Міф, яким забивали голови: Чи справді в СРСР роздавали безплатні квартири

Поширений міф про те, що в СРСР кожен громадянин міг отримати безкоштовну квартиру, хоча й має зерно правди, але є значно перебільшеним. Основним механізмом отримання житла була черга. Кожен, хто мав потребу, міг стати в чергу, і за певних умов отримати квартиру. Черги були довгими, і іноді чекати доводилося десятиліттями, передають Патріоти України.

Радянська пропаганда тримала людей "за залізною завісою" та переконувала, що вони живуть краще за всіх. Тому й досі серед людей старшого віку поширені ностальгійні міфи про найкращу медицину, освіту, безоплатне житло та "привілеї". OBOZ.UA розбирався, чи справді житло при Союзі було настільки доступним.

Окрім довжелезних черг очікування на житло, були й інші нюанси. Наприклад, відсутність вибору. Обрати будинок, район чи поверх самостійно було майже неможливо.

Ситуація дещо покращувалася, якщо хтось мав "блат" і міг "підключати" знайомства, оббиваючи пороги та приносячи хабарі до держустанов. Ні, мова не про сучасні багатомільйонні хабарі – навіть імпортний коньяк та цукерки були достатньою "вдячністю", бо звичайні продукти через дефіцит були розкішшю.

Наступний нюанс – право власності. Якщо все-таки вдавалося отримати "безоплатне" житло, то про повноцінну власність говорити не доводилося – квартира належала підприємству, яке її видало.

Та й загалом видавали житлову площу лише громадянам, які невпинно працювали на благо держави. Права розпоряджатися квартирою теж не було. Самостійно продати житло було неможливо.

Радянська влада активно пропагувала ідею колективізму, і комуналки були її прямим втіленням. Під виглядом "спільного побуту" тисячі людей були позбавлені можливості мати власний дім. Уявіть собі сім'ю з чотирьох осіб, змушену проживати в одній кімнаті, ділити спільний санвузол, коридор та кухню з декількома іншими сім'ями. Мрії про власний куточок так і залишилися недосяжними для багатьох поколінь радянських людей.

"Сталінки" – це був найелітніший варіант будинку, у якому можна було отримати житло. Окрему квартиру в "сталінці" давали лише особливим категоріям: військовим чи партійній номенклатурі.

Хрущовська ера принесла масове будівництво житла, обіцяючи кожній родині окрему квартиру. Однак, реальність виявилася далекою від ідеалу. Типові п'ятиповерхівки, що виникали як гриби після дощу, мали досить жалюгідний вигляд. Це були панельні будинки з маленькими кухнями, низькими стелями та відсутністю ізоляції.

Гаслом такої кампанії було "для кожної сім’ї – маленьке житло, але своє". Будинки були збудовані із дешевих матеріалів, з однотипним плануванням та без ліфта. Через обмеженість фінансів було прийнято рішення значно здешевити будівництво житла. Стелі в квартирах знизили не до звичних трьох, а до 2,5 або навіть 2,3 метра. Від коридорів відмовились, а передпокої стали настільки маленькими, що їх важко було назвати окремими приміщеннями. Вікна зробили низькими, санвузли об’єднали, а кухні більше нагадували комори.

У 1970-1980 роках на зміну "хрущовкам" прийшли панельні будинки. Великі земельні площі швидко перетворювалися на бетонні джунглі, де зводили однотипні райони з однаковими дворами і під’їздами. Ці масові будівництва стали характерною рисою радянських міст.

У таких будинках вже могли надавати окремі кімнати для дітей, якщо вони різної статі, що в порівнянні з попередніми умовами вважалося більш просторим і комфортним житлом. Однак отримати таку квартиру було складно.

Влада СРСР прагнула створити ілюзію справедливості та турботи про своїх громадян, але реальність була зовсім іншою. Люди жили в умовах дефіциту, не маючи можливості купити навіть елементарні продукти, а держава, що обіцяла піклування, забезпечувала їх лише мінімальними потребами.

Отримавши "безкоштовне" житло, люди вважали, що держава по-справжньому піклується про них. Радянські громадяни просто не мали з чим порівняти умови проживання. Саме так режим тримав людей під контролем, вселяючи їм думку, що вони не можуть існувати без підтримки держави.