З архіву ПУ. "В України менше року, щоб стримати агресію Путіна", - Ростислав Павленко

Накопичення російських військ під українським кордоном вкотре доводить: агресивні плани Кремля нікуди не зникли. Задача влади - знайти шляхи захисту країни. Бо якщо натомість зазирати в очі агресору, не буде ані влади, ані країни.

Повідомлення Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України про те, що Росія продовжує нарощувати озброєння і сили уздовж наших кордонів, резонансно відкрило інформаційний день. Змусило відволіктись від кулуарної метушні навколо нової ітерації уряду Зеленського. І подумати над тим, що справді життєво важливо для України.

Адже у 2021, максимум (зважаючи на російський бардак) у 2022 році уся ця маса військ - дві нові повнокровні армії, плюс раніше існуючі підрозділи, тисячі танків, гармат, сотні літаків, ракет, гелікоптерів - буде повністю готова до виконання бойових задач. А такі сили не розгортаються просто заради присутності. І точно їх розгортання на західному напрямку не потрібне для посилення оборони: жодний із західних сусідів РФ не збирається нападати на ядерну автократію, яка ніколи не дорожила життям солдатів (на відміну від тих самих західних сусідів).

Тож це розгортання - найімовірніше, підготовка силового компоненту для продовження "гібридного" наступу Росії на вільний світ. І Україна - "природна" перша ціль. До речі, масове розгортання почалося власне після незаконної аннексії Росією Криму і агресії на Донбасі. Агресію вдалося локалізувати - але ніхто не сказав, що Кремль відмовився від агресивних планів.

Можна бути певним, що в російських штабах добре вивчили досвід і успішної для них кримської операції, і вимушеної зупинки на донбасському напрямку. Тому Україну чекає чимало неприємних сюрпризів.

По-перше, провокуватиметься внутрішній конфлікт. Найлегше це буде зробити, якщо реалізувати російський підхід до "врегулювання" на Донбасі - інтегрувати нині окуповані території при збереженні при владі, при ресурсах і при зброї бойовиків. А в ідеалі для Москви - і де факто російську присутність. Спровокувати конфілкт у таких умовах буде легше легко: про деякі методики цілком відкрито говорять самі автори сучасної концепції "гібридної війни". І російські "миротворці" заходять, переважаючою силою долаючи опір української армії і добровольців - і залишаються, так чи інакше.

Саме тому так важливо дотримуватися червоних ліній у Нормандському форматі переговорів. Саме тому президент Порошенко так наголошував на принципі "спершу безпека" і працював над збереженням міжнародної коаліції на захист цього принципу. Бо найкоротший шлях до хаосу лежить якраз через "приєднання України до ОРДЛО".

Але навіть якщо цей фронт буде втримано - росіяни просувають інший. Зеленському і ко втовкмачують, що "миру не хоче агресивна меншість". Буцімто достатньо подавити ветеранів, волонтерів, опозиційних політиків - і народ радо прийме мирні обійми. Але такий шлях - самовбивчий. Бо влада сама притисне/витисне ті суспільні сили, на які зможе спертися країна для організації спротиву. Що ж буває, коли воля до спротиву втрачається, і країна опиняється в русском мірє, - дуже добре показує історія.

Жах Голодомору, репресії, втягування у світову війну, а потім внутрішні і зовнішні авантюри, чужі війни на чужій землі - все це Україна вже пережила минулого століття. А незавидна доля Придністров'я, Абзахії та Південної Осетії, та й окупованих районів Донбасу (і навіть Криму, який незаконно "приєднано" до Росії) гарно ілюструють, що й нинішній Росії підкорені території і їх населення цікаві лише у якості ресурсу.

По-друге, Росія несе і нестиме хаос в інші країни і регіони; і паралельно підточуватиме закордонну підтримку України. Сун Цзи вчив, що найперше треба руйнувати ворогу його союзи. Монголи вивчили цю давньокитайську мудрість і навчили московитів; ті користуються досьогодні.

Тому Україна не має права нехтувати жодним міжнародним форумом, жодною можливістю заявити свою позицію і знайти підтримку. Зважаючи на незрівнянну перевагу РФ у ресурсах - там, де вона шепоче, треба кричати.

