"Капітуляція Вірменії: Що змінює російська угода щодо Карабаху і чим вона загрожує Україні", - експерт

"Після інформації про "мирну угоду", яка більше схожа на капітуляцію, мітингарі захопили парламент та уряд Вірменії. На фото - сесійна зала парламенту", - пише у своєму блозі Юрій Панченко, передають Патріоти України, і продовжує:

"Дорогі співвітчизники, сестри і брати. Я ухвалив важке, надзвичайно важке рішення для себе і для всіх нас. Я підписав заяву з президентами Росії і Азербайджану про припинення карабаської війни...

Текст вже опублікованої заяви невимовно болючий для мене особисто і для нашого народу. Я ухвалив це рішення у результаті глибокого аналізу військової ситуації і оцінки людей, які найкраще її знають, та виходячи з переконання, що це найкраще МОЖЛИВЕ рішення в ситуації, що склалася".

Ціми словами вірменський прем'єр-міністр Нікол Пашинян оголосив про завершення війни у Нагірному Карабаху, остання гаряча стадія якої тривала понад півтора місяці.

Цю заяву у Баку вже встигли назвати оголошенням капітуляції, заявивши, що отримали майже все, що хотіли. Та ще більше отримала Росія. Угода дає їй мандат на розміщення 1960 миротворців у регіоні Карабаху. Наразі – терміном на 5 років, але з правом затриматися там довше.

Тим зрозуміліша стала реакція простих вірмен. Відразу після оприлюднення цієї заяви кілька тисяч протестувальників захопили в Єревані будинок уряду, вимагаючи термінової відставки Пашиняна.

Чому Вірменія погодилася на таку угоду? І які наслідки матиме новий виток кризи на Кавказі? Адже вона може вплинути також на Україну, включаючи Крим.

За крок до заморозки

Попри просування армії Азербайджану, у Вірменії до останнього зберігалися шанси вистояти щонайменше до весни.

Вже за кілька тижнів погода має унеможливити активні бойові дії на землі, що має суттєво "заморозити" конфлікт. Тож невпадково, що напередодні Азербайджан істотно активізував свої зусилля, щоб піти на "зимівлю" у максимально вигідних для себе позиціях.

Зокрема, Баку здобув контроль над Лачинським коридором – основною транспортною артерією, що з’єднує Вірменію та самопроголошену Нагірно-Карабахську республіку. А на додачу – в останні дні Баку зробив все можливе, щоб здобути город Шуша – місто, яке за довоєнних часів було для Азербайджану символом своєї присутності в Карабаху. У цьому вірменомовному регіоні Шуша було одним з небагатьох міст, населених переважно азербайджанцями.

А ще Шуша має військове значення. Місто розташоване на висоті, на шляху азербайджанської армії до столиці Карабаху Степанакерту (азербайджанська назва – Хакнеді).

Бої за Шушу тривали щонайменше три дні. Лише 9 листопада речник президента самопроголошеного Карабаху Ваграм Погосян визнав втрату контролю над Шушею. Щоправда, його відразу спростував Пашинян – за словами прем’єра, "битва за Шушу триває".

Втім, насправді незворотні зміни сталися у Карабасі ще раніше. Якщо контроль над Шушею має в першу чергу символічний ефект, то куди більшим успіхом Азербайджану став вогневий контроль за Лачинським коридором, що фактично означає встановлення надійної блокади Карабаху.

Словом, Азербайджан був готовий піти на зимову перерву у максимально комфортних умовах. Навіть якби до холодів їм не вдалося досягти остаточного контролю над регіоном – то зима та блокада шляхів мали би суттєво послабити, знекровити опір тих вірмен, що залишалися у Карабаху.

Альтернативні канали поставок у Карабах, звісно, існують але вони являть собою скоріш гірські тропки, які не дають сподівань на повноцінне забезпечення всім необхідним цивільних та військових навіть влітку, а зимою – і поготів.

Невипадково одночасно із боями за Шушу Вірменія розпочала евакуацію всього цивільного населення Нагірного Карабаху. Бо в умовах блокади сподіватися на хоч якесь забезпечення могли лише військові.

Евакуація мешканців Карабаху минулими вихідними

Втім, навіть у такій складній ситуації у Вірменії залишилися шанси встояти – за умови кількох "якщо". Якщо вдасться встояти до початку холодів. Якщо після цього активні бойові дії у регіоні припиняться та відновляться лише у квітні наступного року. І якщо за кілька місяців вимушеної заморозки вдасться здобути міжнародну підтримку, якої зараз бракує. Так, шанси не певні, але до останнього здавалося, що Єреван намагається їх використати.

