"Нас перетворять на Сомалі, аби потім колонізувати, як Конго", - політолог про ситуацію в Україні

Ми бачимо турборежим хаосу, який не в стані поконати пандемію, водночас, розуміємо, що країна змушена в той чи інший спосіб функціонувати. І ось деякі дуже дивні речі, які, я б назвав маркерами, свідчать про те, що зараз частина проросійських середовищ спробує використати ситуацію в Україні задля реалізації спочатку точкового реваншу, а потім реваншу стратегічного і геополітичного.

Сходяться в одній точці три кризи. Перша — політична криза. Ми, вочевидь, бачимо, що все ж таки, як би там не було, але актуальна влада не дає собі ради з усіма тими проблемами, які звалилися на країну. Виявилося країна — це не кіно. З другої сторони, є економічна криза, яка має, як і внутрішнє походження, йдеться про нездатність попереднього уряду, а цей уряд взагалі, здається, не займається економічними питаннями, бо йому і не до того. Таке враження, що на кінець квітня, травень місяць всі ці три тенденції сходяться в одну точку і ми в травні місяці можемо отримати повний параліч, повний вибух чи що-небудь, яким будуть користуватися, без сумніву, як у нас співається “наші вороженьки”. Інше питання, чи готові ті, котрі хочуть існування України, в якихось більш менш цивілізованих формах, чи вони готові до того вибуху? В мене є велике запитання. Хоча, з іншого боку, маю Вам сказати, весною чи літом 2013 року мало хто навіть думав чи міг собі уявити, що може щось відбутися таке, як Майдан Гідності. Інколи суспільне збурення просто вибухає. Інше питання, чи цей вибух пройде в позитивному аспекті, чи, як завжди, в історичній перспективі українській, у вигляді Гайдамаччини, Коліївщини, такого достатньо жорстокого, але позбавленого кінцевої державотворчої мети народного повстання.

Україна ще не сягнула пандемічного піку і ми розуміємо, що економіка має працювати і держава має функціонувати не хаотично, а чітко і конкретно. А, замість того, ми чуємо посилення доволі дивних і небезпечних голосів про те, що, мовляв, дефолт — це не настільки страшно, Україна може собі спокійно порадити і без траншу МВФ. Ми ж бачимо космічні суми державного дефіциту бюджету, розміром майже 300 мільярдів гривень.

Це нонсенс - оголошення дефолту країни, насправді, багатющої країни, яку грабують останні тридцять років, і вона ще є. Є ще, що грабувати і за що боротися. Це вже крайній, як на мене, цинізм. І, мало того, нещодавно в інтернеті був такий малюночок, де сидить такий голосувальщик, який голосував рівно рік назад і казав, ну приколюся, в разі чогось – то в Польщу на заробітки поїду. Не поїде. Тепер від України втекти вже не вдасться більшій частині. Боротьба за таку звичайну Україну і відбувається, натомість, нас весь час стягують в напрямку Бурунді, при чому стягують люди, котрі своє майбутнє, як на мене, абсолютно не прив’язують до цієї території.

Можливо нас стягують у напрямку Сомалі? Це значно простіший шлях, тобто перетворення ситуації в країні в агресивний, озброєний хаос і після того – демонтаж держави.

Тут є два аспекти. Перше, інструментально, аби опанувати країною, треба перетворити її в суцільний хаос чи в суцільну неспроможність державних інституцій якось виконувати свої функції, в тому числі, функції оборони країни. Але Сомалі — це тільки перший етап, адже насправді, план полягає в тому, перетворення нас у бельгійське Конго, яке можна визискувати, в якому колоніальна адміністрація заробляє шалені кошти і так чи інакше ці аборигени якось існують. Рік назад наш народ вирішив обманути сам себе. Обманув. Зараз це відбувається в ситуації крайній насправді, в ситуації, коли інший народ би вже бив у всі дзвони, але наш - “а он обманиваться рад”.

А, можливо, народ просто втомлений і дезорієнтований? Тому що насправді перманентний жах наша країна переживає вже шість років. З одного боку - ми бачимо нескінченну російську агресію, з другого боку - маємо підсилення цього моменту ще моментом загрози підсилення колективної смерті. Це надзвичайно сильно б’є, даруйте, по психіці.

Німці у 33 році помилилися свідомо. І не тільки німці, таких помилок не один народ учинив дуже багато. І в цьому контексті я би не ідеалізував так по-народовськи, як у ХІХ столітті, наш білий і прекрасний народ. Так, його дурять, але він теж співпрацює у цьому, на жаль. Частина його, це не йдеться про всіх, але частина, я би не сказав громадян, а “насєлєнія” країни не хоче жити в цій країні. І це ми маємо, і на це треба відкривати очі. Самим собі спочатку.

Безліч людей вже відчувають, що зараз, так зване, затишшя перед бурею, передчуття дев’ятого валу не обманює, так і в травні, можливо, в кінці травня, можливо, на початку червня, нас чекають надзвичайно катастрофічні сценарії.

