Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
Майя Бреславська — старша лейтенантка поліції. Перша в Україні командирка патрульної служби. Керувала патрульною поліцією міста Бориспіль, потім очолювала управління превентивної діяльності в Київській області. У травні 2019 Майю Бреславську призначили виконувачкою обов’язків заступника начальника Головного управління в Київській області, передають Патріоти України з посиланням на Громадське.
До служби у поліції професійно займалася спортом, закінчила школу олімпійського резерву і має звання майстрині спорту з фехтування.
Практично відразу після вашого призначення в області сталася трагедія — поліцейські вбили 5-річного Кирила Тлявова у Переяслав-Хмельницькому. Ви стежили за цією історією. Як це могло статися?
На жаль. Це безвідповідальність поліцейських.
Як цьому завадити можна?
Цікаве питання: як завадити. Кожного не проконтролюєш, що він робить під час відпочинку. Маємо працювати з особовим складом і роз'яснювати те, що не лише офіцер, а й будь-яка людина має розуміти — що можна робити в населеному пункті, що не можна. Потрібно запобігати скоєнню таких злочинів безпосередньо поліцейськими.
Ви були на прощанні з Кирилом. Ви прийшли як поліцейська, у формі. Як до вас поставились його рідні?
Ми з першого дня, як це сталось, спілкувались. Поки тривало досудове слідство, у лікарні, потім перевозили Кирила до іншої лікарні у Києві. У нас нормально склались стосунки і вони не звинувачували. Я намагалась допомогти і всі поліцейські області також — ніхто не був байдужим, усі намагалися врятувати дитині життя.
Якщо ти поліцейський, маєш відповідально ставитися до своєї ролі в суспільстві. Коли вдягаєш форму і йдеш на службу — маєш бути поліцейським, але коли знімаєш форму вдома чи на відпочинку, ти так само поліцейський. Все просто.
Не можна просто взяти і бути поліцейським. Це може тривати лише певний час і в процесі несення служби людина має усвідомити, зможе вона чи ні. І це нормально. Кожна людина має розуміти свою сутність і чим вона хоче займатись.
Ви і ваші колеги прийшли у поліцію в 2015 році на хвилі реформи і в очікуванні великих змін і нової системи. За чотири роки багато людей пішли, були демотивовані, бо не побачили системних змін. Ви продовжуєте працювати. Що вас втримує на цій роботі і дає віру, що це був правильний вибір?
Усвідомлення того, що я роблю щось важливе. Для громади, для поліцейських, для нашого суспільства. Мені цього вистачає аби працювати далі.
Пам’ятаєте момент, коли ви сказали: йду в поліцію?
Пам’ятаю. Я була тоді на попередній роботі і один з колег сказав: а ви чули, що вже можна подавати анкету до поліції? Я думаю, зайду на сайт подивлюся. Зайшла на сайт, прочитала вимоги, що можна онлайн подати анкету і не треба нікуди не їхати. Я така думаю — подаю! І подала. Керівництво компанії, де я працювала з розумінням поставились і підтримували на всіх етапах відбору.
А пам'ятаєте свій перший виклик? Що це було?
Пам'ятаю. Уявляєте шоу, коли одночасно виїжджає 200 службових автомобілів, один за одним, рота за ротою. Тоді такі емоції переповнювали. А перший виклик — наїзд на пішохода. Тільки виїхали й відразу такий складний виклик з тілесними ушкодженнями, у постраждалого була розбита голова, зламана нога. Ми були найближче і були на місці вже за три хвилини. Думали, що слідчо-оперативна група і швидка медична допомога приїдуть так само швидко як і ми. Але то було лише наше бажання.
До вашої роботи була прикута увага. Пам'ятаю, як в грудні 2015 року ви зупинили нашого колегу, Дмитра Гнапа, журналіста-розслідувача. Здається, він щось порушив і далі між вами відбувся дуже емоційний діалог.
Пам’ятаю. Дійсно, водій того транспортного засобу порушив правила дорожнього руху. Не було нічого такого емоційного, просто так вийшло. Чи це була провокація з їх боку, чи це було навмисно чи ненавмисно я не знаю.
Знаючи колегу, точно не провокація.
Він знімав наш діалог на телефон. Ми спілкувались десь з пів години, поки був розгляд адміністративної справи. Говорили взагалі про все, чи я професіонал, про функціонал національної поліції, про те, що я маю закривати гральний бізнес, а не займатись правилами дорожнього руху.
Він почав Вас знімати, а Ви почали закривати обличчя папкою...
