"Не міг спати": Житель села на Харківщині розповів, як чинив спротив окупантам - ховав їхні снаряди й різав шини

Понад два місяці окупації 63-річний житель села у напрямку Старого Салтова чинив спротив російським військовим: крав їхні боєприпаси, документи, позбавляв можливості заправляти техніку. В один з днів підірвався на міні та втратив ногу, передають Патріоти України.

Боєприпаси, акумулятори, документи

Від початку окупації села наприкінці лютого Василь бачив велику кількість російської техніки, розстріляні цивільні автівки, тіла мирних жителів. У його селі стояли російські машини: БМП, БТР, "Урали". У Харкові живе син Василя.

"Вони бух-бух-бух, і день, і ніч. А там же Харків, знаю ж, що по Харкову стріляють. Тут не знаю, що робити, не можу себе знайти, як допомогти харків'янам. Ні спати, нічого не можу. Пішов я гуляти, так сказати", — каже Василь.

Разом зі своєю собакою Мальвою він знайшов ящики з боєприпасами біля однієї з російських військових машин. "А ящики у них величезні: метр з чимось на 80 см. Один снаряд поміщається у цей ящик, бо цей снаряд складається з трьох частин, а самої голівки не було", — згадує чоловік.

У минулому Василь — десантник повітряно-десантних військ. Коли знайшов боєголовки, почав складати у брезентовий рюкзак, який лежав поруч. Усього назбирав 48 штук. Рюкзак був заважкий. Василь знайшов спальний мішок й звантажив боєприпаси у нього. Бачив, як літає дрон, від якого вдалося сховатися. Боєприпаси відніс до вбиральні.

"А в туалеті відро стоїть. Я те відро дістав, там дірка. І я підіймаю частинами, тому що цей рюкзак підняти не можу. Частинами пересипав. Я їх туди висипав, відро на місце поставив, замаскував", — розповідає чоловік.

Каже, зробив усе "по-господарськи", чекав, "поки наші прийдуть". Наступною ходкою виніс документи окупантів та сховав їх в туалеті на одній з дач. "На полювання" ходив через день, під обстрілами: "Думаєте, за один день усе зробиш? Це скільки, це я вам тільки за одну машину розповів. Боявся, що дрон мене піймає. А дрон піймає, значить, все — попався"

Плани, як завадити російським загарбникам, розробляв вночі. "Вночі лежиш, думаєш, не спиш. Воно ж бахкає, і серце болить за Харків. За сина, за всіх нас. Потім придумав: зняти акумулятори! Почав красти. Затягнув їх у посадку, сховав. По оранці, по снігу — кожен з акумуляторів кілограм по 50. Мені вистачило сил дотягнути їх, ледь дійшов додому", — згадує чоловік.

Після цього почав думати, як знерухомити БМП. Вирішив, що найкраще буде пошкодити шланг, через який заправляють техніку. "При мені під'їхав танк, заправився соляркою. Я думаю, щось з цим шлангом треба зробити. Порізати його чи що", — говорить житель села. План спрацював: "Під'їжджають БМП — заправитися не можуть. Під'їжджає танк. Ну, думаю, слава Богу. Хоч щось у житті треба зробити добре".

Міна та собака Мальва

Дружина Наталія розповідає, що свою підпільну діяльність чоловік тримав у таємниці. "Але я відчувала, що він йшов не просто гуляти", — каже жінка. Згадує, як під час одного з обстрілів повилітали вікна на веранді.

"І хвилин через 15 чую сильний вибух. Подумала, що просто обстріл. Вийшла з погреба й бачу, що собака біжить — плаче. Й уся в крові прибігає. Тут я зрозуміла, що щось трапилося. Мальва одразу забігла й лягла біля ліжка чоловіка. Вона сама була налякана, у шоку, й після цього два дні нічого не їла й не виходила на вулицю навіть. Просто лежала біля його ліжка і все", — згадує Наталія.

У той день чоловік пішов у поле перевірити, чи забрали тіла загиблих українських військових, розповідає його син Андрій. "Собака щось унюхала й втекла. Батько зробив крок уперед біля цих солдатів й наступив на міну", — говорить чоловік.

Після вибуху допомагала батьку його собака Мальва. "Він у мене десантник, не розгубився. Мальва плаче біля нього, він зняв повідець, одразу перетягнув ногу, впав на четвереньки, а Мальва допомагала йому пробиратися до траси. Щоб не підірватися, йшов по колії, де їздили танки. Відправив її, сказав йти додому охороняти маму. Й Мальва не хотіла, плакала стояла, розповідав тато, й побігла до мами. А тато поповз до траси", — переповідає Андрій.

"Я промацував усю дорогу вручну тільки, щоб добратися до асфальту", — згадує чоловік. Пораненого підібрали українські військові й наклали ще один джгут, після чого доправили у лікарню до Харкова.

"З пошкодженням судин такого діаметра втрачається велика кількість крові. Це життєзагрозлива однозначно ситуація. Можливо, тільки через те, що це була якраз мінно-вибухова травма, опіком зупинилась кровотеча. І значної крововтрати у пацієнта не було", — розповів завідувач відділення лікарні, де перебуває Василь.

"Роззброював, як міг"

Родина пишається вчинками чоловіка. "Роззброював, як міг. Крав боєприпаси по темноті, які летіли на Харків. Передавав українським військовим", — каже син Василя.