Чому ж зрештою Вірменія підписала мирну угоду? В першу чергу – через домовленість Росії та Туреччини, здобуту "через голову" Вірменії.

На що погодилася Вірменія?

День 9 листопада виявився багатим не лише на новини з фронту. CNN Turk повідомив про домовленість між президентами Туреччини та Росії про створення нового переговорного формата щодо Карабаху, альтернативного діючому Мінського (це "тезка" нашого формату по Донбасу, але з іншими учасниками). До старого формату, крім РФ, входить Франція та США; у новому їх, по суті, замінила Туреччина.

У Кремлі цю новину прокоментували вкрай скупо. Путінський речник Дмітрій Пєсков лише визнав, що під час розмови двох президентів дійсно піднімалася тема Карабаху.

Показово промовчало і МЗС Вірменії, непрямо визнавши: вони знають, що Росія проводить переговори про них, але без їхньої участі.

А вже уночі на 10 листопада Нікол Пашинян першим заявив про завершення війни. І хоча в його заяві не було конкретних деталей мирної угоди, її незабаром оприлюднила РФ. І ці умови виявилися вкрай обтяжливим для Вірменії.

Згідно тристоронній угоді, Азербайджан та Вірменія "зупиняються на займаних ними позиціях. Уздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі і вздовж коридору, що з'єднує Нагорний Карабах з Республікою Вірменія, розгортається миротворчий контингент Російської Федерації".

Таким чином, Вірменія втрачає всі території "поясу безпеки" навколо Карабаху, залишаючи контроль лише над частиною Карабаху, а також Лачинский коридор, безпеку якого гарантуватимуть росіяни. Чисельність російського контингенту складе 1960 військових, а їхній мандат триватиме 5 років із правом пролонгації. До слова, нескладно передбачити, що межі зон, які контролюватиме Єреван, ще можуть бути предметом суперечок та зіткнень.

Ще одна величезна поступка Вірменії – в обмін на збереження Латинського коридору вона гарантує Баку транзит вірменською територією між основною частиною Азербайджану та анклавом у Нахічевані.

Також на територію Нагірного Карабаху під контролем Верховного комісара ООН у справах біженців повертаються внутрішньо переміщені особи і біженці (очевидно, йдеться як про вірмен, що втекли від війни за останні півтора місяці, так і про азербайджанців, вигнаних з Карабаху ще на початку 1990-х).

Не менше важливим є те чого в угоді немає. Вона не містить жодної згадки про майбутній особливий статус Нагірного Карабаху, на що згодом окремо звернув увагу азербайджанский президент Ільхам Алієв.

Тобто навіть ті території, що наразі лишаються під контролем Вірменії – не стають її суверенною територією і навіть не отримують автономного статусу в Азербайджані.

"Це фактично капітуляція Вірменії",– охарактеризував угоду Алієв. Витім, ще більшим переможцем наразі виглядає Росія.

Завдяки тому, що частина карабаських територій, включно зі Степанакертом, повернеться під контроль Єревану, Росія збереже і навіть збільшить свій вплив на Вірменію, для якої російські миротворці стають життєво необхідними. Натомість у разі повної втрати Арцаху, тобто Карабаху, потреба у російських безпекових гарантіях різко знижувалася б.

Але одночасно Росія посилює свій вплив і на Азербайджан, не території якого тепер з’являються російькі військові. І розгортання місії російських "миротворців" розпочалося вже цієї ночі.

Наразі складно сказати, що отримає Туреччина яка навіть не є підписантом угоди, крім того факту, що завдяки її зусиллям її союзник – Азербайджан – зміг повернути анексовані території. Втім, не виключено, що турецький інтерес буде врахований РФ у інших угодах. Зокрема, Алієв стверджує, що у Карабаху будуть присутні й турецькі військові. Але здобутки Росії цим не вичерпуються.

Ніч гніву

Ще до підписання мирної угоди, відразу після інформації про втрату Шуши, 17 вірменських партій оприлюднили спільну заяву із закликом відставки уряду та особисто Пашиняна.

Цікаво, що серед підписантів цього документу є лише одна парламентська партія – це відкрито проросійська "Процвітаюча Вірменія". Інші провідні партії спершу проігнорували цю ідею.

Але оголошення головою уряду про "завершення війни" стало немов каністрою бензину, яку кинули у багаття. Відразу після оголошення промови Пашиняна перед урядом зібралося кілька тисяч протестувальників. Вони, майже не зустрівши опору, захопили урядовий будинок, вимагаючи термінової відставки Пашиняна. А ще, протестувальники захопили й парламаент, побивши його спікера Арарата Мірзояна.

