"Нормальні люди не підуть захищати Україну": Маруся Звіробій розповіла про війну та конфлікт із Зеленським (відео)

"Найкращий настрій у мене – коли я їду за кермом мінними полями", - зізналась волонтерка.

Волонтерка Маруся Звіробій вважає себе не жінкою, а військовослужбовцем – доки триває війна. На фронті вона навчилася сприймати небезпеку нормально. Ба більше – радіти з неї. Найбільше вона цінує свободу і не має жодних "меж страху". Вона готова боротися проти залякування людей і перетворення їх на рабів. Про це Звіробій розповіла в авторській програмі Христини Бондаренко Христя Talk в YouTube, передають Патріоти України.

– Ви почали навчати добровольців, які потім йшли від "Правого сектора"…

– Ні, це була військова підготовка для всіх охочих. Там були і хлопці, які йшли добровольцями на війну, і хлопці, які збиралися йти в Збройні сили на контракт.

У 2014 році в ЗСУ, окрім перебоїв із постачанням всього, були і проблеми з підготовкою бійців. Тому часто вони самі шукали якісь курси чи якісь вишколи, де можна трохи підготуватися до війни, оскільки в зону бойових дій вони потрапляли дуже швидко.

Ми знайшли спеціалістів із основних військових дисциплін, і вони навчали на нашому полігоні. Завдання було – максимум практики і тільки основне.

– Але ви за освітою журналіст.

– Я підприємець, вмію організовувати процеси. Як казали мої бійці, я можу організувати "будь-яку бійку". Організувати полігон не було складно для людини, в якої є організаторські здібності.

До війни я працювала з інформаційними технологіями, і це так само допомогло мені і створити, і навчати, і знайти особовий склад інструкторів в інтернеті.

– Ви кардинально змінили своє життя. Не сумуєте за попереднім?

– По-перше, я не пам’ятаю попереднього. По-друге, на війні у вас зовсім змінюється психіка. Ви максимально виходите з зони комфорту й потрапляєте в зону небезпеки. У зоні небезпеки ви не можете постійно перебувати у стресі. Ти просто збожеволієш, якщо не знайдеш способу розслабитися. Тому хлопці постійно шуткують.

Ми в окопах йдемо, нас засікли, і по нас починають стріляти. Ми бігом до бліндажів, і в нас між собою одразу починається тролінг. Це захисна реакція психіки. Я собі думаю так: ну, якщо нас грохнуть, чого сумувати?

Коли ти починаєш сприймати зону небезпеки нормально – все, ти змінився. Це вже назавжди. На гражданці цього буде важко позбутися.

Найкращий настрій в мене – коли я в зоні небезпеки або коли їду мінними полями за кермом по зритих дорогах…

– Тому що адреналін?

– Це захисна реакція – будь-яку небезпеку сприймати як позитив. Але це не завжди так. Бо буває така небезпека, що тебе вкриє і потім будуть лікувати від зовсім інших емоцій.

– Що відбувається потім тут?

– Там у тебе виробилася прив’язка: небезпека – позитивні емоції.

І тут хлопці просто починають шукати собі небезпечні ситуації. Вони звикли, як в тому жити, вони знають, як у тому жити. Як жити, коли всього цього немає? Тут починається злам. І від цього дуже важко лікувати.

– Як ви лікували це?

– Я поки що не вилікувала.

Маруся Звіробій.

– Тобто вся ця історія з Зеленським може бути якось пов’язана з цим?

– Можливо. Я розповім.

У 2018 році в мене дуже сильно посипалося здоров’я. М’яко кажучи, з неідеальним здоров’ям я пішла на війну, і до 2018 року мене просто винесли в лікарню – 6 виразок, страшні болі в хребті й інші проблеми.

І якраз у ці ж дні гинуть перші мої вихованці. Це було важко. Моя гастроентерологиня сказала: якщо ми вам не випишемо антидепресанти – а я відмовлялася, я ж не псих, – ми просто не зможемо залікувати виразки, тому що у вас постійно підвищений рівень кислотності. Мені довелось погодитись. Вони мене підлікували.

Але знайти себе тут я не змогла. Я все одно на фронті. Тому що в мене там стоять мої вихованці. Вони постійно пишуть, що їм щось треба.

Психологи мені не допомагають, я не знаю, про що з ними говорити. Зате мені допоміг ще один контракт. Я поїхала на контракт, і в мене все пройшло. У мене все просто чудово.

– Ви не вважаєте, що це все ж таки ненормально?

– Розумієте, нормальні люди в більшості своїй не підуть захищати Україну. Для того щоб у вас була захищена країна, вам доведеться користуватися послугами і ненормальних людей зокрема.

Тому що в певних ситуаціях нормальних паралізує з переляку, а ненормальні прекрасно себе почувають, вони ніколи не розгубляться. Так, вони можуть зберегти ще дуже багато життів людей, які з переляку можуть розгубитися.

– Коли я бувала на фронті, мені казали: ти з іншого світу.

– Є різниця в сприйнятті одних і тих самих речей. Наприклад, якщо напасти на мене, з мого боку буде віддача, навіть без паузи. Але є багато людей, на яких, якщо нападають, вони ховаються, замовкають.

