​Євген Патійчук. Пам’яті мого кума, бійці гвардії наступу Сергія Гаращенко

«З Сергієм ми познайомились на першій роботі, працювали кухарями в ресторані, в одній зміні. Він був на кілька років старший, багато чому мене навчив, а я його. Дуже добре працювали в команді. За 14 років разом проходили різні етапи життя. Пам’ятаю як познайомились з Альоною, його майбутньою дружиною, був на весіллі, свідком у церкві, на вінчанні. Першим у них народився син – мій хресник. Дружили сім’ями. Їздили на рибалку на шашлики.

Почалась війна, свої сім’ї розвезли в безпечні місця. І вже 25 лютого ввечері і поїхали до військомату, там направили нас до терроборони. Попідписували контракти, але зброї ніхто не дав. Я проходив строкову службу у Києві, в 25-й бригаді Нацгвардії. Зателефонував, розповів у чому справа. Кажуть – їдь до нас. Я попросив за кума, кажу теж служив, але не в нашій частині, хочемо воювати разом. Кажуть - бери з собою. 28 числа встали в шість ранку і пішки пішли з Харківського масиву на Правий берег. Довелося добряче потопати того дня.

Служили нормально, переважно на блок-постах. Але коли за рік почала формуватися «Гвардія наступу», прийняли пропозицію разом переводитись в одну з таких бригад НГУ, куди пішло чимало знайомих хлопців. Потрапили на посади міноментників, в один розрахунок. Почали обучатися на 120-х мінометах. За пару місяців вирушили на фронт, до Білогорівки (Донецької області).

Два місяці перебували на фронті. Кілька днів тому розрахунок міномету заступив на бойове чергування, для мене то був другий виїзд на «нуль», а у кума – перший. 12 травня, проснулися о п’ятій ранку, надійшов наказ відкрити вогонь по заданим координатам, до дев’ятої години відстрілялися. Пішли наварили собі супу. Сіли в схованці, погребі напівзруйнованої оселі снідати. Двоє їли, двоє чекали своєї черги. І тут по нам точно прилетіа 152-й (калібр снаряду.- ред.). Не зачепило тільки одного нашого побратима, Толіка, який стояв зовні на спостереженні. Мене наполовину завалило землею та уламками. Як тільки прийшов до тями та вивільнився, першим ділом кинулись з Толіком відкопувати теж напівзаваленого Андрія, з яким я 10 хвилин до того снідав. Йому перебило ноги, треба було накладати турнікети, щоб зупинити кровотечу. Сергій був під тією стінкою в котру вдарив снаряд… Так не стало мого кума. Ворожий артобстріл посилювався. Мусили відійти на запасну позицію, евакуюючи важкопораненого Андрія. Тільки там помітив, що в мене з грудей стирчить осколок.»

Зараз Євген перебуває у полтавському госпіталі, однак рветься до Києва, де незабаром має відбутися похорон загиблого в бою Сергія Геращенко. Євген також переживає за майбутнє осиротілих дітей Сергія, звісно, що буде в силах вони з дружиною допомагатимуть.

Хто може долучитись до грошової допомоги родині загиблого воїна, надаємо номер банківської картки удови:

5168745126796066, Гаращенко Олена

Сергія Гаращенко ховатимуть 18 травня на Лісовому кладовищі Києва.