Також невідомі розгромлено єреванську редакцію "Радіо Свобода". Проти підписаних угод виступили й політики. Президент Вірменії Армен Саркісян заявив, що дізнався про підписання цієї угоди з медіа і що з ним не проводили жодних консультацій.

А вже згадана опозиційна партій "Процвітаюча Вірменія" вимагає проведення позачергового засідання парламенту, де буде поставлено питання відміни цієї угоди.

Сам Пашинян протягом ночі ще два рази виступав із заявами. Він заявив, що за протестами стоять "корупціонери та олігархи", відсторонені ним від влади, порадив їм "готуватися до помсти" та анонсував великий мітинг своїх прихильників.

Попри це, влада Пашиняна виглядає дуже непевною. Ба більше, йому буде вкрай складно утриматися на посаді. І схоже, що це від початку було однією із цілей РФ.

Якщо в Україні вірменський прем'єр має репутацію політика, який зберігає проросійський курс Вірменії (зокрема, вони продовжують підтримувати РФ в усіх міжнародних організаціях та утримуються щодо кримських резолюціях в ООН), то у Москві оцінка – геть інша.

З точки зору Кремля, Пашинян має щонайменше три "смертних гріха". Він прийшов до влади завдяки революції Він не обмежує діяльність західних неурядових організації у Вірменії.

І нарешті, він арештував особистого друга Путіна, екс-президента Вірменії Роберта Кочаряна, проігнорувавши натяки з Кремля про те, що це не варто робити. До слова, влітку 2020 року, після двох років за гратами, Кочарян вийшов на волю, але...

Словом, аргументів не на користь чинного прем’єра Вірменії у Москві було вдосталь. Тому крах революційного уряду (та ще й як непрямий наслідок російських дій) РФ розглядає як важливий урок для всіх інших її союзників – мовляв, погляньте, до чого призводить прихід до влади сил, не узгоджених із Кремлем.

Втім, не менш важливою є й інша причина. За півтора місяці війни з Азербайджаном авторитет РФ у Вірменії катастрофічно впав. Думка про те, що російські "гарантії безпеки" не діють, є аж надто очевидною. ОДКБ, яке Кремль представляв у вигляді "російського НАТО", не вплинуло на перебіг війни. Російська військова база у вірменському місті Гюмрі жодним чином не допомогла вірменам уникнути поразки.

Тому остаточне розчарування Вірменії у російському союзникові могло би призвести до спроб геополітичного розвороту країни. І у Москві могло бракувати впевненості у тому, що "миротворці", передбачені карабаськими домовленостями, є достатнім запобіжником проти цього.

Тому РФ воліє мати у Єревані набагато більш слухняну владу. А проросійських політиків у Вірменії не бракує. Це, наприклад, лідер вже згаданої "Процвітаючої Вірменії" Гагік Царукян – політик і бізнесмен, що має тісні бізнес-контакти з РФ та відстоює поглиблення зв'язків із Росією.

Звісно, зарано говорити з певністю, що саме він переможе у разі відставки Пашиняна. На зневірену та знекровлену війною Вірменію чекають непрості політичні процеси. Але відкидати цей шанс не можна. І в такому разі нібито "проросійський" Пашинян має всі шанси залишитися у нашій пам’яті як дуже прозахідний політик.

А голосування в ООН, де Вірменія досі "утримувалася" щодо Криму, у гіршому разі може змінитися на визнання анексії.

Тим більше що за підсумками останніх місяців у Вірменії образа на Україну, на жаль, стала дуже популярною – нібито через "підтримку Києвом Азербайджану". Що, до слова, не завжди відповідало реальності – але активно розкручувалося у тамтешніх медіа. Схоже – не без підтримки нашого північно-східного сусіда".

"Звільнити" українців не вийшло: ЗСУ "денацифікували" 24-річного окупанта з Твері (фото)

середа, 10 серпень 2022, 23:54

Збройні сили України ліквідували ще одного російського окупанта. Щоб "звільняти" українців старший лейтенант Іван Критський пройшов шлях у 1,5 тисячі кілометрів – з Твері. Про "денацифікацію" загарбника повідомив на своєму каналі в Telegram офіцер ЗСУ ...

Окупанти вдягнули протигази: В окупованому Донецьку після прильотів почалася пожежа на пивзаводі (фото, відео)

середа, 10 серпень 2022, 23:41

Увечері у середу, 10 серпня, у тимчасово окупованому Донецьку повідомили про прильоти на території пивного заводу у Калінінському районі. Почалася потужна пожежа, очевидці повідомляли про запах аміаку у повітрі. Відповідні кадри були опубліковані в мер...