Подружжя з Києва Катерина Светлакова та Дмитро Маслюк придбали стару глиняну хату в селі Хімчин на Івано-Франківщині всього за 3 тисячі доларів і переїхали жити на Гуцульщину. Спочатку нова оселя не мала навіть нормального водопостачання та ванної кімнати, а до будинку не вела облаштована дорога. Проте родина поступово впоралася з труднощами й облаштувала затишне помешкання, зберігши його автентичний вигляд. Своєю історією подружжя поділилося із Суспільне Івано-Франківськ, передають Патріоти України.
До переїзду Катерина жила у столиці, працювала у сфері управління персоналом і займалася благодійністю. Після початку повномасштабного вторгнення вона заснувала фонд «Янголи.ua», який допомагає українським військовим.
Однак після двох із половиною років інтенсивної роботи жінка відчула емоційне виснаження. До того ж через велику кількість запитів на допомогу та витрати на утримання фонду утворилася заборгованість приблизно у 200 тисяч гривень.
Тоді подружжя почало шукати недороге житло, де можна було б відновити сили. Спочатку розглядали варіанти неподалік Києва, але згодом Катерина згадала про давню мрію жити серед гір.
За допомогою Google Maps вона досліджувала карпатські села й натрапила на оголошення про продаж будинку в Косівському районі.
28 квітня 2024 року Катерина та Дмитро придбали оселю за 3 тисячі доларів. Остаточно перебралися до Хімчина 23 червня. Спочатку планували використовувати будинок як літню дачу, але згодом вирішили залишитися назавжди.
Низька ціна пояснювалася, зокрема, віддаленим розташуванням: останні 400 метрів до будинку взагалі не мали облаштованої дороги.
Відсутність нормальної дороги стала однією з перших проблем. Усі речі та будівельні матеріали доводилося переносити вручну.
Згодом подружжя найняло грейдер, придбало 24 тонни щебеню та залучило сусідів. Спільними зусиллями за два дні вдалося облаштувати всі 400 метрів під'їзду. Тепер до оселі можна доїхати звичайним автомобілем, якщо він не має надто низького кліренсу.
Не менш складною виявилася ситуація з водою. На подвір'ї була стара криниця, однак після весняного періоду вона пересохла. Навіть очищення не допомогло відновити водопостачання.
Через це протягом двох місяців Катерина та Дмитро возили воду від сусідів і набирали її з місцевого потоку. Згодом вирішили власноруч викопати нову криницю нижче по схилу, де знайшли джерело.
Від свердловини відмовилися через глинистий ґрунт і ризик замулювання насоса. Крім того, власна криниця дозволяє мати воду навіть під час відключень електроенергії.
Після переїзду родині довелося звикати до зовсім інших умов. У будинку не було повноцінного санвузла, тому спочатку туалет облаштували надворі, прикривши ширмою.
Для купання нагрівали воду та користувалися саморобним душем із бочки. Речі Катерина прала вручну.Згодом Дмитро взявся перетворювати комору на ванну кімнату. Хоча раніше він майже не мав досвіду будівельних робіт, за допомогою молодшого брата облаштував каналізацію та виконав ремонт. Роботи тривали навіть під час відключень світла, під дощем і снігом — користувалися генератором та ліхтарями. До Різдва ванну вдалося завершити.
Не одразу з'явилося й повноцінне ліжко. Майже рік подружжя спало на дерев'яних піддонах, поклавши зверху двоспальний матрац. Узимку через холодну підлогу доводилося мерзнути. Пізніше родина придбала букове ліжко.
Площа будинку становить 59 квадратних метрів. Стіни зроблені з глини, яка, за словами Дмитра, допомагає зберігати тепло взимку та прохолоду влітку.
Проте оселя потребувала серйозного ремонту: у підлозі були щілини, вікна залишалися старими, а двері та стіни потребували оновлення.
Зараз одну кімнату опалюють дровами, іншу — газовим конвектором. Через місцевий клімат опалювальний сезон тут доволі тривалий: минулого року будинок довелося обігрівати аж до 1 червня, а восени тепло зазвичай вмикають уже в середині вересня.
Поступово подружжя облаштувало кухню. Спочатку замість гарнітура використовували старі столи попередньої власниці, в одному з яких самостійно вирізали отвір для мийки. Через відсутність каналізаційного зливу під раковиною стояло відро, яке доводилося регулярно спорожняти. Лише у вересні родина встановила нові кухонні меблі.
Водночас Катерина та Дмитро не хочуть перетворювати стару оселю на звичайний сучасний будинок. Вони намагаються зберегти її гуцульський характер: реставрують старі шафи, роблять полиці з дощок зі сараю, а колишню етажерку переобладнали на домашній бар. Бабусину скриню використовують для зберігання дров, а старий килим зі стіни перенесли на підлогу.
Переїзд не змусив подружжя відмовлятися від професійної діяльності. Катерина продовжує працювати у сфері управління персоналом і бізнес-процесів, займається коучингом та благодійністю.
Крім того, вона почала вести блог про життя в горах, місцеві традиції та покупки на гуцульських базарах. Спочатку сторінка мала лише 23 підписники, але згодом одна з глядачок попросила придбати для неї товари на місцевому ринку.
Так виникла ідея займатися байєрством — купувати й надсилати охочим продукцію з Гуцульщини. За словами Катерини, протягом півтора року зароблені на цьому гроші вона спрямовувала на погашення боргу благодійного фонду та підтримку актуальних зборів.
Життя в горах змінило й повсякденні звички родини. Катерина почала вирощувати овочі, робити консервацію, готувати аджику, салати та гриби за місцевими рецептами.
Дмитро відповідає за квашення капусти й користується старовинним рецептом, для якого потрібні лише три інгредієнти: капуста, морква та сіль.
Живуть із подружжям і чотири собаки та кішка Сірі. Одного із собак, Рокі, родина забрала із Шурдина поблизу румунського кордону. Тварина має вроджені проблеми з лапами, тому господарі возили її на реабілітацію.
Життя у віддаленому присілку вимагає ретельного планування. До найближчого магазину в центрі Хімчина — п'ять кілометрів, а до Косова, де подружжя відвідує тренажерний зал і за потреби звертається до лікарні, — близько 13 кілометрів. Дорога займає приблизно 35 хвилин.
Тому тепер Катерина та Дмитро заздалегідь складають списки покупок і планують поїздки. Іноді сільський побут випробовує терпіння, особливо коли після дощу доводиться пробиратися через багнюку до автомобіля.
Попри це, подружжя не шкодує про рішення залишити столицю. Катерина переконана, що на Гуцульщині змогла знайти баланс між роботою, особистим розвитком і відпочинком.
За її словами, для переїзду в село не обов'язково мати великий стартовий капітал. Але потрібно бути готовими до фізичної праці, опанування нових навичок і поваги до місцевих традицій.
Поблизу села Вежбиця на сході Польщі неподалік кордону з Україною пошуковці виявили раніше невідому археологічну пам'ятку з бронзовими предметами VIII–V століть до нашої ери. Серед знахідок є наконечники стріл, прикраси та інші вироби, які свідчать про...
Колишній учасник «Ліги сміху», а нині командир взводу ударних безпілотників «Вампір» 2-ї роти батальйону безпілотних систем 92-ї окремої штурмової бригади ЗСУ імені кошового отамана Івана Сірка, Андрій Коляда розповів у інтерв’ю «Главкому» про найсміш...