Я не могла зрозуміти, в чому нонсенс моєї поведінки, на яку так звертає увагу спільнота. Для мене я веду себе адекватно.

Якщо наш командувач прямо сьогодні вирішив ризикувати життями бійців, і я вже доведено знаю, що він ними буде ризикувати, він пішов відводити війська… І не тільки я про це знаю. Його про це попереджали і військові, і нардепи, і Майдан виходив. Це люди досвідчені, ми пройшли цю війну, ми знаємо, що він робить. Він не знає, що він робить. А ми знаємо, що вже робили такі помилки, вони були в новітній історії, в якій він просто не брав участі.

Він хоче пройти весь цей кривавий шлях наших помилок заново? Звісно, я відповім на це і скажу все, що я про нього думаю.

– А навіщо? Ви думаєте: от зараз я йому розкажу…

– Чому я маю чекати, доможусь я від нього чогось чи не доможусь? Якщо я хочу щось сказати, я скажу. Я вважаю за потрібне не мовчати.

– Це можна сказати чоловікові, друзям на кухні, сусідам, а можна писати в фейсбуці якісь пости. Для чого це, яка мета?

– А навіщо люди взагалі висловлюють свою думку? Просто тому, що вона в них є.

У кожного є якісь свої межі страху. У мене їх взагалі немає. Я буду говорити кому хочу, що хочу, і хочу, щоб усі мали такі права.

Я вважаю, що українці – дуже специфічна нація, яка пройшла дуже специфічний шлях. Україну намагались завоювати всі й намагаються досі. Тому права українців – це основа України.

– Чи чекаєте ви на якусь відповідь, реакцію?

– Ні. Людина емоційна говорить, вона так проявляє емоції. Якщо емоційній людині затулити рота, у неї почнуться депресняки. Це працює навіть на побутовому рівні. Є люди, які люблять висловлюватись. Заради чого їх фільтрувати?

Для мене головне, щоб я мала свободу. Свобода – це все для мене. Я зненавиділа рабство за ці роки. Я побачила, що таке раби.

Це жахлива річ, коли ти боїшся сказати. Всі ці справи подібного роду – за репост, за стрім… Цією справою залякують і ростять нових рабів, які будуть боятися говорити. Та їм треба так навалити за ті кримінальні справи, щоб їм не хотілося їх відкривати!

Я мислю як людина, яка знає, що таке "прильот-отвєтка". Коли ви сидите на позиції і вас починають гасити, ви ж не тікаєте з позиції, правда? Ви готуєтесь, ви будете давати відповідь. А потім вам прийде відповідь. А потім ви дасте відповідь. Це називається війна.

– У вас такий посил, ви кричите...

– Чому я так розмовляю з Зеленським? Тому шо він мене так чує. Він же не почув нардепів. Що він сказав, коли йому повідомили про те, що на Майдані ходять? Він сказав: хто там ходить, дощ ходить – ось так. Він не почув. Він мене почув.

Прекрасно. Тепер я знаю, як з тобою розмовляти. І на інше він не заслуговує. Окрім того, що він чує тільки такі звернення, він ще й не заслуговує на інше, поважне звернення.

Маруся Звіробій, Христина Бондаренко.

– Якби вам запропонували щастя, стандартне, для вас, а з іншого боку життя, яке ви зараз маєте. Ви би погодилися помінятися?

– Я виросла на книжках про розвідників. Вони всі захищали свою батьківщину, коли в ній була війна. Так мене Радянський Союз виховував. А Тарас Григорович Шевченко мені пояснив, що моя батьківщина – це Україна.

Моє виховання не дозволяє мені просто закрити очі на трьох загиблих вихованців і взагалі на всіх загиблих.

– Але це ж не ваша провина. Ви теж маєте право на щастя.

– Я йшла поруч із ними на цю війну. Це і мої діти, і мої брати, і мої батьки. Якщо я прийшла в боротьбу і сказала, що я з вами іду до кінця, і частина тих, кому я це сказала, лягли за це, як можна розвернутися і піти з цього? Я не розумію цього. В моїй свідомості немає такої формули.

Він загинув, бо він вірив тобі. Він вірив, що навіть якщо він загине, ти підеш далі, ти закінчиш цю справу. Я теж в це вірю. Я віру, що, якщо я загину, мої побратими так наваляють!

Саме тому ми взагалі можемо бути на війні – тому що ми віримо одне одному.

"Щоб ти, c**о, над своїми так повзала...": Оксану Забужко розлютила реакція посла США на удар по Кривому Рогу

субота, 5 квітень 2025, 13:56

Українська письменниця Оксана Забужко назвала сукою посла США в Україні Бріджет Брінк через її обурливу реакцію на російський удар по Кривому Рогу, передають Патріоти України. "Жахає те, що сьогодні ввечері балістична ракета влучила поблизу дитячого ма...

Якою мовою розмовляють на вулицях столиці: Киїівський адвокат провів власне "дослідження"

субота, 5 квітень 2025, 13:44

Адвокат Олександр Ружицький підрахував під час прогулянки Пейзажною алеєю у Києві, скільки людей розмовляють українською мовою і скільки - російською. Про це він написав на своїй сторінці у Facebook, передають Патріоти України. "Хтось сидів на лавочці,...