Тут дуже добре працює російська пропаганда: Дружина популярного коміка розповіла про життя у Болгарії

Родина Юрія Ткача виїхала з України через місяць після початку повномасштабної війни. Останньою краплею, яка підштовхнула коміка та його дружину Вікторію до цього рішення, став ракетний удар по Вінниці. Потужний вибух прогримів за два кілометри від будинку, в якому вони знаходилися, і дуже налякав їхню доньку, повідомляють Патріоти України.

Зараз Вікторія з 7-річною Лізою живуть у Болгарії. У балканській країні цілком безпечно, але через пропаганду РФ не всі болгари підтримують Україну у боротьбі з окупантами. "Болгарія чудова країна, дуже гарна. Але є така проблема - тут дуже добре працює російська пропаганда. Якщо взяти телебачення, то немає жодного українського каналу. Є три канали російських, і якщо послухати новини, то просто сидиш і думаєш: "Ви взагалі з цієї планети?" - розповіла Вікторія Ткач програмі "Зірковий шлях". - Я намагаюся тут взагалі не включати телевізор, бо чути це зовсім не хочеться".

Дружина актора студії "Квартал-95" разом із друзями займається благодійністю, допомагає оформлятися біженцям, влаштовує концерти за участю дітей, але вже наприкінці червня планує повернутись додому.

"Ми себе тут знайшли по відношенню до українців і тих болгар, які підтримують українців. А хто не підтримує чи мовчить – ми намагаємось разом із дітьми відкрити їм очі на ту правду, яка відбувається в нашій країні", – каже вона.

Сам Юрій Ткач на початку повномасштабної війни допомагав теробороні зі зброєю в руках. Наразі він займається волонтерством і виступає перед українськими військовими та внутрішніми переселенцями.

"У Юри майже весь наступний місяць будуть поїздки з благодійними концертами, його не буде вдома. Вирішили залишитися в Болгарії до 21 червня, а потім повертатимемося в рідненький Київ, - розповіла Вікторія. - Виїхавши за кордон, ми поставили своє життя на паузу. Ніхто з нас не живе так, як жив би… Усі живуть із думками про те, що ось зараз ще трохи, і ми повернемося, буде не так страшно… Але ми не знаємо, коли буде кінець цього всього, і чи настане момент, коли ми зрозуміємо, що повертатися до Києва повністю безпечно. Ми дуже сумуємо, не почуваємося тут собою... Я розумію, що ми поїдемо туди, і будуть сирени, треба буде ховатися, буде не таке повноцінне життя, коли ти йдеш гуляти туди, куди хочеш. Я чудово ставлюся до країни, в якій ми знаходимося, але у нас навіть діти інші. Наша ментальність така щира, відкрита. Боязно, не боязно, а треба їхати, хочеться додому".