Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
Цей препарат називали "найкращими" ліками для вагітних і панацеєю від будь-якої хвороби. Але помилки, жадоба грошей і недостатня кількість досліджень призвели до драматичних наслідків, зазначають Патріоти України.
Ні для кого в сучасному світі не секрет, що довільне приймання ліків може призвести до серйозних наслідків. Але в 50-х роках, коли фармакологічна галузь і медицина ще не були настільки розвиненими як зараз, люди не мали цілодобового доступу до інформації та не особливо замислювалися про силу побічних ефектів ліків, трапилася одна з найстрашніших катастроф в історії 20 століття, яка назавжди змінила світ медицини та фармакології.
Усе почалося в Німеччині у 1954 році, коли німецька компанія Chemie Grünenthal, яка до Другої світової війни виробляла мило, косметику і побутову хімію, вирішила змінити профіль на фармакологічний. У компанії почали проводити дослідження з метою розробити недорогий антибіотик з пептиду. Керівництво на чолі з Германом Віртцом зібрало в лабораторіях багато вчених, але не всі вони були звичайними людьми.
Річ у тім, що зовсім нещодавно закінчилася війна, але прихильники колишніх ідеологій нацизму залишилися, хоча для Німеччини того часу це було буденністю. Віртц, який сам раніше перебував в нацистської партії, наймає на роботу кілька дуже суперечливих особистостей.
Головним науковим працівником став 32-річний доктор Генріх Мюктер із багатим послужним списком. Під час Другої світової він працював нацистським лікарем, фармакологом і хіміком, а під час окупації Польщі був заступником директора Краківського інституту досліджень тифу і вірусів. Разом із колегами проводив експерименти над в'язнями концтабору в Бухенвальді. Багато піддослідних Мюктера померли.
Другим співробітником, найнятим у компанію, став Отто Амброс. Він теж відзначився роботою за часів Гітлера, зокрема був одним з творців нервово-паралітичного газу зарину, дію якого особисто пояснив фюреру. Також Амброс був прихильником концтаборів і керував будівництвом одного з заводів IG Farben в Освенцімі.
Третім вченим, найнятим в Chemie Grünenthal, був Мартін Штеммлер. Цей співробітник відзначився під час війни, як один з прихильників послідовників ідеї "расової гігієни" та євгеніки в Третьому рейху. На новій роботі він очолив патологічне відділення.
Під час роботи 1954 року вченими Chemie Grünenthal вдалося виділити абсолютно новий препарат — талідомід. У лабораторії почалося вивчення властивостей речовини, щоб визначити сфери його застосування і силу дії. Досліди проводилися лише на лабораторних тваринах (щурах, мишах, морських свинках, кроликах, кішках і собаках) і спочатку передбачалося, що талідомід стане протисудинними ліками, але на чотирилапих піддослідних жодного впливу препарат не мав. Тому від противосудинної теорії відмовилися.
Учені також давали тваринам величезні дози препарату, щоб зрозуміти силу його дії, але талідомід не вбивав навіть лабораторних мишей. Таким чином, його назвали "нетоксичним" і було ухвалено рішення, що препарат безпечний і вчені пішли на новий крок — випробування на людях.
1955 року компанія неофіційно вислала безкоштовні зразки талідоміду різним лікарям у Німеччині і Швейцарії, які поширювали його серед своїх пацієнтів для профілактики судом під час епілепсії (водночас раніше протисудомну ефективність не було виявлено).
Але відгуки піддослідних пацієнтів здивували як лікарів, так і фармокомпанію. Виявилося, що талідомід діяв на пацієнтів, як заспокійливий засіб і снодійне. Усі, хто приймав ліки, розповідали, що їхній сон став спокійним, здоровим і тривав усю ніч. Серйозних побічних ефектів, як і у тварин, знайдено не було, також був зроблений висновок, що передозування талідомідом було неможливе, як і звикання.
Дослідники були вражені — вони створили безпечне та дешеве заспокійливе й снодійне. На тлі препаратів інших фармокомпаній, які вже були на ринку, Chemie Grünenthal стали б лідерами продажів, але потрібна була ліцензія.