Тут є дві можливі реакції. В ситуації шоку може відбутися гіпермобілізація, як відбулося у 2013 році чи у 2004 році, а може відбутися фрустрація. От, як відбулася фрустрація в Росії, принаймні тих, котрі виходили на ту Болотну площу. Зараз вони деморалізовані, фрустровані, загнані в якесь підпілля і так дальше. Але дух дихає, де хоче. І в цьому контексті може відбутися національне єднання, національна консолідація. Ще би було навколо чого консолідовуватися і в сенсі політичному, і в сенсі духовному, і в сенсі адміністративному, а також і ідейному сенсі того слова.

Можливо українського народу і не спитають, і прийде та чи інша форма диктатури, можливо, прихованої диктатури.

Дивіться, Ви бачите в Україні хоч якусь одну політичну структуру чи державну структуру, на основі якої можна це збудувати? Путін збудував свою на основі ФСБ. Чи можна на основі СБУ побудувати? - воно мале і слабке. На основі поліції? - так, поліція в нас велика, але ми знаємо рівень, м’яко кажучи, неконсолідованості цієї структури. Її корумпованості внутрішньої й ідейної корумпованості. На якій ідеї будувати диктатуру? Невже українські націоналісти будуть будувати поліцейську державу!? Ідейної основи диктатури, як такої, немає. Так, є якісь ці прикиди, ходять вони в тих космічних скафандрах, імітують щось там, але, коли стається щось, — то вони нездатні. Не для того ці підрозділи створюються і не вміють керувати державою. Вони всі вузькоспеціалізовані і в цьому сенсі годі диктатуру збудувати на болоті. Ну от Кучма пробував побудувати на поліції і закінчилося тим, що Кравченко чотири чи три рази покінчив життя самогубством. Пробував Медведчук і до цього часу пробує, на основі корумпованої суддівської і прокурорської вертикалі будувати платформу. Але ця структура не може керувати повністю державою у цілому, вже не кажучи про те, що економічна складова вже є достатньо незалежною від оцих “сидящих у мантіях”.

А, можливо, все піде за сценарієм 17-18 років, коли в Росії прийшли більшовики з криком: “Вєсь мір насілья ми розрушім до основанья, а затєм”. Певні паралелі є. От в нас почали лунати голоси “треба доламати паскудну, державну систему” і швидко ми збудуємо, в окремо взятому смартфоні, місто-сад. На виході ми бачимо тільки розпад і не бачимо стрімкої побудови структури, які би могли втримати суспільство і країну, вже не кажучи про економіку, від падіння у хаос. Момент пандемії надзвичайно загрозливий, тому що суспільство не в стані проконтролювати, суспільство не в стані проконтролювати не лише своїх силовиків, але й своїх депутатів у Верховній Раді.

В українському варіанті є також два варіанти — ті, які ви говорите, “до основанья, а затєм”, а потім буде режим Путіна. Тобто, спочатку ми робимо хаос у смартфоні, а після того приходить режим Путіна і “Путін прийди» — він нас всіх “рятує”. Є й другий варіант — так, звичайно, українська держава — це є рештки совєтської управлінської системи, з якою ми живемо останні тридцять років. Це старе шмаття так сяк підлатане, але принаймні трошечки прикриває тіло. І в цьому контексті зовсім зривати оцю свитину з голого тіла — це виставити себе на вітри режиму Путіна. Ми, за тридцять років, не збудували нової державної системи, ну, можливо, процес цей справді має забрати більшого часу. От скільки часу потрібно було Франції, Французькій Республіці, після 1789 року, щоб прийти до цієї П’ятої республіки, яку вони мають зараз. Скільки революцій було, скільки раз оця шматина ще старого режиму підлатувалася, версталася, але якось прикривала голий зад французької демократії. Щось подібне є і в Україні. Так, шматки держави, так, вона недосконала, так, вона корумпована, так, вона сяка, така, але, най Бог милує, щоб її взагалі не було. Тоді почнеться такий хаос, який був в Донецьку весною-літом 2014 року. Ви бачили ці розкрадені супермаркети, недіючу інфраструктуру і так далі, і так далі. Не дай Бог.

Український народ не має іншої держави, котра була би готова упорядковувати його, як український народ, тому що решта державних утворень, які може б і хотіли працювати в Україні, ставилися б до українців, як, даруйте, до біомаси і намагалися їх усіляко визискувати.

Звісно, тому що український народ не упирається цьому визискуванню. Оці аборигени у Конго бельгійцям не опиралися. Їм руки відрубували, ноги відрубували, язики вирізали, а ефективного опору не було. Такого ж опору я не бачу зі сторони українства тепер. Галантерейні попискування, насправді, неефективні. Країна далі котиться в прірву. Просто треба відкрити очі і і подивитися на це все, в перспективі того, що нас очікує.