Не тільки коли щасливі: Чому коти муркочуть - вчені знайшли пояснення

Унікальна здатність котів мурчати, яка так подобається власникам цих тварин, для вчених завжди залишалась загадкою. Причому незрозумілим залишався як сам фізіологічний процес, так і генетичні механізми, з ним пов’язані, передають Патріоти України

Втім, як пише видання Science Alert, нещодавнє дослідження, проведене в Японії, виявило потенційні гени, що лежать в основі котячого муркотіння. Це відкриття може допомогти краще зрозуміти причини, чому пухнасті домашні тварини видають цей звук.

Попри те, що коти живуть поруч із людьми тисячоліттям, мурчання весь цей час залишалось загадкою, а мета, з якою вусані видають цей звук, все ще залишається предметом суперечок. Як і те, чи можна вважати схожі вокальні вібрації у великих кішок муркотінням, чи все ж це явище є унікальною рисою дрібніших представників сімейства котячих. Нова інформація може врешті-решт допомогти вирішити деякі з цих нерозв'язаних питань.

Аналізуючи ДНК та поведінку, описану власниками 280 домашніх кішок, біолог з Кіотського університету Юме Окамото разом з колегами визначив ген, пов'язаний з муркотінням та іншими формами котячих вокалізації. Кішки з коротким типом генів андрогенних рецепторів, за повідомленням своїх власників муркотіли більше, ніж ті, хто має довгий тип. Також повідомлялося, що коти з цим коротким типом гена частіше спілкуються з людьми через різні звуки. Андрогенні рецептори переважно регулюють тестостерон, тому довжина гена, ймовірно, впливає на поведінку, пов'язану з тестостероном, включаючи вокалізації.

Вивчивши цей ген у 11 видів кішок, дослідники виявили, що версія довгого типу є тільки у домашніх кішок. Навіть у їхніх найближчих родичів котів-риболовів та бенгальських котів не було більш довгих форм цього гена, що дозволяє припустити, що він виник під час одомашнення кішок.

Попередні дослідження показали, що чистокровні кішки з більшою ймовірністю мають ген довгого типу, ніж кішки змішаної породи, які часто починали життя як бродячі. Таким чином, дослідники припускають, що кішки, які постійно виховуються людьми, не так залежать від голосової комунікації для свого виживання, що дозволяє кішкам з генетичною варіацією довгого типу виживати в чистокровній популяції.

"Цей результат узгоджується з асоціацією між муркотанням та голосовою комунікацією як стратегіями пошуку уваги чи підтримки, що сприяють виживанню через взаємодію як з кішками, так і з людьми", — пишуть Окамото зі співавторами у своїй статті.

Кішки також муркотять, коли вони серйозно поранені, тому деякі дослідники припустили, що муркотання може бути також механізмом лікування. Кілька років тому дослідники виявили, що м'які подушечки в голосових зв'язках кішок виробляють низькочастотні вібрації без м'язових скорочень, тому шум частотою 25-30 Гц є певною мірою автоматизованим.

"Завдяки нашим дослідженням ми сподіваємося поглибити наше розуміння кішок і сприяти побудові щасливіших стосунків між кішками та людьми", — каже Окамото. Подібні роботи дозволяють краще зрозуміти поведінку кішок та роль муркотання у нашій з ними комунікації.