Ліцензування препаратів у 50-х роках не було настільки суворим, як зараз, але все ж для запуску масштабного виробництва воно було потрібне. Щоб переконати комісію в безпеці та ефективності талідоміду, в хід знову пішли експерименти на мишах. Ось лише проблема була в тому, що жодної седативної дії препарат на них не чинив. Тому вчені розробили "клітку для похитування", яка показувала найменші рухи гризунів, не даючи їм спати (тут потрібно уточнити ще й дивну хронологію поведінки керівництва компанії, тому що властивості ліків зазвичай демонструються на тварин до того, як вони будуть випробувані на людях).
Доказом вчених Chemie Grünenthal стало те, що миші були не такі активні, як ті, яким ввели плацебо. Більш того, компанія наполягала, що препарат цілком безпечний і смерть від передозування неможлива. Ліцензію вони отримали.
1 жовтня 1957 року талідомід надійшов у продаж під назвою Контерган. Оскільки виробник запевняв, що ліки повністю безпечні, продавалися вони без рецепта спочатку в Німеччині, а потім і в інших європейських країнах.
Chemie Grünenthal запустив величезну рекламну кампанію, завдяки якій продажі препарату стрімко зростали і до 1961 року талідомід став найпродаванішим седативним засобом у Німеччині, а незабаром без будь-яких перевірок або випробувань був проданий ще у 46 країн Європи, Скандинавії, Азії, Африки та Південної Америки, де з'являвся в аптеках під різними назвами. Ліки позиціювали як "таблетку від усього" і рекомендували його від безсоння, головного болю, кашлю, застуди і нудоти. Також 1958 року талідомід почали додавати до складу та інших ліків.
Того ж 58-го року Chemie Grünenthal написали листа усім лікарям Німеччини, в якому було сказано, що талідомід — найкращий препарат для вагітних і матерів, що годують, адже допомагає чудово давати раду з нездужанням і нудотою. Після цієї заяви британська компанія дистриб'ютор ліків Distillers навіть додала спеціальну позначку "для вагітних" на таледомід, який поширювала у себе в країні. Сталася нова хвиля популярності.
Але важливо відзначити, що вплив препарату на вагітних ніколи не досліджувався. Можливо, виробники не боялися поширення серед вагітних, оскільки на момент 50-х років існувала оманлива думка, що плацента є ідеальним бар'єром, а те, що тератогенні речовини (яким був талідомід) можуть проникати через неї, ігнорувалося.
Першою жертвою талідоміду стала сім'я співробітника Chemie Grünenthal. Ще до запуску препарату на ринок чоловік приніс своїй вагітній дружині, яка, мабуть, страждала від токсикозу, новий препарат, розроблений його компанією. На Різдво у пари народилася дочка без вух. Тоді зв'язок з прийманням абсолютно невивчених ліків і дитини з відсутніми органами ніхто не зіставив, адже діти і раніше народжувалися з фізичними каліцтвами. Але правду сім'я дізналася роки по тому, коли світ сколихнула низка дитячих смертей і пороків розвитку. Всі вони були викликані новими модними ліками.
Через рік після гучного успіху препарату на ринку з'явилися перші повідомлення про побічні ефекти, серед яких був периферичний неврит. Коли у Chemie Grünenthal питали про це вони відкрито брехали, що все не правда. Хоча на момент 1960 року компанія отримала близько 100 листів із повідомленнями про важку невропатію і близько 1500 про інші побічні ефекти. Попри такі заяви талідомід продовжував бити всі рекорди продажів, а компанія прийняла позицію заперечувати будь-який зв'язок між їхнім продуктом і периферичним невритом. Такий опір був викликаний страхом втратити можливість продавати препарат без рецепта лікаря.
1961 року педіатри з різних країн почали пов'язувати різку народжуваність немовлят з каліцтвами саме з тим, що їхні матері на ранніх термінах вагітності приймали "диво таблетку". Найчастіше зустрічалися фокомелія і амелія — "тюленяча кінцівка" і "відсутність кінцівки".
