"Нас скинули з КрАЗу, і ми тактично пересувалися посадками": Мобілізований спортивний журналіст розповів про навчання перед відправкою на фронт

Відомий український спортивний журналіст Андрій Сеньків, який у середині червня був мобілізований до Збройних сил України, в інтерв'ю виданню Village розповів свою історію проходження базової військової підготовки (БВЗП). Сеньків зазначив, що у навчанні зіткнувся з тим, що приблизно й очікував: графік, нестабільність, сам собі не належиш, фізичне навантаження, наряди, передають Патріоти України.

Блогер зізнався, що впав лише один стереотип про армійську дисципліну. "Ніде раніше я не стикався з такою масою непослідовності. Пов’язую це з людським фактором і великою кількістю мобілізованих. Це нереально великий обʼєм, зокрема, і паперової роботи. Затяги теж були. Наприклад, обов’язково бути в усьому, що нам видали, а не у військових кросівках замість берців чи панамці замість кашкета", – сказав Сеньків.

Андрій описав список того, що йому видали з майна.

"Нам видали форму, білизну, взуття, казанки, фляги, спальники. Конкретно мій спальник був величезний і дуже паркий, тому користувався власним. Форма теж парила, ба більше, БЗВП я проходив улітку. Із власного користувався павербенками, ліхтариками, також це засоби гігієни, спреї від комарів, крем від засмаги. Усе залежить від того, де ви мешкаєте. Я жив у лісі в палатці, а полігон був на полі. Утім можна потрапити в центр, де ви житимете в казармі", – розповів журналіст.

Сеньків запам'ятав неочевидну корисну річ, яка йому дуже знадобилася. "Дитяча присипка або щось схоже. Бувають дні, коли ти пʼять разів пітнієш і стільки ж разів висихаєш – і все це посеред поля. Ця присипка рятувала наші дупи", - заявив новобранець.

Андрій Сеньків залишився задоволений тим, що багато стріляв, незважаючи на те, що має проблеми зі зором. "Ми багато стріляли, патронів 400 я вистріляв. Але нюанс в тому, що я погано бачу, навіть в окулярах чи лінзах. Тому, куди я там стріляв, точно не скажу. Але зі зброєю навчився поводитися, усе відпрацювали до автоматизму. Підйом о 6:00. Далі сніданок, навчання до обіду й після. Інколи бували нічні стрільби. Перші тижні – це лекції, а далі практична робота: стрільби, тактика й такмед", – додав журналіст..

Великі враження залишилися після роботи у польових умовах. "На три дні ми виїжджали жити в поле. Нас скинули з КрАЗу, і ми тактично пересувалися посадками, копали окопи, облаштовували позиції, маскувалися від дронів, переживали "хімічну атаку". Кілька разів стріляли. Мені навіть дозволили взяти палатку. Ми добре її замаскували, спали в ній з колегою. Хто не мав палатки, облаштовував місце ночівлі з підручних матеріалів. Туди раджу взяти сухі душі, бо на кілька днів його там робити ніхто не буде", – наголосив Андрій.

Коментуючи фізичні навантаження, Сеньків зазначив, що країна збільшила темпи мобілізації, зокрема, завдяки тому, що зменшило поріг входу для людей із хворобами.

"Але вимоги для всіх однакові. У мене в групі були 140-кілограмова людина, люди з вадами серця та проблемами з хребтом. Їм було відверто важко. У них, хоч і не всіх, висновок ВЛК "придатний для служби в тилових структурах", але БЗІН однаково для всіх звільняли від носіння броника, але це потрібно індивідуально вирішувати з керівництвом. в армію. Можу сказати, що був готовий і все витримав. Це схоже на похід у гори, але без різких підйомів", – згадує мобілізований.

Журналіст не впевнений, що наявність військово-облікової спеціальності, яка була здобута до війни, якось вплине на розподіл після навчання.

"Зазвичай, люди – це цифри. Потрібна певна кількість, і їх відправляють туди, де є потреба. Найбільша – на бойових посадах у піхоті й ДШВ. Є люди, які пропустили частину навчань через повторну ВЛК і проблеми зі здоровʼям, наприклад, поганий зір, як у мене. Під час розподілу в бригади це не враховують, ВЛК дивляться вже в бригадах і батальйонах", – не приховав емоцій Андрій.

Сеньків залишився незадоволений ні харчуванням, ні дозвіллям. "Вечори були відносно вільні, якщо ти не в нарядах на кухні, на стрільбищі чи на чергуванні. У суботу навчання було до обіду, а в неділю – вільний день. Із мінусів те, що для імітації роботи відділу ППП (психологічна підтримка персоналу) у неділю були концерти, на які зганяли в примусовому порядку. Замість полежати, відпочити, провести час на свій розсуд. Це справді бісило. У вільний час грали в карти, дивилися футбол.

У нас харчування було несмачне: або недоварене, або переварене, або пересолене, або недосолене. Часто навіть було не відрізнити одну кашу від іншої. М’яса не було в достатку. Свіжих овочів не бачив жодного разу, одні закрутки. Фрукти в обмеженій кількості, пів банана на людину. Рятувало, що рідні передавали щось майже кожному, кілька разів ми навіть смажили шашлик. Тому їли добре, але не державне. Знаю, що є навчальні центри, де прям круто з харчуванням. Наприклад, ті кілька тижнів, що я був на офіцерських курсах, – зовсім інша річ. ", – підсумував спортивний журналіст.