"Найприємніше - бачити, як діти знову бігають на сонці": Жінка розповіла про 60 днів у підземеллях "Азовсталі"

Катерина з двома синами 60 діб ховалися в підвалах заводу "Азовсталь" у Маріуполі. Поруч з ними був і її чоловік - військовий. Вона розповіла, що вони ішли в укриття на початку березня з думкою, що це лише на кілька днів, а провели там два місяці, не бачачи сонця. Вони кілька разів втрачали надію на порятунок і боялися, що бомбардування ніколи не закінчаться, передають Патріоти України.

Вона згадує, що бомби, які кидали окупанти по території заводу, були настільки важкі, що здавалося, ніби "стіни бункеру рухаються, а кімнати стають меншими". Інколи були короткі перерви. І люди починали вірити, що все це скінчиться. Але потім загарбники продовжували обстріли, поділилася переживаннями жінка виданню BBC.

Її двоє синів, віком 6 і 11 років, у парку граються зі зброєю, зробленою з паперу та скотчу, вдаючи, що б’ються з росіянами. "Вони знову звикають бути на вулиці. Побачити, як вони знову бігають на сонці – найкраще відчуття на світі", – говорить Катерина.Вона згадує момент, коли вони нарешті вийшли з укриття на світло, щоб евакуюватися, і були осліплені сонцем.

Хлопці продовжують гру. В один момент падають на землю з криками "закрийте вуха". Один говорить: все чисто – і гра продовжується. Діти дуже детально імітують поводження зі зброєю, вдають, що вкладають у автомат нові набої. Певно, вони не раз це бачили на власні очі, перебуваючи на "Азовсталі".

Катерина заявляє, що їхній батько, військовий, все ще може бути на заводі. Не так давно у спілкуванні він не втрачав бадьорий дух."Він дуже сильний чоловік, сильний духом. Він мене підтримував усе життя", – заявила жінка.

Вона розповіла, як під час перебування на заводі почали закінчуватися запаси їжі, також людям бракувало інформації про те, що відбувається в Україні і світі. Інколи до них приходив чоловік, який основний час проводив у відбитті атак на територію заводу.

"Щоразу, коли він приходив, він завжди казав нам триматися, підбадьорював усіх, жартував, сміявся, казав нам, що нам не варто хвилюватися і що все добре. Було страшно, бо вони приходили а потім ішли під обстріли. Дивно було бачити їх такими веселими, але я не думаю, що могло бути інакше", – згадує Катерина.

Її з дітьми та інших цивільних осіб евакуювали з "Азовсталі" в рамках спеціальної операції по звільненню, яка була організована за допомоги Червоного Хреста та ООН. Катерина і її сини поїхали у Запоріжжя. З собою у неї був лише один рюкзак. Через два тижні після порятунку вона намагається планувати подальше життя родини.

Жінка втратила своє місто, її дім було зруйновано, вона постійно чекає новин від свого чоловіка, і все таки продовжує триматися: "Я впевнена, що у нас все буде добре. Я впевнена, що Україна переможе і залишиться незалежною державою".