Особливий скандал вибухнув, коли німецький педіатр Відукінд Ленц опублікував свої спостереження в газеті Welt am Sonntag, згідно з якими пов'язав близько 160 випадків вроджених вад у новонароджених з талідомідом.
На той момент талідомід продавався без рецепта в 52 країнах. Спочатку Chemie Grünenthal відмовлявся відкликати виробництво і заперечували цей зв'язок.
Ситуація набула широкого розголосу, про це говорили на телебаченні і на радіо. Але так швидко все не закінчилося — препарат був у продажу ще близько 9 місяців у різних країнах.
Судова справа проти Chemie Grünenthal була порушена 18 січня 1968, а 27 травня розпочався судовий процес. Докази злочину збирали шість років. Серед обвинувачених були працівники компанії Герман Віртц, науковий керівник Генріх Мюктер і ще сім працівників, що обімають керівні посади. Вони звинувачувалися в тому, що допустили на ринок небезпечний медичний препарат, який не пройшов належної перевірки і завдав шкоди тілу. Ще компанія звинувачувалася в тому, що не лише не відреагувала належним чином на негативні відгуки про препарат, які надходили, а й докладала зусиль до замовчування цієї інформації.
Також в пресі з'являлися теорії, що талідомід був синтезований вченими ще під час Другої світової війни, як протиотрута нервово-паралітичного газу заріну. Чималу роль у цій версії зіграло і минуле вчених, які працювали над препаратом. Але довести цю версію ніхто не зміг, тому вона не отримала жодного продовження.
Усе закінчилося 18 грудня 1970 року. Відбулося останнє засідання суду, де було ухвалено рішення про закриття справи, оскільки 10 квітня 1970 року Chemie Grünenthal зобов'язалася виплатити компенсацію в 100 мільйонів німецьких марок дітям, постраждалим від талідоміду.
У результаті суд постановив, що, з огляду на всю систему виробництва і поширення лікарських препаратів, подібне могло статися з будь-якою фармацевтичною компанією. Тому першочерговим завданням, на думку суду, була зміна наявної на той час системи, а не звалювання провини за трагедію на кількох людей.
У інших країнах також були суди і виплати серед компаній, які поширювали талідомід. Надалі, в Німеччині і в країнах, які постраждали, організували фонди для дітей талідомідної катастрофи. У США препарат офіційно не зайшов, але вимоги до ліцензування лікарських препаратів посилилося, як і в Європі. В СРСР талідомід офіційно теж не продавався. До в'язниці в результаті ніхто не сів.
Але судили не лише причетних до трагедії працівників компаній. Також на лаву підсудних вирушали і відчайдушні матері, які намагалися позбутися від своїх дітей. Особливого розголосу набула справа Сюзанни ван де Пут. Вона народила дитину, знівечену талідомідом, і вирішила закінчити її життя, додавши у пляшечку транквілізатор. На лаву підсудних за співучасть також потрапили її чоловік, мати, сестра і лікар, що виписав транквілізатор.
Попри те, що Всесвітня організація охорони здоров'я наклала в 60-х на препарат офіційну заборону, він все ж знайшов своє місце в медичному світі. 1998 року талідомід зареєстрували як ліки від прокази і деяких онкологічних захворювань. Також ним лікують туберкульоз і аутоімунні захворювання. Але тепер розроблена спеціальна система безпеки щодо застосування талідоміду:
Президент Володимир Зеленський обіцяв, що всі зарплати і пенсії в Україні будуть виплачені згідно із законом, уряд має на це гроші. Крім того, у березні 2025 року буде проведено індексацію пенсій, що частково компенсує зростання споживчих цін, передают...
На Полтавщині засудили чоловіка, який відмовився від мобілізації. Суд призначив йому 3 роки позбавлення волі.Про це стало відомо з вироку Лубенського районного суду Полтавської області, повідомляє ТСН. Раніше його визнали придатним до служби, передають...
