Росія засвоює в Україні урок про те, що великі держави зазвичай програють війни, - FT

Владімір Путін не єдиний, хто неправильно оцінив ситуацію. Російський автократ думав, що його армія за лічені дні зможе завоювати Україну. І такі переконання були доволі поширеними. На Заході розвідувальні управління, які точно передбачили російське вторгнення, водночас вважали, що Путін зможе здобути швидку перемогу, передають Патріоти України.

Але ось війна триває вже три місяці. Російська армія зупинена і несе великі втрати, - пише Financial Times. Міжнародна ізоляція Росії посилюється, а в цей час Фінляндія і Швеція готуються вступити в НАТО. Некомпетентність російської армії стала гарячою темою для обговорення. Але, можливо, російські провали не потребують особливого пояснення. В сучасні часи, коли великі держави вирішують вторгнутися в менші країни, вони зазвичай програють,

Америка програла у В’єтнамі, Афганістані й Іраку, а також принизливо відступила після менших військових інтервенцій в Сомалі й Ліван. СРСР зазнав поразки в Афганістані. А Росія зараз провалюється в Україні.

«Це одна з найбільших загадок міжнародної політики: попри весь негативний досвід ведення асиметричних війн, великі держави досі думають, що вони можуть перемогти», - сказав індійський вчений Пратап Бхану.

Єдина країна, яка впродовж останніх 40 років утрималася від спокуси розв’язати війну, - це Китай. Пекін отримав «по зубах», коли вторгся у В’єтнам у 1979-му. З тих часів він мудро тримався подалі від війн. Зосередившись на економічному розвитку, Китай змінив свою економіку і суспільство, ставши наймогутнішою країною світу після США. Впродовж останніх років, однак, китайський уряд і народ демонстрували ознаки готовності вирушити на поле битви. Китай вливав великі гроші в свою армію. З’явилися загрозливі військові навчання поблизу Тайваню. Фільми про війну стали дуже популярними в Китаї.

«Але російський досвід в Україні говорить, що Китай зробить катастрофічну помилку, якщо піддасться спокусі влаштувати маленьку переможну війну. Коли гармати починають стріляти, дуже рідко все відбувається за планом», - йдеться в статті.

«За виключенням національних визвольних війн, важко назвати хоча б один випадок агресії після 1914 року, який би приніс чіткі позитивні результати тому, хто зробив перший крок», - сказав історик Адам Туз.

Люди й народи, які захищають свої домівки, зазвичай більше мотивовані, ніж армія загарбника. Репутація російської військової сили була заснована на успіхах в обороні від агресії Наполеона і Гітлера. Але тепер Росія сама агресор. І українці виконують роль героїчних захисників своєї батьківщини, яку росіяни грали в 1812 і 1942 роках. Будучи країною, яка бореться за своє виживання, Україна змогла закрити кордони для всіх дорослих чоловіків і мобілізувати сили. Росія ж досі змушена дурити свій народ, що триває так звана «спецоперація», яка не вимагає мобілізації. Чим на довше затягується війна, тим вона стає гіршою для армії загарбника. Навіть якщо окупувати столицю, як це зробили американці в Іраку і Афганістані, доведеться мати справу з опором, який будуть підтримувати зовнішні сили.

Програш у війні викликає корозію й вдома. Більше 15 тисяч американських солдатів загинули у війнах проти Афганістану і Іраку. Пізніше вдвічі більше померли в результаті самогубства. Сотні тисяч солдатів були поранені, і наслідки цього відчуло все суспільство і політична сфера країни.

Існує невелике виключення з правила про обов’язкову поразку великих держав у війні проти менших. Воно стосується тих випадків, коли мета чітко обмежена. Якби конфлікт в Україні і справді був «спецоперацією», як наполягає Путін, тоді успіх можливий. В 1991 році під час війни в Перській затоці коаліція на чолі США обмежилася метою вигнати війська Саддама Хусейна з Кувейту. Коли Вашингтон спробував піти набагато далі під час другого вторгнення в Ірак, щоб повалити режим Саддама й окупувати країну, план провалився. Успішне втручання НАТО в Косово у 1999 році було засноване на військово-повітряних силах і переслідувало обмежену мету підтримати косоварів.

Зміни у військових технологіях ще більше скорочують шанси на перемогу сторони, яка влаштувала вторгнення. Інформаційні технології й безпілотники можуть чітко відстежувати пересування сил агресора. А потім високоточні ракети можуть знищувати ці сили. Швидше за все, великі російські втрати у битві за Київ і на Донбасі пов’язані з цими змінами. Росія зараз для себе відкриває гірку правду, що навіть війна проти меншого, слабшого сусіда може провалитися.

Більші конфлікти ж провокують катастрофу. Навіть попри номінальну перемогу, економіка і суспільство можуть залишитися в руїнах. Велика Британія була переможцем у Другій світовій війні. Однак, вона так і не змогла більше ніколи відродити свій статус могутньої держави.

«Попри те, що суть статусу великої держави полягає в здатності вести велику війну, єдиний спосіб залишатися великою державою - це не воювати», - сказав історик Алан Джон Персиваль Тейлор.

Цей парадокс зараз чітко проявляється в Україні. Путін десятиліття нарощував військову силу і розв’язав війну проти сусідньої країни, щоб повернути Росії статус великої держави. Натомість після війни проти України Росія стане біднішою, слабшою і дуже занепалою. Путінська війна - це не просто злочин. Це також і помилка.