На телефоні був дуже потужний спалах, мені світило просто у очі. До того вся розмова вирізана — а треба було показати. Все відбувалося в рамках чинного законодавств і все було нормально. Потім почали мені світити в очі, хоча я просила чисто по-людськи: не треба.
Чим це закінчилось?
Складанням адмінматеріалу і все, ми роз'їхались. Поспілкувались та роз'їхались. Я не знала хто такий Дмитро Гнап. Особа порушила. Я зробила все чітко в рамках чинного законодавства.
Після випадку з поліцейською Зоєю Мельник в Одесі, не можу не запитати про поліцейську корпоративну культуру. З реформою очікували того, що і поліцейські не будуть боятися відкрито говорити про якісь проблеми. Чи не бояться зараз поліцейські просити про допомогу?
Цікаве питання. Я не знаю передісторії Зої Мельник, аби об'єктивно відповісти на це питання. Якщо у поліцейського є якісь проблеми в колективі чи щось пов'язане зі службою, поліцейський має звертатись до командира роти, заступника командира роти, командира батальйону. Потім до начальника департаменту чи начальника управління. Чи зверталась Зоя про допомогу до керівництва і яким там було ставлення до цього — не знаю.
У вас є враження що це працює? І що фейсбук — це останнє місце, куди поліцейський піде скаржитись?
Якщо є питання, мабуть, все ж таки треба йти до керівника, який може їх вирішувати.
А якщо питання до керівника? Якщо він корумпований і ніхто не може допомогти з цим? Що робити тоді?
Якщо ми кажемо, що він корумпований, це мають бути не просто слова.
Але це дуже складно довести...
То можна просто повірити в те, що пише фейсбук? Коли я була командиром роти чи начальником управління і в поліцейських були питання щодо служби чи особистих питань, вони приходили і ми знаходили спільне рішення. Я вам кажу про те, що керівник свого підрозділу має жити й життям особового складу, їхніми проблемами. Не тільки щодо служби і того що турбує поліцейських — збільшення зарплати, нова форма і таке інше. А в цій ситуації… Ви можете сказати, куди Зоя зверталась?
Ні, не можу. Розслідування покаже куди вона зверталась. Ми як журналісти дивимось на ситуацію, рефлексуємо її наслідки і про що була дискусія. А дискусія була і про те, куди має скаржитись поліцейський чи має він право бігти у фейсбук? (На початку вересня сержантку патрульної поліції Одеси Зою Мельник звільнили з поліції. У керівництві переконують: виключно через дисциплінарні порушення - ред.)
Поліцейський такий же громадянин України як і будь-хто, він має право скаржитись. Можна звертатись і писати заяву. Я не знаю, чи зробила Зоя Мельник так.
Так, написала заяву, триває розслідування.
Тоді все нормально.
Майє, ви можете назвати себе феміністкою?
Ні
Чому?
А чому я маю називати себе феміністкою? Це якийсь сильно характеризуючий фактор. Можемо поговорити про фемінізм.
А як ви розумієте тоді фемінізм?
Я вважаю, що саме поняття фемінізму збочене. Так, це нормально, що жінки всього світу відстоюють свої права, там де ці права порушуються. Всі прагнуть бути на рівних правах.
Вас як жінку ніколи не дискримінували? В жодній зі сфер вашого життя?
Не пригадую. Не було такого.
Ви родом з Горлівки? Коли ви востаннє там були?
Востаннє я була вдома влітку 2014-го року.
У вас там залишилися близькі?
Там залишились батько і мати.
Ви слідкуєте за тим як йдуть перемовини про мир? Для вас це важливо?
Я хочу, аби не було того розмежування, щоб не було війни і щоб кожен з того регіону міг повернутись додому і не бути в тому статусі, який мають зараз, а бути громадяни нашої держави.
Ви знаєте, як виглядає зараз життя в Горлівці?
Чотири роки були обстріли, а це постійна евакуація, якісь підвали. Я з батьками спілкуюсь, ніхто нікого не завербував. І я маю надію, що у мене ще буде змога приїхати додому.
На війні проти російських бойовиків загинув грузинський доброволець - 24-річний Леван Лохішвілі. Про це повідомляє Ехо Кавказа, передають Патріоти України. Зазначається, що захисник загинув 19 листопада у Херсонській області внаслідок вибуху саморобног...
В Україні протягом дії воєнного стану пенсіонери-чорнобильці щомісячно будуть отримувати доплату до пенсії у розмірі 2361 грн. Про це йдеться у проєкті закону № 12000, передають Патріоти України. Зазначається, що відповідно до нового законопроєкту про ...
