Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
Хлопці двох госпітальєрок загинули на війні, тож тепер дівчата, кажуть, що мають залишатися на фронті за двох. Дівчата поділились своїми історіями кохання з ТСН, передають Патріоти України.
Руденька Катруся та білявка Оленка перебирають своє медичне спорядження, яке заляпане свіжою кров'ю, підлога в швидкій теж залита. «Ми сьогодні, наприклад, вивозили двох важких, одного доводилося тримати в сидячому положенні. Повертаючись ми потрапили під обстріл, бо били прицільно по нашій позиції», - розповідає Оленка.
Та дівчата за своє життя не бояться. «В березні в мене загинув хлопець, якого я дуже любила і люблю зараз. Розуміння втрати його набагато болючіше і потужніше, ніж те, що я можу втратити своє життя. Для мене, раптом що, світло вимкнулось і все, а для людей, які залишаються тут жити, з цим болем набагато гірше», - каже Катя.
Її коханого звали Антон Гевак, він був командир в 140 взводі морської піхоти. Його речі зараз для дівчини слугують оберегом, які завжди з собою. «В мене на плечі я набила тату 4 рядки з пісні, яку він написав. «Сколько линию не гнуть, прошлое не вернуть, только здесь и сейчас – это все, что есть у нас» – це нагадування мені, що ми не в силах змінити те, що з нами сталося, треба жити теперішнім і думати про майбутнє», - каже дівчина.
«В мене є Лєна, в моєму екіпажі, і в нас так склалося, її хлопець Міша, він теж морпіх, як і мій Антон, він під Ірпінем загинув, як і мій Антон 5 березня, вони приблизно навіть в один час загинули», - розповідає Катя.
Олени нареченого звали Михайло Приступа, восени в нього мав закінчитися контракт. «Він служив, ми бачились рідко, але я намагалася приїхати чи посилки відправляти, я відправляла листівочки і писала, що я тебе кохаю, і маленькі записки, які він возив за собою, де б він не був», - розповідає Оленка.
Дівчина також має із собою речі коханого, їх береже. Коли дівчата зустрілися, то одразу відчули - як сильно розуміють одна одну. «У нас була 4-годинна сесія сліз, але далі легше між собою говорити, бо кожна розуміє, що говорить», - кажуть дівчата.
Вони надають першу допомогу пораненим та вивозять їх з-під обстрілів у складі "госпітальєрів" - добровольчого підрозділу. Залишаються на війні, яка забрала їхніх найдорожчих людей. «В мене є ті навички, які потрібні тут. Перший час мені здавалося, що я тут зламаюся, я не відчувала сил вставати і працювати, але з часом… Він завжди казав, що я дуже сильна, аби не підвести його, аби не зрадити його віру в мене, я кожного ранку кажу собі: ти не повинна вимахуватись. Ти сильна, ти впораєшся з усім і ти маєш пройти цей шлях до кінця, якщо він його не зміг пройти до кінця», - каже Катя.
Вже найближчим часом Україна може зіткнутися з гострою нестачею робочої сили. За оцінками фахівців, для того, щоб до 2030 року підтримати щорічне зростання ВВП на рівні 5-7%, країні не вистачатиме до 4,5 млн робочих рук. Про це повідомив виконавчий дир...
У судовому реєстрі повідомляється, що суд у Львівській області визнав жінку-інваліда 3 групи винною у незаконному переправленні особи через державний кордон, передають Патріоти України. Як йдеться у матеріалах справи, жінка, будучи інвалідом 3 групи, в...
