"Людей ховали у дворах, квіткових клумбах, на дитячих майданчиках": Заступник мера Ізюма розповів про жахіття окупації та відродження міста

Звільнений від окупантів Ізюм потихеньку повертається до життя. Попри те, що у місті ще далеко не скрізь відновили електрику та газ, більшість мешканців збираються зимувати у населеному пункті, передають Патріоти України.

«Люди планують зимувати, збираючись по дві-три сім'ї у приватному будинку»

— Місто почали бомбити з 6 березня, — згадує Володимир Мацокін. — Розпочалося нищівне бомбардування з літаків, ракетами, з артилерії, з мінометів. І це тривало цілодобово… Незрозуміло, яка там могла бути військова логіка. Знищували все: меморіали, присвячені Другій світовій війні, дитячі садки, ліцеї, медичні та соціальні установи, пішохідний міст, центральну площу, центральний парк, пам'ятки архітектури. Апокаліптична картина… Від вибухів «складалися» цілі під'їзди, від шкіл лишалися лише стіни та залишки «коробки».

Я не можу оцінити кількість жертв серед цивільних. Вона може бути більшою або меншою за тисячу осіб. Але ж ви знаєте, що у нас виявлені масові поховання, тіла людей, які були вбиті. Ми вже з'ясували прізвища цих осіб, знаємо обставини їхньої загибелі… Ми також знаємо про в'язниці, знаємо історії звідти, як люди рятувалися, коли заходили ЗСУ… Відомо, що у цих в'язницях жінок катували струмом, знущалися, піддавали неймовірним випробуванням. Ті історії, які ми чули, ті звірства… тварини так не поводяться.

— Чи багато людей вже повернулося додому після деокупації Ізюма?

— На момент початку війни у нашому місті жила 51 тисяча мешканців. Нині у місті проживає приблизно 21 тисяча людей.

— Місто сильно зруйноване?

— До 85 відсотків будинків у Ізюмі були знищені.

— Куди ж тоді люди повертаються?

— У центральній частині міста, де мало що вціліло, людей небагато. Хто мав таку нагоду — переселився на околицю Ізюма, у приватний сектор. Люди планують зимувати, збираючись по дві-три сім'ї в одному приватному будинку. Багато наших мешканців виїхало за кордон. Їхні будинки порожні. Так ось, господарі цих будинків дозволили перезимувати у них.

Ми пропонуємо сьогодні людям добровільно виїхати з Ізюма до Харкова чи Полтави. Але майже ніхто не хоче їхати. За місяць отримали лише 28 заяв на те, щоб когось вивезти.

— Ця зима, зважаючи на все, буде дуже складною для всієї України. А для таких міст, як Ізюм, де стільки руйнувань, то й поготів. Чи вдасться мешканцям перезимувати?

— Ситуація справді складна. У багатьох будинках ще немає ні газу, ні електрики. У мене вдома, до речі, теж цього поки що немає. Залишиться моя сім'я зимувати в Ізюмі чи ні, залежить від того, як швидко вдасться повернути газ та електрику до будинку. Я думаю, що решта мешканців Ізюма думають так само. Поки не так холодно на вулиці, рішення про переїзд із міста на зиму ще багато хто не прийняв, оскільки надія на те, що газ та електрику буде відновлено найближчим часом, є.

«Днями загинув рятівник. А двом його колегам вибухом відірвало ноги»

— Від чого це залежить, щоб газ та електрика повернулися до будинків якнайшвидше?

— Є об'єктивні чинники. У нашому регіоні все ще дуже небезпечно. Рашистів вигнали, але електрики та газовики продовжують гинути на мінах та розтяжках. Ось, наприклад, днями загинув рятівник, працівник ДСНС. А ще двом його колег вибухом відірвало ноги. Причому, зі слів хлопців, що вижили, вони цією дорогою їздили безліч разів. Я людина цивільна і про це не знав, але виявляється, що є такі міни, які закопуються на глибині 60 сантиметрів і вони спрацьовують не відразу. Процес відновлення електричних або газових магістралей — дуже небезпечний.

І небезпека у вигляді мін та розтяжок може чатувати не тільки за містом. Я з вами зараз розмовляю телефоном і йду вулицею. Якщо не будеш уважним, можна й у місті підірватись на міні.