І по-третє, Росія намагатиметься повернути засоби економічного корупційного примусу, якими завжди панувала в Україні. І які були обрізані за попередні п'ять років. Завдяки жадібності олігархів, імпорт електроенергії де факто з РФ - через дуже близьку їй Білорусь - уже відновлено. Якщо відновляться також прямі поставки газу - економічний зашморг буде затягнуто. І це розширить арсенал засобів тиску на Україну і привнесення сюди хаосу, див. п. 1.

Нинішня влада поки що слідує цілком курсом, передбаченим цими сценаріями. Найкраща ілюстрація - фраза Зеленського про "мир в очах Путіна" - "всупереч даним розвідки". Цілком імовірно, всупереч саме тим даним, які кілька годин тому сколихнули інформаційну спільноту.

У цих умовах Україна зобов'язана використовувати ті переваги, яких не має і яких не розуміє Росія. Активне суспільство не повинно дати втягнути себе у розбрат, у відчай, у провокації. Навпаки, зараз триває час червоних ліній.

Це означає - не давати владі зробити незворотні кроки в бік російських сценаріїв. Перед грудневою "Нормандскьою" зустріччю це вдалося. Але це також означає - не допустити політичних репресій, які знищують волю суспільства і спрямовані на створення внутрішнього конфлікту. І ще це означає - вимагати від влади кроків, які безумовно необхідні для зривання російського сценарію.

Адже і Росія - далеко не всесильна. І розбудова надмірної потужності при порівняно посередніх (для її "вагової категорії") ресурсах - є її Ахіллесовою п'ятою. Ті самі "глиняні ноги колоса", як давно було підмічено.

Тому протидія мала б зосредитись на таких напрямках:

1. Розбудова власних Збройних Сил і надання їм озброєнь, здатних завдати агресору неприйнятних навіть для нього втрат. Тут треба не економити на ракетних програмах і проривних наукових дослідженнях, а всіляко їх підтримувати.

2. Інтеграція до НАТО і міжнародна підтримка. Не пропускати жодної нагоди, задавати темп, використовувати усі можливості, або крок за кроком наближатися до Альянсу. Тим більше, що це абсолютно вкладається у шлях до ЄС.

3. Продовження міжнародного юридичного тиску на Росію. Не послаблення, а посилення супроводу процесів у міжнародних трибуналах - від Міжнародного Суду ООН до комерційних спорів. Цей механізм працює довго, але невідворотно.

4. Посилення санкційного тиску, а для цього - активна і проактивна позиція, пошук і створення союзів і союзників. У перші ж години після нападу на турецькі війська в Ідлібі Зеленський мав би говорити з Ердоганом, з лідерами НАТО і ЄС.

5. Внутрішня демократична інтеграція. Досить тягнути на себе всю владу - децентралізація найкраще лікує від федералізації, а вільна конкуренція - від стагнації: що в економіці, що в політиці. Досить слухати Коломойського з розмовами про "дефолт-це не страшно". Це - хаос, вигідний лише олігархам для "нацарювати три рублі і втекти". Досить насаджувати примітивне "какая разніца" - історія дуже добре показує, "какая". Досить марити "посадками" (волонтерів, ветеранів, політиків) - вони не відбудуться через неправдивість звинувачень. А шоу навколо них людям уже набридає - і скоро набридне остаточно. Україна має єдиного ворога - в Кремлі. Щоб не втратити країну, влада має це нарешті усвідомити.

Опублікував: Ростислав Павленко

"Ах, какую страну проср*ли!", або Що стоїть за тугою рашистів по "величию": Кожен 5-й росіянин не зміг розшифрувати абревіатуру СРСР і лише 1% згадав про репресії

вівторок, 7 грудень 2021, 6:10

Майже кожен п’ятий дорослий росіянин не знає, як розшифровується абревіатура СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік). Про це свідчать дані опитування, проведеного ВЦВГД у рамках спільного проєкту з РБК “30 років без СРСР”, зазначають Патріоти У...

Кулеба дав прогноз щодо результатів переговорів Байдена з Путіним

вівторок, 7 грудень 2021, 5:45

Україна не очікує прориву після розмови президентів США і Росії Джо Байдена і Володимира Путіна. Сторони максимально висловлять свої позиції. Про це заявив голова МЗС України Дмитро Кулеба в ефірі "Свобода слова" на ICTV, зазначають Патріоти України. В...