Генерал двох армій, якому ревнощі Петлюри змарнували шанси врятувати Україну: Доблесть, подвиги та поневіряння Олександра Грекова чекають на свого романіста

Олександр Петрович Греків — постать унікальна навіть для буремних часів Українських визвольних змагань, один з найталановитіших полководців нашої Батьківщини. Людина честі і сильної волі, кадровий генерал російської імператорської армії, який без вагань підтримав прагнення українців до самостійності, підтримавши УНР, служив Гетьманату, а згодом став легендою Галичини, очоливши знамениту Чортківську офензиву армії ЗУНР. Життя цієї дивовижної людини — наче спеціально створене для гостросюжетного роману, де переплелися блискучі перемоги, політичні інтриги недоброзичливців, роки сталінських таборів та незламність духу, зазначають Патріоти України.

Від народження до генерала

Олександр Греків народився 21 листопада (за іншими даними — 3 грудня) 1875 року в селі Сопич (нині Глухівський район, Сумська область) у дворянській родині з давніми грецькими коріннями. Його шлях до війська був не зовсім типовим: спочатку Олександр Петрович здобув цивільну освіту, закінчивши юридичний факультет Московського університету. Лише після цього, у 22 роки, вирішує змінити мантію юриста на мундир, вступивши до Московського Олексіївського військового училища в Москвіі. Кар’єра цієї обдарованої людини розвивалася стрімко. З 1899 року року почав службу в Лейбгвардії єгерського полку підпоручиком (чини гвардії були на два класи вищими за відповідні чини сухопутних військ). Після закінчення в 1905 році академії Генштабу — Миколаївської військової академії — командир роти цього ж полку. Водночас із 1908 р. викладав політичну та військову історію й тактику у військових училищах Петербурга. У 1912 р. захистив дисертацію з історії військового мистецтва (що було рідкістю для офіцерів).

Перша світова війна застала 38-річного полковника на посаді начальника штабу дивізії. За хоробрість та блискуче планування операцій 1916 року Греків отримав звання генерал-майора та був нагороджений Орденом Святого Георгія IV ступеня. Проте розпад імперії поставив перед ним головний вибір.

На службі Україні: між УНР та Гетьманатом

У 1917 році, коли почалося творення українського війська, Греків, як і багато інших "фахівців старої школи", запропонував свої послуги молодій Українській державі. Він був одним із небагатьох генералів, які намагалися триматися осторонь партійної політики, ставлячи на перше місце професіоналізм.

Це дозволило йому займати високі посади за різних режимів: в Армії УНР він командував дивізіями та корпусами, за часів Гетьманату Павла Скоропадського він працював у Військовому міністерстві. Згодом, повернувшись до Директорії УНР, наприкінці 1918 року був призначений Військовим міністром УНР.

Саме Греків протягом зими 1919 року вів переговори з французьким командуванням в Одесі, намагаючись знайти союзників для України в боротьбі проти більшовиків. Однак через політичні розбіжності та недовіру з боку Симона Петлюри (який побоювався зростання популярності генерала) угоди досягти не вдалося.

12 лютого 1919 р. внаслідок інтриг всередині Директорії Грекова було звільнено з посади військового міністра та призначено Наказним Отаманом (тобто-командуючим армією УНР). Греків рішуче взявся за справу. Він зупинив відступ українських військ, зміцнив укріпленнями Житомир та Бердичів, де зосередив головні сили армії УНР.

На посаді командуючого генерал Греків затримався теж недовго. У війську та суспільстві почались розмови про те, що він мусить стати на чолі української держави. Прилучилися до цієї справи і більшовики, які у своїх листівках та друкованих виданнях зазначали, що фактично створюється диктатура з Симоном Петлюрою та Олександром Грековим на чолі. Звичайно, це непокоїло Петлюру, який одразу вжив заходів щодо звільнення генерала з лав української армії, що відбулося 5 червня 1919 року. Спонукав Петлюру піти на цей крок і той факт, що генерала Грекова підтримувала партія самостійників, яка поставила себе в опозицію до соціалістів, що обіймали ключові посади в уряді УНР. Так Греків опинився поза справами, а тому за кілька днів виїхав до Західно-Української Народної Республіки та тимчасово оселився у Станіславі.