— До нас приїжджають журналісти, і ми ведемо їх на пам'ятне місце — гору Кременець, — веде далі Володимир Мацокін. — Але, якщо хочеш туди піднятися і спуститися з гори живим, треба йти строго по зазначеному маршруту. Крім того, я з моменту деокупації Ізюма так і не зміг сходити до рідних на цвинтар, оскільки він весь закиданий «пелюстками» (протипіхотними мінами натискної дії. — Авт.). Найближчим часом мешканцям Ізюму доведеться забути про відпочинок у лісі чи біля річки. Адже наші ліси на всю Україну завжди славилися своїми грибами та ягодами… У саперів просто не вистачає сил, щоби розмінувати таку велику площу. Та про що ми говоримо, якщо лише рік тому ми все ще підписували акти на розмінування після Другої світової війни. Так скільки ж років із 1942 — 1943-го минуло!

«Фракція ОПЗЖ у міській раді майже у повному складі, окрім трьох депутатів, працювала на ворога»

— На жаль, серед ваших земляків були зрадники. Я знаю, що, наприклад, депутат ОПЗЖ навіть показував росіянам, як їм краще зайти до Ізюма. Просто в голові не вкладається… Чи багато таких у вас було?

— На жаль, цей зрадник був не один. Фракція ОПЗЖ у міській раді, як з'ясувалося тепер, майже у повному складі, окрім трьох депутатів, працювала на ворога. І вони це робили системно. Сьогодні вони всі втекли з Ізюма. Але продовжують підривну діяльність: записують пропагандистські відеоролики із Бєлгорода. Той же Анатолій Фомічевський, голова фракції, про якого ви згадали, не назвавши його прізвище, швидше за все, був російським агентом, який чекав свого часу. За свою роботу він отримував із росії гроші. Це ми зараз аналізуємо ситуацію. Адже він ніколи ніде не працював. На які прибутки він існував? Всі ці зрадники, які жили в Ізюмі, вони могли і не знати, коли почнеться війна або коли росіяни збираються заходити до Ізюма, але вони чітко знали, як діяти, коли це станеться, щоб відпрацювати гроші, отримані від ФСБ.

Але це якщо говорити про тих, хто працював на росію свідомо. Однак були й такі серед місцевих жителів, які почали здавати окупантам проукраїнських активістів, ветеранів АТО та членів їхніх родин. Здавали поліцейських, тероборонівців, батьків воїнів ЗСУ. Думаю, ніхто зі зрадників не уникне покарання. Усі їхні прізвища на сьогодні нам відомі.

— В Ізюмі було виявлено шість приміщень, де росіяни катували полонених та затриманих українців, де з людей знущалися: били струмом, відрізали вуха. За що можна було потрапити в таку катівню?

— За що завгодно. Російському військовому міг просто не сподобатися ваш погляд. Дуже небезпечно було в той час ходити містом з телефоном. Зупинять, перевірять — знайдуть фотографію, яка їм не сподобається, наприклад, фото людини у вишиванці, — і можна потрапити до катівні. Також треба було дуже ретельно стежити за тим, що і кому ти кажеш. Хтось щось почує, не так зрозуміє, і з тебе можуть зробити «навідника».

Знущання з людей були системними. Це такий вид терору, щоб вселити у мирних жителів страх. Щодо кількості катівень, до речі… Ви назвали число «шість». Їх було набагато більше. Наразі спілкуємося з людьми, і вони розповідають, що десь у районі колишнього оптико-механічного заводу було якесь страшне місце, куди вивозили затриманих мешканців Ізюма. Але де саме знаходилася ця катівня, точно поки не відомо. На цьому заводі дуже багато покинутих будівель, підвалів. На сьогодні колишній завод ще повністю не обстежений.

Постраждалих дуже багато. Деяких «на підвал» забирали по три рази. Крім того, у нас ще є непізнані трупи, особи яких поки що встановити не вдалося. Чекаємо на результати експертизи ДНК.

Ось біля міського цвинтаря було виявлене масове поховання мешканців Ізюма. На сьогоднішній день звідти дістали 451 тіло. Це і жертви розстрілів, і російських бомбардувань. Знаходили трупи зі слідами тортур та з мотузками на шиї. Тобто людей просто душили та скидали в ями. Але це ще не всі поховання. 451 тіло — це ті трупи, які були стихійно поховані біля міського цвинтаря. Адже багато мешканців Ізюма ховали близьких біля своїх будинків, у дворах, у квіткових клумбах, на дитячих майданчиках.