З архіву ПУ. "В України менше року, щоб стримати агресію Путіна", - Ростислав Павленко

Накопичення російських військ під українським кордоном вкотре доводить: агресивні плани Кремля нікуди не зникли. Задача влади - знайти шляхи захисту країни. Бо якщо натомість зазирати в очі агресору, не буде ані влади, ані країни.

Повідомлення Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України про те, що Росія продовжує нарощувати озброєння і сили уздовж наших кордонів, резонансно відкрило інформаційний день. Змусило відволіктись від кулуарної метушні навколо нової ітерації уряду Зеленського. І подумати над тим, що справді життєво важливо для України.

Адже у 2021, максимум (зважаючи на російський бардак) у 2022 році уся ця маса військ - дві нові повнокровні армії, плюс раніше існуючі підрозділи, тисячі танків, гармат, сотні літаків, ракет, гелікоптерів - буде повністю готова до виконання бойових задач. А такі сили не розгортаються просто заради присутності. І точно їх розгортання на західному напрямку не потрібне для посилення оборони: жодний із західних сусідів РФ не збирається нападати на ядерну автократію, яка ніколи не дорожила життям солдатів (на відміну від тих самих західних сусідів).

Тож це розгортання - найімовірніше, підготовка силового компоненту для продовження "гібридного" наступу Росії на вільний світ. І Україна - "природна" перша ціль. До речі, масове розгортання почалося власне після незаконної аннексії Росією Криму і агресії на Донбасі. Агресію вдалося локалізувати - але ніхто не сказав, що Кремль відмовився від агресивних планів.

Можна бути певним, що в російських штабах добре вивчили досвід і успішної для них кримської операції, і вимушеної зупинки на донбасському напрямку. Тому Україну чекає чимало неприємних сюрпризів.

По-перше, провокуватиметься внутрішній конфлікт. Найлегше це буде зробити, якщо реалізувати російський підхід до "врегулювання" на Донбасі - інтегрувати нині окуповані території при збереженні при владі, при ресурсах і при зброї бойовиків. А в ідеалі для Москви - і де факто російську присутність. Спровокувати конфілкт у таких умовах буде легше легко: про деякі методики цілком відкрито говорять самі автори сучасної концепції "гібридної війни". І російські "миротворці" заходять, переважаючою силою долаючи опір української армії і добровольців - і залишаються, так чи інакше.

Саме тому так важливо дотримуватися червоних ліній у Нормандському форматі переговорів. Саме тому президент Порошенко так наголошував на принципі "спершу безпека" і працював над збереженням міжнародної коаліції на захист цього принципу. Бо найкоротший шлях до хаосу лежить якраз через "приєднання України до ОРДЛО".

Але навіть якщо цей фронт буде втримано - росіяни просувають інший. Зеленському і ко втовкмачують, що "миру не хоче агресивна меншість". Буцімто достатньо подавити ветеранів, волонтерів, опозиційних політиків - і народ радо прийме мирні обійми. Але такий шлях - самовбивчий. Бо влада сама притисне/витисне ті суспільні сили, на які зможе спертися країна для організації спротиву. Що ж буває, коли воля до спротиву втрачається, і країна опиняється в русском мірє, - дуже добре показує історія.

Жах Голодомору, репресії, втягування у світову війну, а потім внутрішні і зовнішні авантюри, чужі війни на чужій землі - все це Україна вже пережила минулого століття. А незавидна доля Придністров'я, Абзахії та Південної Осетії, та й окупованих районів Донбасу (і навіть Криму, який незаконно "приєднано" до Росії) гарно ілюструють, що й нинішній Росії підкорені території і їх населення цікаві лише у якості ресурсу.

По-друге, Росія несе і нестиме хаос в інші країни і регіони; і паралельно підточуватиме закордонну підтримку України. Сун Цзи вчив, що найперше треба руйнувати ворогу його союзи. Монголи вивчили цю давньокитайську мудрість і навчили московитів; ті користуються досьогодні.

Тому Україна не має права нехтувати жодним міжнародним форумом, жодною можливістю заявити свою позицію і знайти підтримку. Зважаючи на незрівнянну перевагу РФ у ресурсах - там, де вона шепоче, треба кричати.

