"Ми розуміли чітко": Захисник Маріуполя розповів про смертельний бій із росіянами, в якому втратив друга (відео)

Українські воїни, які захищали Маріуполь, вважали своїм обов'язком допомагати мирним жителям, які стали заручниками розв'язаної Кремлем війни. Також вони готові були ризикувати своїм життям, щоб попередити товаришів про наближення ворога, передають Патріоти України.

Саме так зробив боєць полку "Азов" Олег із позивним "Галерея", який вступив у смертельний бій із росіянами, втратив у цьому бою друга – і, попри численні поранення, зумів дістатися до побратимів, щоб розповісти про розташування противника. Свою історію він розповів журналісту "Радіо Свобода".

Олег каже: захисники міста намагалися максимально допомогти мирним жителям, які опинилися у пастці в заблокованому Маріуполі. Вони ділилися з ними їжею та всім, що мали самі. "Ми розуміли чітко, що людям нема звідки брати їжу, вони стали заручниками ситуації. Якби ми не допомагали їм – я тоді не розумію взагалі, чому я ношу цю форму", – розповів воїн.

Захисники міста розшукували притулки цивільних, щоби підтримати людей. В одному із таких притулків маріупольці мали бензинову грілку, але в них не було пального. А початок березня видався цього року холодним. Тому "азовці" вирішили віднести людям трохи бензину.

"Коли під'їжджали до спуску, який ішов у бік "Азовсталі", – по нас відкрили вогонь із недобудованих п'ятиповерхівок. Ми зупинилися, вийшли з машини, сказали: хлопці, ми свої. Вони сказали нам покласти зброю та зняти бронежилети. Після цього я помітив три "Тигри" ворожих. Ми вирішили не здаватися в полон, обернулися назад, взяли автомати – ну і вони почали нас розстрілювати", – розповідає "Галерея".

Практично в перші секунди бою обидва бійці дістали поранення. "Моментально отримав поранення в руку, сказав своєму другові Козацькому, що я "300". Мій автомат полетів далеко і я не міг до нього дотягнутися. Козацький у цей момент почав вести вогонь по них. Після чого йому моментально прилетіла куля в ногу, яка зачепила артерію, він повернувся до мене, обійняв міцно, сказав, що для нього це кінець, я сказав, що все буде добре. Це мій друг, з мого взводу. Сам маріуполець, звуть Ігор. Він, на жаль, загинув. Це 16 березня сталося", – описує загибель друга Олега.

Вже лишившись один проти озброєного супротивника, "Галерея" продовжував вести бій. "Я отримав ще два поранення в ногу. Як виявилося, одна з куль перебила мені таз, зламала. Вони там кричали щось, "Укроп, здавайся нам!". Поставив перед собою завдання, що мені потрібно за будь-яку ціну попередити друзів, які залишилися на позиції, що там-то і там-то – ворог. Я розумів, що часу в мене мало, у мене було 5 кульових поранень. Я перекинувся через якийсь паркан ліворуч. Не розумів, куди мені йти. Просто рухався у бік своїх позицій. Я повз, потім падав, знову повз, намагався підвестися, знову падав", – розповідає боєць.

Потім йому зустрілися цивільні люди, вони завантажили пораненого бійця в свій автомобіль і зібралися везти його до найближчого шпиталю. Але Олег відмовився."Я відмовився туди їхати, тому що розумів, що мені потрібно попередити. Спробував відчинити машину, випав з неї – вони назад мене завантажили і дали слово, що довезуть мене до позицій, а не до шпиталю. І вони це зробили, велике їм спасибі. У мене не було можливості віддячити цим людям. Сподіваюся, вони вижили", – згадує боєць.

Діставшись до позиції, Олег розповів про те, що сталося, своїм побратимам. І лише після цього подумав про себе. "Я приїхав на позиції, розповів друзям, що сталося, своєму взводу. Вони надали мені першу медичну допомогу, наклали три турнікети – на дві ноги та праву руку, руку зашили, забинтували, обробили рани. Але, на жаль, ніхто не розумів на той момент, що в мене таз зламаний. Я сам не розумів. І одна з куль була в стегні, її я самостійно діставав потім вже на "Азовсталі", – розповідає він.

Саме тяжке поранення в таз спричинило те, що 31 березня Олег "Галерея" разом з іншими пораненими товаришами був евакуйований з Маріуполя. Він зізнається: їхати було важко. "Дуже не хотілося залишати своїх друзів там. Тому що коли ми перебували там – просто змирилися, що це кінець, потрібно виконувати свою роботу до кінця. Тому що ми розуміли, що ті війська у величезній кількості, які у Маріуполі, – що завдяки нам вони у Маріуполі, а не ближче до Києва", – каже боєць.

3 червня, після лікування та реабілітації, Олег повернувся на фронт. Він зізнається: головне, чого хоче зараз, – повернути товаришів, які потрапили в полон до росіян. І очистити рідну землю від загарбників. "Буду тут доти, доки російська армія повністю не піде з території України", – обіцяє воїн.