120 і 150 років не межа: Нові дослідження генетиків виявили, що стеля життя людини, закладена у ДНК, набагато вища, ніж вважалось досі

Чи може людина прожити два століття? Нове епігенетичне дослідження припускає: теоретично так. Проаналізувавши понад 15 тисяч зразків ДНК, науковці дійшли висновку, що за ідеальних умов максимальна тривалість життя Homo sapiens може сягати 202 років, передають Патріоти України з посиланням на Iflscience.

Як рахували потенціал довголіття

Дослідники використали так звані епігенетичні годинники — моделі, що визначають біологічний вік клітин за змінами метилювання ДНК. Загалом застосували 16 різних алгоритмів до 15 283 зразків людей різного віку — від новонароджених до 114 років. Серед них 219 зразків належали особам старшим 90 років.

Аналіз показав, що граничний потенціал життя залежить від типу тканин. Наприклад, клітини дихальних шляхів мають найменшу розрахункову «життєздатність» — приблизно 128–155 років. Узагальнені ж результати дали ширший діапазон — від 128 до 202 років.

Водночас автори наголошують: йдеться саме про теоретичну межу. Реальні умови життя — стрес, хвороби, екологія — значно зменшують шанс наблизитися до цього максимуму.

А що з неандертальцями?

Ті самі методи застосували до геномів давніх гомінінів — Homo neanderthalensis та Denisovan. Розрахункова максимальна тривалість життя для неандертальців становила 38–64 роки, для денисівців — 40–69 років.

Навіть ці показники були б складними для досягнення в умовах плейстоцену. Серед головних ризиків — висока материнська смертність, травматичні полювання, відсутність медицини та постійна загроза інфекцій.

Коли виникла здатність до довголіття

Головне питання дослідження: чи з’явився генетичний потенціал довгого життя ще до розходження еволюційних ліній, чи вже після того, як предки сучасних людей відокремилися від неандертальців і денисівців?

Попередні висновки свідчать: надзвичайна тривалість життя, ймовірно, сформувалася вже в еволюційній історії Homo sapiens.

Попри вражаючу цифру у 202 роки, дослідники підкреслюють: це математична межа, а не гарантований сценарій. Епігенетичні моделі мають похибку, а сучасне середовище далеко не ідеальне.

Втім, результати відкривають цікаву перспективу: потенціал людського організму може бути значно більшим, ніж нинішня середня тривалість життя. І, можливо, ключ до його реалізації — не лише в генах, а й у способі життя, медицині та технологіях майбутнього.