І по-третє, Росія намагатиметься повернути засоби економічного корупційного примусу, якими завжди панувала в Україні. І які були обрізані за попередні п'ять років. Завдяки жадібності олігархів, імпорт електроенергії де факто з РФ - через дуже близьку їй Білорусь - уже відновлено. Якщо відновляться також прямі поставки газу - економічний зашморг буде затягнуто. І це розширить арсенал засобів тиску на Україну і привнесення сюди хаосу, див. п. 1.

Нинішня влада поки що слідує цілком курсом, передбаченим цими сценаріями. Найкраща ілюстрація - фраза Зеленського про "мир в очах Путіна" - "всупереч даним розвідки". Цілком імовірно, всупереч саме тим даним, які кілька годин тому сколихнули інформаційну спільноту.

У цих умовах Україна зобов'язана використовувати ті переваги, яких не має і яких не розуміє Росія. Активне суспільство не повинно дати втягнути себе у розбрат, у відчай, у провокації. Навпаки, зараз триває час червоних ліній.

Це означає - не давати владі зробити незворотні кроки в бік російських сценаріїв. Перед грудневою "Нормандскьою" зустріччю це вдалося. Але це також означає - не допустити політичних репресій, які знищують волю суспільства і спрямовані на створення внутрішнього конфлікту. І ще це означає - вимагати від влади кроків, які безумовно необхідні для зривання російського сценарію.

Адже і Росія - далеко не всесильна. І розбудова надмірної потужності при порівняно посередніх (для її "вагової категорії") ресурсах - є її Ахіллесовою п'ятою. Ті самі "глиняні ноги колоса", як давно було підмічено.

Тому протидія мала б зосредитись на таких напрямках:

1. Розбудова власних Збройних Сил і надання їм озброєнь, здатних завдати агресору неприйнятних навіть для нього втрат. Тут треба не економити на ракетних програмах і проривних наукових дослідженнях, а всіляко їх підтримувати.

2. Інтеграція до НАТО і міжнародна підтримка. Не пропускати жодної нагоди, задавати темп, використовувати усі можливості, або крок за кроком наближатися до Альянсу. Тим більше, що це абсолютно вкладається у шлях до ЄС.

3. Продовження міжнародного юридичного тиску на Росію. Не послаблення, а посилення супроводу процесів у міжнародних трибуналах - від Міжнародного Суду ООН до комерційних спорів. Цей механізм працює довго, але невідворотно.

4. Посилення санкційного тиску, а для цього - активна і проактивна позиція, пошук і створення союзів і союзників. У перші ж години після нападу на турецькі війська в Ідлібі Зеленський мав би говорити з Ердоганом, з лідерами НАТО і ЄС.

5. Внутрішня демократична інтеграція. Досить тягнути на себе всю владу - децентралізація найкраще лікує від федералізації, а вільна конкуренція - від стагнації: що в економіці, що в політиці. Досить слухати Коломойського з розмовами про "дефолт-це не страшно". Це - хаос, вигідний лише олігархам для "нацарювати три рублі і втекти". Досить насаджувати примітивне "какая разніца" - історія дуже добре показує, "какая". Досить марити "посадками" (волонтерів, ветеранів, політиків) - вони не відбудуться через неправдивість звинувачень. А шоу навколо них людям уже набридає - і скоро набридне остаточно. Україна має єдиного ворога - в Кремлі. Щоб не втратити країну, влада має це нарешті усвідомити.

Опублікував: Ростислав Павленко

"Не пригадую, щоб гуманітарна допомога надавалася у вигляді… колючого дроту, але реальність вимагає саме такої дружньої допомоги", - Кулеба

середа, 28 липень 2021, 16:27

Сьогодні уряд схвалив проект указу Президента України про надання гуманітарної допомоги Литві. Не пригадую, щоб гуманітарна допомога надавалася у вигляді… колючого дроту. Але реальність вимагає саме такої дружньої допомоги. Про це у Facebook повідомив ...

З архіву ПУ. "Де ти, гнидо, була, коли у мого сина ламали пальці, виймаючи автомат?.. Я проклинаю тебе і все кодло, яке кругом тебе", - батько вбитого окупантами солдата Зеленському

середа, 28 липень 2021, 16:00

28 липня 2020 року під час мітингу під ОП, на якому виступали проти умов перемир'я на Донбасі, батько загиблого українського воїна Ярослава Журавля жорстко розкритикував президента Зеленського, повідомляють Патріоти України. Зокрема вбитий горем чолові...