До дня народження генія українського мистецтва: Учитель, художник, дипломат, сердюк УНР, полонений - як жив Олександр Довженко до приходу в кінематограф

Режисер Олександр Довженко народився 10 вересня 1894-го у селянській сім'ї на хуторі В'юнище – тепер у межах райцентру Сосниця на Чернігівщині.

"У батьків наших Петра Семеновича й Одарки Єрмолаївни було 14 дітей, - згадувала Поліна Довженко. - Четверо старших – Ваня, Сергійко, Лаврентій і Василько – померли в один день від пошести. Чотири труни підряд! Матір, що поховала разом чотирьох перших дітей, посивіла, хоч їй не було ще й тридцяти років. Юними у двадцять років померли Оврам, Ганна та Андрій, а інші – Гриша, Коля, Кулина, Паша, Мотря – ще дітьми. Залишилися тільки я та Сашко".

Після Сосницької парафіяльної школи його зараховують до тамтешнього 4-класного училища. Вчиться на "відмінно", найбільше полюбляє креслення та малювання. 1911-го вступає до вчительського інституту в Глухові – нині райцентр на Сумщині. Заробляє на життя репетиторством.

Наприкінці 1919-го Волинський губернський ЧК арештовує як підозрюваного у розвідувальній діяльності на користь армії УНР. Звільняють за 2 тижні. Варвара Крилова їде за кордон із білогвардійським офіцером. Коли на Київщину приходять польські війська, то беруть Олександра Довженка у полон. Вимагають, щоб розказав про розташування військ більшовиків. Піддають умовному розстрілу, під час якого він тікає.

Наступного року Олександр Довженко займає посаду секретаря губернського відділу народної освіти у Києві, завідує відділом мистецтв і виконує обов'язки комісара театру імені Тараса Шевченка. Починає працювати у Наркоматі закордонних справ УСРР, направляють до представництва у Варшаві. Займається обміном військовополоненими. Створює альбом шаржів "Ряба книга". З 1922-го працює секретарем консульського відділу Торгового представництва УСРР в Берліні. Там вступає до приватного художнього училища професора Віллі Єккеля. Зустрічає Варвару Крилову й одружується.

1923-го повертається до Харкова. Відомство хоче відправити до представництва у Кабул, Афганістан, але Олександр Довженко відмовляється через хворобу дружини. Стає ілюстратором газети "Вісті ВУЦВК", співпрацює з газетами "Селянська правда", "Література. Наука. Мистецтво", оформлює альманах "Плуг", "Літературні усмішки" Остапа Вишні.

"Я просидів ніч у своїй майстерні й підбив підсумки життя. Вранці взяв палицю, валізу і поїхав у Одесу, щоб більше ніколи не повертатися до своєї квартири. Я залишив у ній всі свої полотна, весь інвентар. Стояв на березі Чорного моря – ніби голий. Був людиною 32 років, якій треба починати все спочатку", – писав у "Автобіографії" Олександр Довженко про початок роботи на Одеській кінофабриці 1926-го.

Протягом 1927-1930-х зняв свої найкращі фільми – "Сумка дипкур'єра", "Арсенал", "Звенигора" та "Земля". Після останнього почали звинувачувати Довженка у "нехтуванні висвітленням класової боротьби, пантеїзмі та біологізмі, у захисті куркулів та оспівуванні журби за минулим". Відтоді він був змушений виживати у поставлених владою рамках.