Що задумав Путін: Чому зернова угода - це набагато більше, ніж просто розблокування українських портів

Очільнику російського МЗС Лаврову взагалі наснився там якийсь військовий об’єкт, по якому вони й били, начебто знищивши партію "Гарпунів". Хоча насправді вони влучили у зерносховище.

Путін продовжує діяти перевіреною тактикою "примушення до миру". Проте, навіщо ж він тоді відправив свого міністра оборони Шойгу до Стамбула підписувати зернові угоди, які розблоковують українські порти, а потім віддав наказ вдарити "Калібрами" по одеському порту? Було б просто, якби не було так складно. Всім цим Путін переслідує чотири головні мети.

Зняття санкцій

Що б там не казали в Росії, що їм начхати на санкції, що вони жодним чином не б’ють по російській економіці, все це брехня. Ще й як б’ють. Інакше б Кремль не розпочав справжню спецоперацію щодо укладання негласної пакетної домовленості з ЄС та США в обмін на "розблокування" українських портів.

Чому ми взяли слово розблокування в лапки? Бо перші судна з українським збіжжям ще далекі від проходження через Босфор, а Росія вже отримала часткове пом’якшення санкцій. ТСН.ua писав про це, коли ЄС однією рукою ухвалив сьомий пакет санкцій, а іншою – вивів з-під заборони технічну допомогу Росії щодо авіаційних товарів і технологій та пролонгував винятки для транзакцій щодо російської с/г продукції і добрив.

Це дослівні дуже складні цитати з рішення Ради ЄС. Проте, що ж вони означають на практиці? По-перше, це відкриє Росії доступ до технічного обслуговування своїх літаків та відновлення постачання запчастин. І тут йдеться не лише про власне російські літаки, а й ті, які були в лізингу та які Москва після 24 лютого просто вкрала.

По-друге, і тут треба особливо підкреслити, що так, дійсно, ЄС і США після 24 лютого і не санкціонували російський експорт агропродукції та добрив. Тому рішення Ради ЄС та Мінфіну США, що були опубліковані минулого тижня щодо якраз "дозволу" Росії експортувати своє зерно та добрива, можна вважати лише роз’ясненнями.

Проте, як вже писав ТСН.ua, в міжнародній практиці є термін "самосанкцій", як і у випадку з російською нафтою, коли країни неохоче йдуть на здійснення транзакцій із підсанкційною країною. До того ж, якщо щодо власне самого експорту це були лише роз’яснення ЄС та США, то цілком реально ними були зняті заборони на використання заморожених російських активів у банках, які були відключені від SWIFT або включені до санкційних списків для обслуговування експорту російського зерна та добрив.

По-третє, про це мало хто говорить, але крім підписаної Шойгу з Туреччиною та ООН угоди щодо розблокування українських портів, Росія підписала з ООН окремий меморандум щодо експорту російської с/г продукції на три роки.

По-четверте, синхронно зі всім цим Німеччина, з одного боку, таки дотисла Канаду, щоб та передала Росії газову турбіну (яка була на ремонті у Siemens), без якої, як кричали в Кремлі, неможлива нормальна робота "Північного потоку-1", а з іншого – дотиснула Литву, щоб та відкрила Росії залізничне транзитне сполучення з Калінінградом.

Тестування діалогу

У це важко повірити, але так Путін відчайдушно шукає діалогу. Він звик, що його тактика "примушення до миру" через силу, гібридну та справжню війну працює. Але після 24 лютого вона дає збій. США та ЄС більше не біжать після першого дзвінка домовлятися з Путіним. Тому цією зерновою угодою Путін тестує, наскільки Захід готовий до діалогу. І тут він має на меті два завдання.

Перше – примусити Київ до тимчасового перемир’я на півдні на час вивезення українського збіжжя, бо там у росіян чи не найгірша ситуація у військовому плані. А удар "Калібрами" по Одесі, за логікою Путіна, має Україну до цього спонукати.

Одразу після ракетного обстрілу Одеси російські ЗМІ зарясніли повідомленнями, що в окупованих Херсонській та Запорізькій областях створюються "виборчі комісії" для проведення референдумів про приєднання до Росії. Західні розвідки попереджають, що це може відбутися у вересні. І саме для цього Росії і треба перемир’я, щоб застовбити за собою окуповані після 24 лютого українські території.

Друге – спробувати домовитися із Заходом про якесь врегулювання, яке має на меті лише одне – зупинити постачання Україні західного озброєння.

Усунення конкурентів

Найбільший конкурент Росії на світовому агроринку – це Україна. Тому логічно, що однією рукою гарантуючи перед Туреччиною та ООН розблокування українських портів, Росія гатить по одеському порту "Калібрами", щоб усунути конкурента та заробити надприбутки на власному експорті.

Адже якщо санкцій щодо експорту російської с/г продукції та добрив і не існувало, навіщо тоді Москві підписувати з ООН якийсь меморандум на три роки про гарантії цього експорту? Бо вона ж його штучно притримувала. Щоб остаточно не втратити обличчя серед країн Африки та Азії.

Недарма ж очільник МЗС РФ Сергій Лавров терміново вирушив із візитами до Єгипту та Республіки Конго. До останньої – це взагалі був перший в історії візит. А далі він поїде до Ефіопії та Уганди. І можна дуже точно сказати, що саме він там говорить: що це Україна та Захід погані, а Росія хороша, намагаючись допомогти країнам Африки отримати зерно й не допустити голоду.

Ляпас Ердогану

Проте, чи не найбільшого удару по репутації ці зернові угоди та подальший ракетний обстріл одеського порту завдали по Туреччині та президенту Ердогану особисто. Одразу після обстрілу "Калібрами" міністр оборони Туреччини Хулусі Акар заявив: "Росіяни сказали нам, що не мають жодного стосунку до цієї атаки". Та вже наступного дня російське МЗС офіційно підтвердило обстріл.

У коментарях ТСН.ua експерти зауважували, що, можливо це був такий публічний ляпас за ті 50 секунд, на які Ердоган запізнився з Путіним на зустріч в Ірані, публічно його принизивши. Проте, насправді це доволі ширше, ніж просто образа. І поведінка Туреччини, яка досі не запровадила жодних санкцій проти Росії, потурає вивезенню краденого українського зерна та відмежовується в публічній площині від називання війни війною, має стати головним болем, у першу чергу, для НАТО.