"Їх порозриває "Градами": Фермеру з прифронтового села довелося випустити на заміновані поля 120 корів

Фермер Олександр з Донеччини до останнього тримався у прифронтовому селі - сім’ю ще на початку війни відправив у безпечне місце, а сам лишився, щоб доглядати домашніх тварин. Декілька місяців він провів під постійними обстрілами зі своїми помічниками, передають Патріоти України.

Врешті-решт йому довелося покинути рідне село і переїхати на Київщину. Його історію розповіло "Громадське". Олександр залишався в селі декілька місяців після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Весь цей час він зі своїми помічниками – трактористом, дояркою і її двома доньками – провели без електрики, води і під постійними обстрілами.

Окупанти гатили по всьому, де, на їхню думку, могла бути схована українська військова техніка. Тому ангари на фермі часто привертали їхню увагу. На обійстя фермера постійно щось "прилітало". Багато нерозірваних касет з "Ураганів" йому довелося самому зібрати і скласти в одному місці.

Якщо два дні була тиша, на третій буде пекло

Село було все зрешечене обстрілами з боку окупантів – всюди були вирви від бомб та артилерійських снарядів. Найбільша яма завглибшки 6-7 метрів – у центрі села. "Три дні було тиші. За ці три дні можна було з’їхати з глузду. Коли тихо, то сильно напружувало. Якщо два дні тиші, то на третій буде пекло", – згадує чоловік.

Худобу довелося просто випустити в поле

Коли залишатися в селі було взагалі неможливо, фермер вирішив вивезти тварин. Проте, як виявилося, на це була потрібна непідйомна для нього сума – 150 тисяч гривень за 25 корів. А в нього їх було понад сотню, а ще десятки інших домашніх тварин.

Фермеру довелося прийняти, напевно, найскладніше рішення у своєму житті – він просто випустив худобу в поле. "Я зайшов до хліва, корови дивляться жалісно, просять пити, а в мене вже нічого їм дати. 38 дійних корів, 12 теличок, близько 70 телят, з них 20 бичків, 60 баранів, 10 свиней та пару осликів з ослятком – усю худобу мусив випустити в заміновані поля під російські авіабомби. Їх порозриває "Градами", осколково-фугасними снарядами, аби лиш не мучилися. Бо як худобі відірве ногу, ніхто не порятує від мук. Новонароджених телят шкода до сліз", – зі сльозами на очах розповідає Олександр.

Втратив усе, що наживав за пів століття

Фермер спочатку допоміг виїхати своїм помічникам – працівниці з доньками, а також декільком односельчанам. Після цього уже виїхав сам. Йому довелося лишити в селі усе, що наживав роками. "Все наживалося роками, а вивезти за два дні?! Як повантажити на причіп пів століття життя? Сироварня, пастеризатор, охолоджувачі молока – все порахувати, то на мільйони три, напевно, лишилося обладнання", – каже Олександр.

Проте під окупацією він нізащо жити не хотів. Ще будучи в селі, він допомагав українським військовим – передав їм декілька автомобілів, а потім навіть зробив на фермі мінішиномонтаж, щоб хлопцям не довелося далеко їхати для ремонту.

"Я у 2014 році жив три місяці під "ДНР". Залишатися в окупації – виключено. Хочу жити у вільній демократичній державі! Тому я не полишав село до останнього. Чи буде куди повертатися – невідомо, але справу свою не кину, будуватиму й далі ферму. Доживати віку, склавши руки, не збираюся! Чим зможу, тим армії та державі допомагатиму", – наголосив Олександр.