Треба зазначити, що розправа Петлюри з потенційними конкурентами бувала і ще брутальніша. Так знаменитого героя визвольних змагань полковника Болбочана підручні Петлюри бездоказово приговорили до страти, звинувативши у заколоті, а голова Директорії УНР залишив приговор у силі.

На чолі Української Галицької армії

У час виїзду Грекова до ЗУНР ситуація на фронті Галицької армії була складною. Зокрема, катастрофічно не вистачало командирських кадрів, оскільки за часів Австро-Угорщини військова служба не була в пошані серед галичан. Старшин (офіцерів) з довоєнною освітою в УГА можна було перелічити по пальцях. Наступна славна сторінка військової біографії Олександра Петровича Грекова - наступальна операція Галицької армії у період українсько-польської війни 1918-19 років, широко відома в історичній науці як "Чортківська офензива”. На початку червня 1919 Галицька армія, ведучи кровопролитні бої проти переважаючих польських військ, змушена була відступити у південно-східну частину Галичини. У цей критичний момент 9.6.1919 уряд ЗУНР-Державний секретаріат склав свої повноваження, а Українська Національні Рада призначила Євгена Петрушевича Диктатором ЗУНР.

Архітектор Чортківської офензиви

Отже, зірковий час генерала настав у червні 1919 року. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) опинилася в критичному становищі під тиском польських військ. Українська Галицька Армія (УГА) була загнана у "трикутник смерті" між Збручем та Дністром.

9 червня 1919 року Олександр Греків був призначений командувачем УГА. Його прихід кардинально змінив моральний дух війська. Вже через кілька днів розпочалася знаменита Чортківська офензива — одна з найуспішніших наступальних операцій українського війська.

Під командуванням Греківа 25-тисячна українська армія, відчуваючи брак набоїв та амуніції, розбила 100-тисячне польське угруповання, добре озброєне Антантою. УГА звільнила Чортків, Тернопіль, Бучач і підійшла до Львова. Греків став легендою в Галичині, довівши, що навіть у безвихідній ситуації професіоналізм і бойовий дух можуть творити дива. На жаль, через брак зброї та матеріальних ресурсів наступ довелося зупинити, і УГА змушена була відійти за Збруч.

Вигнання та помста СМЕРШу

З 1920 року генерал перебував в еміграції у Відні. Він відійшов від активної політики, жив життям приватної особи, згодом отримав австрійське громадянство. Здавалося, що війни залишилися позаду.

Однак радянські спецслужби нічого не забували. У 1948 році, коли Відень був поділений на окупаційні зони, 73-річного генерала викрала радянська контррозвідка СМЕРШ прямо біля його дому. Його вивезли до Києва, у Лук’янівську в’язницю.

Вирок був жорстоким: 25 років таборів за "антирадянську діяльність". Літнього генерала відправили до ГУЛАГу (Озерлага). Попри вік і важкі умови, Греків зберіг гідність. Співв'язні згадували, що він ніколи не скаржився, тримався аристократично і підтримував дух інших в'язнів.

Повернення і пам’ять

Олександр Греків провів у радянських концтаборах 8 років. Він був звільнений лише у 1956 році, вже після смерті Сталіна. Йому дозволили повернутися до Відня завдяки його австрійському громадянству.

Він прожив на свободі ще два роки, померши 2 грудня 1958 року (за іншими даними — 1961 року, але більшість джерел, зокрема Інститут нацпам'яті, вказують на 1958 рік) у Відні, де і похований.

У своїх пізніх роздумах генерал сказав слова, які стали його заповітом:

"За служіння Україні я розплатився роками неволі і втраченим здоров’ям, але аж ніяк не шкодую про це".