Хлопці двох госпітальєрок загинули на війні, тож тепер дівчата, кажуть, що мають залишатися на фронті за двох. Дівчата поділились своїми історіями кохання з ТСН, передають Патріоти України.
Руденька Катруся та білявка Оленка перебирають своє медичне спорядження, яке заляпане свіжою кров'ю, підлога в швидкій теж залита. «Ми сьогодні, наприклад, вивозили двох важких, одного доводилося тримати в сидячому положенні. Повертаючись ми потрапили під обстріл, бо били прицільно по нашій позиції», - розповідає Оленка.
Та дівчата за своє життя не бояться. «В березні в мене загинув хлопець, якого я дуже любила і люблю зараз. Розуміння втрати його набагато болючіше і потужніше, ніж те, що я можу втратити своє життя. Для мене, раптом що, світло вимкнулось і все, а для людей, які залишаються тут жити, з цим болем набагато гірше», - каже Катя.
Її коханого звали Антон Гевак, він був командир в 140 взводі морської піхоти. Його речі зараз для дівчини слугують оберегом, які завжди з собою. «В мене на плечі я набила тату 4 рядки з пісні, яку він написав. «Сколько линию не гнуть, прошлое не вернуть, только здесь и сейчас – это все, что есть у нас» – це нагадування мені, що ми не в силах змінити те, що з нами сталося, треба жити теперішнім і думати про майбутнє», - каже дівчина.
«В мене є Лєна, в моєму екіпажі, і в нас так склалося, її хлопець Міша, він теж морпіх, як і мій Антон, він під Ірпінем загинув, як і мій Антон 5 березня, вони приблизно навіть в один час загинули», - розповідає Катя.
Олени нареченого звали Михайло Приступа, восени в нього мав закінчитися контракт. «Він служив, ми бачились рідко, але я намагалася приїхати чи посилки відправляти, я відправляла листівочки і писала, що я тебе кохаю, і маленькі записки, які він возив за собою, де б він не був», - розповідає Оленка.
Дівчина також має із собою речі коханого, їх береже. Коли дівчата зустрілися, то одразу відчули - як сильно розуміють одна одну. «У нас була 4-годинна сесія сліз, але далі легше між собою говорити, бо кожна розуміє, що говорить», - кажуть дівчата.
Вони надають першу допомогу пораненим та вивозять їх з-під обстрілів у складі "госпітальєрів" - добровольчого підрозділу. Залишаються на війні, яка забрала їхніх найдорожчих людей. «В мене є ті навички, які потрібні тут. Перший час мені здавалося, що я тут зламаюся, я не відчувала сил вставати і працювати, але з часом… Він завжди казав, що я дуже сильна, аби не підвести його, аби не зрадити його віру в мене, я кожного ранку кажу собі: ти не повинна вимахуватись. Ти сильна, ти впораєшся з усім і ти маєш пройти цей шлях до кінця, якщо він його не зміг пройти до кінця», - каже Катя.
Українські чоловіки віком 23–24 роки фактично опинилися у своєрідній правовій «сірій зоні»: після досягнення 23 років на них уже поширюються обмеження щодо виїзду за кордон, водночас до 25 років вони залишаються призовниками й не можуть скористатися бр...
Після нічної атаки окупований Севастополь залишився без електропостачання. Місцевий так званий губернатор Михайло Развожаєв підтвердив, що було уражено об'єкт енергетичної інфраструктури, передають Патріоти України. Через масштабне відключення частина ...
