Хіти тижня. Несанкціонована розправа: СБУ розсекретила доповідь Хрущову про звірства радянських солдатів над селом Великий Житин 1946 року - вбивали, ґвалтували, грабували, палили (документ)

Розсекречені архівні документи, як бійці Червоної армії вчинили звірячу розправу над жителями села Великий Житин під Рівним у січні 1946 року. Очевидці розповіли подробиці тих подій три чверті століття тому, як солдати вбивали та ґвалтували людей, грабували та спалювали хати, зазначають Патріоти України. Репортаж показали в ефірі програми " Свобода слова Савіка Шустера".

Йдеться про оприлюднене СБУ спеціальне донесення 75-річної давності на ім'я першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова про безчинства, вчинені бійцями 10-ї мотомеханізованої дивізії генерал-майора Павлова над жителями українського села в ніч проти 10 січня 1946 року, тобто через 8 місяців після капітуляції гітлерівської Німеччини та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Архівні документи про розправу в селі Великий Житин

У документі йдеться, що червоноармійці, проїжджаючи повз село Великий Житин, "були обстріляні невідомими бандитами", і у відповідь на це бійці частини вчинили над жителями населеного пункту "дику розправу".

"У цю ніч були повністю спалені 23 селянських господарства разом з майном. У вогні згоріли кілька місцевих жителів, велика кількість хліба і худоби. Крім того, бійці цієї частини під час пожежі грабували майно населення, ґвалтували жінок, били і вбивали громадян села", - написано в спецповідомленні.

Як вказується, в ході розслідування було встановлено, що в результаті звірств "постраждало багато сімей інвалідів Вітчизняної війни та осіб, які перебувають у Червоній Армії".

Так, був спалений у своєму будинку інвалід і ветеран війни Карпюк. Убитий місцевий житель та інвалід війни Степан Процюк, його майно теж спалено. У Ганни Процюк спалили господарство, одного її сина інваліда та ветерана побили, а другого повели з собою. Побили і забрали з собою інваліда війни Антонюка Данила Андрійовича. Переселенку з Польщі Надію Цвіркалюк та її тримісячну дитину розстріляли. У дружини вбитого фронтовика Торчанюк Харитини спалені будинок і все майно. Троє солдатів зґвалтували дружину червоноармійця Миколайчук Марію Опанасівну, матір трьох малолітніх дітей, після чого забрали у неї всі речі та влаштували підпал... Далі в документі перераховуються й інші моменти розбійних грабежів і спалювання господарства, осель жінок, які разом з дітьми залишилися без засобів до існування.

У документі йдеться, що це не повний перелік жертв, проте попередній. Розслідуванням зайнялося ОКР "СМЕРШ" НКО 13 Армії. Спецповідомлення написав нарком держбезпеки УРСР Савченко.

Згадування очевидців розправи

• Володимир Процюк, онук убитого Степана Процюка:

"Це було вночі, почала горіти їх хата. Хто її підпалив? Спочатку говорили, що підпалили червоноармійці або НКВДисти...Вони почали вискакувати. Дід був з фронту, був поранений, нога не працювала, було перебито коліно, він ходити добре не міг. Він взяв крісло. На кріслі були його речі та взяв ікону, зняв зі стіни. І почав вибігати з дому. Бабуся за ним вибігла. Почула постріл, і він впав. Це стріляв у дідуся червоноармієць, сказав: "Дивись, Бандера побіг!"

• Лідія Катеринчук, очевидець подій (їй було 7 років):

"Цей Степан саме прийшов з фронту, без ноги... Я не можу спокійно розповідати... я пам'ятаю... На тій вулиці, яка йшла вгору, їхали бандерівці на конях. А на зустріч їхала машина з солдатами нашими. Був уже 46-й рік. Ті, що вийшли з тієї вулиці, обстріляли цю машину. Під ранок приїжджає напевно машин десять. І як зараз пам'ятаю, що всіх таких, хто з фронту повернувся, і люди такі старі, хворі вже, і їх усіх брали. А хто брав? Чи то солдати радянські, чи то бандерівці, не знаю... Село повністю горіло. Горіли всі хати".

• Раїса Гузєва, свідок подій:

"Я пам'ятаю раз, зустрілися в селі партизани УПА з червоноармійцями, і почалася стрілянина. Вони зайшли в будинок Процюків, і вбили там Процюка Степана і спалили хату. Потім вони пішли далі. Вбили Карпюка Якова. Ми були з мамою в гостях (в селі Ремлі). Мама вранці вийшла і каже: "Ой, Боже! У нас напевно село горить". Бо там, каже, така заграва... Страшно жилося, бо вночі приходили одні, а вдень - інші. Ще приходили українці, щоб їм дали поїсти. А вдень приходили інші... Війна є війна. Правди немає ні там, ні там. Бо воюють, як кажуть, кожен за свою землю".

• Леонід Кравчук, перший президент України, народився в селі Великий Житин, свідок тих подій (було 12 років):

"Мені було тоді 12 років. Якраз я народився 10 січня (1934 року). Наше село ділилося на дві частини: хутір і саме село. Я жив на хуторі, це ближче до Рівного. А там, де сталася ця трагедія, це було село. Тому я знав тільки про те, що це сталося. Але нам давали іншу інформацію. Мовляв, це були просто бойові дії між націоналістами та Червоною армією. І не дуже рекомендували, я б так сказав, говорити про це часто і голосно. Просто: що це була біда така, це була війна. Ось: бандити напали на радянських воїнів, і ті відбивалися, і сталася така біда. Вже трохи пізніше я дізнався більше. Але скажу відверто, що людей, які добре знали це або були свідками, залишилося дуже мало. Якщо мені зараз 88 років, а тоді було 12, то ті, кому тоді було 20, їх вже немає в живих нікого. Тому свідки, яких зараз бачили, вони теж були маленькими тоді, очевидно, і вони знають про це зі слів інших. Я вже пізніше, коли я став головою Верховної Ради і потім президентом, я мав більш детальну інформацію".

Фото: архівний документ про розправу бійців Червоної Армії над жителями села Великий Житин 10 січня 1946 року