої інфраструктури оцінюють у десятки мільярдів доларів США. Наявність збройного конфлікту та окупованої території також ставить перепони і у Європейській та Євроатлантичній інтеграції. Проста логіка тут полягає у тому, що не всі країни та міжнародні об’єднання хотіли би мати у союзниках країну, що веде війну з настільки великою військовою потугою, як Росія.

Але у стратегічній перспективі в Стратегії передбачається (щоправда, без вказання строків) повна реінтеграція тимчасово окупованих територій і їхня демілітаризація та подолання наслідків війни. Ці тези кілька разів згадуються у документі. Наприклад, у такому формулюванні:

«Перспективна модель організації оборони України, Збройних сил України та інших складових сил оборони в частині визначених завдань з оборони України, стратегія та критерії досягнення спільних оборонних спроможностей... (передбачає – ред.) ...постконфліктне врегулювання, проведення демобілізації, відновлення контролю за дотриманням режиму державного кордону України та реінтеграцію тимчасово окупованих територій у відбудовний період після закінчення воєнних дій".