"Казали, що це не жіноча справа": Бойова медикиня розповіла, як потрапила в армію і з чого розпочиналась повномасштабна війна в Маріуполі

Своє 25-річчя Руслана Нуца зустріла у російському полоні. Вона пройшла допити, знущання й катування струмом. Вона могла виїхати з Маріуполя на початку повномасштабного вторгнення, але відмовилася і почала працювати медиком, передають Патріоти України.

Старша бойова медикиня 36-ї окремої бригади морської піхоти в ексклюзивному інтерв’ю TSN.UA розповіла, як потрапила до армії, та як розпочиналося повномасштабне вторгнення у Маріуполі. Руслана каже, що ще змалечку мріяла піти до армії.

“Не знаю, чому — в сім’ї у мене не було військових. Але так я собі хотіла. І от навіть коли після школи я пішла в медичний коледж, навчалася на акушерку, я вже тоді розуміла, що в Збройних силах можна працювати медиком. І в 2020 році я підписала контракт. Моя сім’я була проти, не підтримали мене спочатку. Казали, що це не жіноча справа. Але я зателефонувала до військкомату, сказала, що хочу. Мені сказали, щоб приїжджала — так я опинилась в 36 окремій бригаді морської піхоти”, — розповіла медикиня.

Вперше вона потрапила до Маріуполя в 2020 році, під час першої ротації. “У мене не було багато вільного часу, щоб я ходила роздивлялася місто. Ми були на своїх позиціях. Тому особливо Маріуполь я навіть і не бачила”, — каже Руслана.

За її словами, за кілька днів до повномасштабного вторгнення вона розуміла і відчувала, що насувається якесь загострення ситуації і має трапитися щось дуже страшне.

“Але я намагалася якось ці думки відштовхувати, що все буде так як раніше. Але 24 лютого настало і я зрозуміла, що не помилялася. Мені запропонували 24 лютого покинути Маріуполь, виїхати до Миколаєва на більш безпечну територію. Це був мій начальник медичної служби Володимир Володимирович. Він зараз далі виконує свої обов’язки начмеда, він був у полоні вісім місяців. Він мені та іншим запропонував, що є така можливість, командир дає добро, щоб жінки виїхали. Багато поїхало. Але в основному всі медики лишилися. І я теж лишилася”, — розповіла Руслана.

Вона каже, що хотіла піти в армію, бо хотіла зробити вагомий внесок в захист своєї країни. “Це як моя вдячність, виявлення моєї любові до своєї країни. Не запитуй, що країна зробила для тебе, а запитай, що ти сам зробив для своєї країни і народу. Я йшла до армії рятувати життя. І тоді був такий момент, коли я розуміла, що буде дуже й дуже важко, вже було багато поранених. Я медик, я не могла покинути свою бригаду. Зараз я розвернусь і піду, бо я жінка, а типу вони чоловіки — вони залишаються помирати. Ні, я так само давала військову присягу, на мені лежать такі самі обов’язки, як і на чоловіках”, — розповіла медикиня.

За словами Руслани, у Маріуполі вона ні на секунду не задумалась про те, що я може поїхати і покинути побратимів. “І ніколи я про це не шкодувала: ні в самому бункері, ні вже коли була в полоні. Я навпаки дякувала Богу за те, що я залишилася, що я була корисною, що я дійсно допомагала. Моє життя знайшло сенс у тому, що я тоді лишилась”, — каже Руслана.