Річниця першої присяги загонів УПА: "Я, воїн Української Повстанчої Армії... клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською..."

25 квітня 1943 року відбулася перша церемонія прийняття військової присяги загонів Української Повстанської Армії Було це на Великдень, в лісі біля села Тростянець Костопільського району Рівненської області.

"Клятву приносили сотня "Яреми" (Семенюка), сотня "Шаули" (Рудика), дві чоти "Вороного" (Левковича), місцеві боївки, а також штаб командира 1-ї групи УПА "Дубового" (Литвинчука), головного штабу УПА й провідник на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ) "Клим Савур" (Дмитро Клячківський) - всього 300 чоловік", - йдеться у повідомленні.

Приймав присягу місцевий священик з села Моквин Березнівського району, а в минулому - полковник Армії УНР Михайло Павловський. Він читав текст присяги Армії УНР, повстанці повторювали за ним, а після того цілували хрест і Євангеліє.

Довідка

Як розповідається у книзі українського історика Ярослава Тинченка "Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921)" (Київ, 2007), Михайло Кузьмич Павловський народився 2 січня 1887 року в місті Горохів Володимир-Волинського повіту Волинської губернії.

У складі 14-го Фінляндського стрілецького полку брав участь у Першій світовій війні.

1917 року виступив одним з організаторів та учасників І, II, III Всеукраїнських військових з'їздів. Був членом Всеукраїнської ради військових депутатів у Києві та членом Центральної Ради, а також ад'ютантом командувача Київської військової округи Шинкаря.

З лютого 1918 року - повітовий військовий начальник Звенигородського повіту (усунутий з посади у травні).

Співорганізатор Таращансько-Звенигородського повстання проти влади гетьмана Павла Скоропадського.

Починаючи з грудня 1919 року - начальник розвідки Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу.

Займався партизанською діяльністю в тилу радянських військ.

Далі - начальник контррозвідувального відділу штабу Армії УНР.

У 1920-х роках перейшов кордон й прийняв священицький сан, був православним парохом у Березницькому повіті на Волині, яка тоді перебувала у складі Польщі. Таким чином він уникнув червоного полону.

В 1943 -1944 роках - польовий священик штабу Української повстанської армії.

Був схоплений НКВС. Подальша доля невідома.

* * *

Згодом, 19 липня 1944 р., Головний військовий штаб УПА наказом 7/44 зобов'язав повстанські відділи складати присягу за текстом, затвердженим підпільним парламентом - Українською Головною Визвольною Радою. До наказу додавалась інструкція щодо порядку проведення відповідних святкових заходів.

Присягати вояки УПА мали дуже урочисто, за участі представників від проводу чи вищого місцевого керівництва, а також священика, який відправляв літургію або молебень за упокій полеглих повстанців. До присяги приводились вояки після закінчення вишколу. Це міг бути і один відділ, хоча часом на урочистості кілька сотень збиралося разом.

До свята присяги вояки готувалися кілька днів: відбувались репетиції хору, вивчали напам'ять текст присяги, встановлювався польовий вівтар. Іноді для богослужіння споруджували окремий престол, який ставили трохи осторонь.

Урочисто мали виглядати також самі повстанці, тому вони підстригали волосся та голилися, приводили до ладу свій одяг, ремонтували та начищали чоботи. Вояки УПА дуже часто, а особливо на свята, одягали під однострій вишиванки.

Також у деяких відділах повстанці перетворювали свій щоденний одяг у святковий за допомогою краватки, яку одягали до звичайної сорочки. Особлива увага приділялася зброї, яка мала бути чистою до блиску, та чіткому і синхронному виконанню команд.

Церемонія відбувалась на великій галявині, де вояки із зброєю в руках шикувалися в каре (незамкнений чотирикутник). В центрі стояв вівтар, на який ставили реліквії для присяги: згідно з інструкцією підпільного парламенту воюючої України - Української Головної Визвольної Ради - це був тризуб, однак нерідко присягали на важкій зброї, переважно на кулеметі.

Поруч на престолі також міг стояти хрест. Командував церемонією хтось із сотенних чи курінних. Приймали присягу вояків представники вищого командування з даної воєнної округи (структурний підрозділ в територіальному поділі УПА), вони ж робили огляд відділів, тому це свято також було демонстрацією військової підготовки новобранців.

Представник вищого командування виголошував промову, у якій роз'яснював важливість присяги та наголошував на необхідності зберігати вірність ідеалам повстанського руху: боротися за здобуття Української Соборної Самостійної Держави.

Опісля на середину до престолу виходив почет із тризубом, якому віддавали честь. До нього приступали делегати від кожного відділу. Так це описує у своїх спогадах підполковник УПА Степан Фрасуляк-"Хмель":

"На приказ: "До присяги!" повстанці зняли шапки, кріси [рушниці] переложили з правої до лівої руки, два пальці правої руки піднесли на висоту очей. Делегати поклали пальці правої руки на тризуб. Я читав поволі текст присяги, а повстанці повторювали за мною кожне слово".

Опісля відправлялася служба Божа, молебень чи панахида за загиблих повстанців, співав повстанський хор. Церемонія закінчувалася відмаршеруванням почету з тризубом та виконанням гімну "Ще не вмерла Україна". Після цього відділи роями мали розписатися на листку із текстом присяги.

Затверджена УГВР і введена наказом ГВШ ч. 7 з 19.VII.1944

"Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну СоборнуДержаву. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього подиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.

Буду виконувати всі накази зверхників.

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.

Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї.

Коли я порушу, або відступлю від цієї Присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу".

* * *

Після складання присяги на повстанців чекала "розважальна імпреза": декламації віршів, веселі та повчальні театральні мініатюри чи навіть цілі вистави.

Емоційний стан молодих людей, що щойно присягнулися до смерті боротися за свободу згадує той же "Хмель":"Це вже були заприсяжені повстанці, які перед хвилиною, перед святими символами України клялися зірвати кайдани, якими ворог закував Україну, та вибороти для неї світле Воскресіння".

Подібна урочистість церемонії складання присяги була в тій чи іншій мірі традиційною як для українських збройних формувань періоду Української революції 1917-1921 років, так і для армій інших країн, адже вона символізувала не лише прийняття новобранців до війська, але й їх відданість державі та народу. Віддання почестей національній символіці мали це підкреслити.

Подібно ж в самому тексті присяги вояків УПА була чітко сформульована мета їх боротьби - здобути Українську Соборну Самостійну Державу, а сама клятва адресувалася рідному народу та землі.