Квантова фізика зробила неможливе можливим: Китайські вчені створили "вічний двигун" на основі теорії нобелівського лауреата з США про "кристал часу"

Китайські вчені під керівництвом доктора Ван Су Чена (Xuchen Wang) провели експеримент, у якому отримали більше енергії, ніж витратили. Таким чином їм вдалося створити прототип «вічного двигуна». Щоправда, до машин, що описані на сторінках художньої літератури та показаних у голлівудських кінострічках, йому ще дуже далеко.

Якщо говорити коротко, суть експерименту дуже проста. Лазерний промінь направляють у якийсь простір, де він стає дуже яскравим. Якщо додати туди кілька фотонів, можна отримати “штучне сонце”. Так, це не двигун, але світло, що випромінюється, легко перетворити на енергію. Наприклад, їм можна живити сонячні батареї, за рахунок яких працюватиме той чи інший пристрій. З одного боку, все це здається фантастичним, але якщо копнути далі, то секрет дуже простий — він у тому самому просторі, куди направляють промінь лазера. Там знаходиться кристал часу.

Зі шкільної програми відомо, що всі молекули та атоми рухаються в хаотичному порядку, а при температурі -273 °С їх рух зупиняється. Щоправда, не для квантової механіки, де немає абсолютного нуля. Тут рух продовжується нескінченно довго. Рухаються ж елементарні частинки за рахунок так званої «енергії вакууму». Але навіть у цьому випадку енергія зводиться до нуля, оскільки рух частинок в один бік компенсується рухом в інший.

Нобелівський лауреат Френк Вільчек вважав, що ці рухи можна привести до стану, де вони будуть узгодженими. Саме цей стан він назвав “кристалом часу”. Декілька років після появи цієї гіпотези вчені намагалися втілити теорію Вільчека в практику. І в 2016 році це вдалося Крістоферу Монро. Він зміг отримати кристал часу у лабораторних умовах. Після цього подібні кристали були створені у воді, газі та навіть алмазі. Зовнішній вигляд не надто важливий, головне надати атомам упорядкованого руху.

До досвіду Ван Су Чена ніхто не розумів, як використати енергію кристала часу. Саме китайському вченому спало на думку пропустити через нього промінь лазера. Це дозволило коливанням усередині кристала вийти назовні, звільнивши його енергію.

Ще одна особливість експерименту Ван Су Чена полягає в тому, що він використовував двовимірний кристал часу, а не тривимірний. Він нагадує пляму на аркуші паперу. Різниці в результатах роботи немає, а витрат і сил на виробництво 2D-кристалу потрібно значно менше.