Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
18 листопада президенти Туреччини і Росії, Реджеп Таїп Ердоган й Володимир Путін, обговорили перспективи створення так званого "газового хабу" у Туреччині, передають Патріоти України.
Тобто додаткового газогону, за допомогою якого європейські країни мають отримувати російський газ після підриву "Північного потоку", пише журналіст Віталій Портников для Радіо Свобода.
Сама ідея викликає у спостерігачів навіть у самій Росії швидше саркастичну реакцію. По-перше, зараз не зрозуміло, звідки взяти інвесторів на такий амбітний проєкт — принаймні, до того часу, поки Росія буде продовжувати залишатися під західними санкціями.
По-друге, незрозуміло, хто буде купувати російський газ у ситуації, коли країни ЄС докладають зусиль, щоб позбутися енергетичної залежності від Москви.
Однак Реджеп Ердоган не був би Ердоганом, якщо б не відгукнувся на цю пропозицію Володимира Путіна. Адже готовність обговорювати питання "газового хабум дозволяє турецькому президенту презентувати своїм співвітчизникам ідею, що Туреччина скоро "обігріє всю Європу" й стане головною транзитною країною. Ну й до того ж це допомагає утримувати баланс у стосунках з Москвою.
Якраз напередодні чергової розмови Путіна і Ердогана стало відомо, що Росія погодилася на продовження зернової угоди. Це рішення є вигідним для всіх. Для України, яка має можливість експортувати зерно й отримувати доходи для бюджету. Для країн "глобального півдня", які намагаються уникнути голоду. Для країн Заходу, які намагаються уникнути міграційної кризи. Чи вигідною є угода для Росії?
Всі ми розуміємо, що Путін хотів би і глобального голоду, і міграційної кризи. На Петербурзькому економічному форумі пропагандистка Маргарита Симоньян емоційно вигукнула просто у присутності Путіна: "Всі наші сподівання на голод!"
Однак Путін не хоче бути відповідальним за голод. І Ердоган майстерно використовує це його небажання. А ще продовжує дискусії щодо "газового хабу". А ще допомагає російському бізнесу. І все це примушує російського президента прислухатися до побажань турецького колеги. Можливо, саме тому "зернова угода" залишається єдиним документом, узгодженим за дев’ять місяців війни.
Претенденти на роль Ердогана не проглядаються
З іншого боку, Ердоган зберігає сердечні стосунки з президентом України Володимиром Зеленським. Турецькі "Байрактари" стали одним з міфів перших тижнів війни, а компанія Baykar говорить про будівництво заводу в Україні. Туреччина послідовно підтримує українську позицію щодо Криму, а в Ердогана — свої особливі стосунки із лідерами кримськотатарського народу. І Росії доводиться з цим погоджуватися, бо для Путіна контакти з Ердоганом залишаються важливою частиною не тільки політики, але й бізнесу. Особливо після масштабного нападу Росії на Україну й запровадження нових західних санкцій.
Все це робить політичну роль Ердогана у цій війні особливою. Поки що він залишається єдиним реальним посередником між Москвою і Києвом. Можливо, що дії та інтенції цього посередника можуть викликати незадоволення і у Києві, і у Москві - особливо в ситуаціях, коли Ердоган особливо обстоює свої власні інтереси й думає швидше про те, як залишитися при владі у Туреччині після виборів 2023 року, ніж про те, як закінчити війну.
Однак, хто ще сьогодні буде здатний водночас підтримувати Україну й захищати Росію, зустрічатися у Львові із Зеленським і у Сочі із Путіним — і при цьому проводити власні консультації із Байденом, Шольцем і Макроном? Претенденти на роль Ердогана поки що не проглядаються.
В Угорщині обурилися заявою президента Володимира Зеленського, який, коментуючи блокування Будапештом виділення Україні кредиту у розмірі 90 мільярдів євро, пожартував, що передасть контакти «цієї особи» українським військовим. Так, глава МЗС Угорщини ...
Глава Білого дому "висловив розчарування" президентом України Володимиром Зеленським, пише видання. "Зеленський – він має взятися за справу, і він має укласти угоду", – сказав він журналістам. . З іншого боку, нелегітимний президент Росії Володимир Пу...
