Нога була поламана, а в руці - затиснутий телефон: Мати зниклого дивним чином та знайденого мертвим хлопця не вірить у нещасний випадок (фото)

Того квітневого вечора Михайло Зубчук з компанією, у якій була його кохана дівчина Наталя, були на дні народження. Святкували його в кафе, що на вулиці Липовецькій. Згодом приїхали родичі іменинниці й відвезли всіх бусом до «Мрії» у мікрорайоні Тяжилів. Вже звідти вони мали роз’їхатись на таксі по домівках. Компанія розбилась на групки, щоб по кілька людей сісти в таксі. Але в машину Михайло, який мешкав у районі Центрального ринку, так і не сів, повідомляють Патріоти України.

На відео з камер спостереження видно, як хлопець відійшов від дівчат, з якими мав їхати в одному автомобілі. Дівчата не побачили, куди він пішов.

А тоді молодий та сповнений планів на життя хлопець загадково зник. Для онкохворої матері Надії Лукаш, яка пережила три операції та курси «хімії», то були пекельні 12 днів та безсонних ночей. Вона, друзі Міші, знайомі та незнайомі, правоохоронці прочісували кожен клаптик землі та води у пошуках хлопця. І весь цей час його зникнення обростало все новими та новими версіями.

Дехто казав, що він пішов з життя через ревнощі та сварку з коханою, яка виникла на святкуванні, інші стверджували, що Мішу побили та вивезли, бо тієї ночі чули крики. Тіло хлопця знайшли 22 квітня у копанці Тяжилівського озера. Подробиці цієї трагедії, яка сколихнула всю країну, дізнавався наш кореспондент.

– Михайло – це моя єдина дитина. Він був домашнім, добрим, порядним. Я друзів його знала всіх, то­му що вони приходили до нас додому. Працював син у магазині зв’язку «Київстар» консультантом. Колектив невеликий, але ду­же дружний. Ми постійно бу­ли на зв’язку. Саме тому, як тільки з Михайлом перервався зв’язок, ми кинулись його шукати, — розповідає мама загиблого Надія Лукаш.

— Буквально через 15 хвилин дівчина Наталя з товаришем виїхали шукати сина у те місце, де його загубили. Мене підняли о третій годині ночі, коли пошуки не дали результатів. Жодної хвилини ми не зупинялись. Вірила, що знайду сина живим, думала, може, зле стало, відіспиться і знайдеться. Всі підключились до пошуків — дякую його друзям, колегам, товаришам, мешканцям мікрорайону Тяжилів. Ми той мікрорайон вивчили краще, ніж свою квартиру. Те місце, де потім знайшли сина, ми прочісували добре. Сама я підходила туди ра­зів 5! Нічого підозрілого не було там. Коли у перший день водолази оглядали озеро, вони мені особисто сказали, що кругом по всій глибині три метри.

22 квітня ми випадково від жи­телів мікрорайону дізнались, що будуть повторні пошуки. Самої процедури опізнання не було. Слідчий потім відповів – а для чого? Знаєте, весь світ наче відгукнувся на моє горе.

Проводжали Михайла на кладовище у моєму рідному селі Наддністрянське Мурованокуриловецького району цілою колоною. Хоронили сина як нареченого.

Кажуть, що нині головна версія загибелі Михайла – нещасний випадок. Втім, рідні та близькі у це не вірять! А результати експертизи їм обіцяють оголосити лише через місяць.

– Правоохоронці керуються тим, що у сина при собі був гаманець з документами. І на­віть витягнули з мобільним телефоном у застиглій руці. Ли­ше на березі він випав. Ска­жіть, якщо людина топиться, то це хіба можливо? Чи вона хапатиметься за життя, чи за той телефон? Більш того, не міг Міша фізично до тієї копанки в будь-якому стані добратися! Щоб дійти до того місця, він би разів 5 мінімум у другому місці впав би у воду. І чому син міг взагалі туди піти, якщо там темно і жодного ліхтаря? Я ніколи у житті не повірю, що це нещасний випадок через те, що у сина була зігнута у коліні та вивернута ліва нога. Не хочу казати, що переламана, бо не лікар, але те, що вивернута – факт! І коли робили розтин, то чомусь експерти цю ногу порізали. Біля вуха є подряпина. Тому цілком вірогідно, що бійка таки могла бути. А після того тіло могли підкинути у водойму. Бо син не був схожий на потопельника, який довго пролежав у воді. Щоки рожеві, руки білі.

Ми хоронили його у відкритій труні. Ходила інформація, що син мене, онкохвору маму, доглядав і начебто через це пішов на той світ. Насправді це не так. Дійсно, коли Міші виповнилось 11 років, я почала хворіти, але жодного дня не була лежачою і постійно ходила на роботу. І доглядала за своєю дитиною, а не він за мною. А в період пошуку сина я не пішла на хімію, відмовилась від лікування, тому що шукала свою кровиночку!

Розпускають плітки, що Михайло міг піти із життя через сварку з дівчиною Наталею. Це верх цинізму тих, хто хоче сенсації. Мій син не така дитина, що через якусь дрібницю накладе на себе руки. Він ніколи в житті не вчинив би так зі мною! Вони з Наталкою були дуже довго разом, син планував освідчитись їй або на її день народження, або на весіллі свого товариша в червні, де Михайло мав бути дружбою. Не судилось… На день народження Наталі сина хоронили…