Прикрасила сукню для колекції Gucci "краденим" візерунком: Київську дизайнерку звинуватили у неетичному ставленні до української культури (фото)

Українську дизайнерку Віту Кін через її колекцію, розроблену для Gucci, звинуватили в культурній апропріації (привласненні). Одна з її суконь майже повністю копіює дизайн української автентичної сорочки. На цю ситуацію звернула увагу у своєму Facebook редакторка проєкту "Твоя підпільна гуманітарка" Катерина Дудка.

«Ще один приклад доволі тупої культурної апропріації. Є одна дизайнерка Віта Кін, і от її бренд VITA KIN Originals запрезентував таку собі суконку з назвою Корсика. Гарна суконка, милий бохо-стиль, в кількох кольорах. Тільки от взір узятий з української сорочки з села Розтоки на Гуцульщині. На сайті продавця пише, що сукня «натхненна українським корінням авторки». Доволі абстрактно, нє? Враховуючи, що ми знаємо точне походження і місце зберігання сорочки. Суконка коштує не мало не багато — 1389 фунтів, тобто приблизно 50 000 гривень.

Що отримав Музей Івана Гончара за те, що дизайнерка використала з комерційною метою їхню власність? Що отримала громада села Розтоки з цього? Що, зрештою, отримала Україна? І при чому тут Корсика?

Я б хотіла, щоб Vita Kin дала відповідь і понесла відповідальність, як це було раніше з іншими брендами в подібних випадках. Є народна культура, і є конкретні об'єкти культурної спадщини, в яких є авторство (прошу не читати це слово як юридичний термін) і які належать до конкретної локальної традиції, без якої б не з’явилися. І так, без якої дизайнерка б не створила цю сукню. Тому варто відділяти популяризацію від експлуатації і комерційного використання. А в цьому випадку нема навіть популяризації, бо «авторка» ніде навіть не признається, що це крадений візерунок.

Використовуючи мотиви народного мистецтва, потрібно давати щось громаді у відповідь, щоб вона могла розвиватися, користаючи зі своєї естетики і ремесел, випрацюваних і викоханих століттями. Ми повинні дбати, щоб наша спадщина мала голос, який захистить її від подібного", — написала користувачка у своєму дописі. Також вона залишила посилання на оригінальну сорочку на сайті музею Гончара.

Сукня Corsica вартістю £1389 (майже 50 000 грн) увійшла до капсульної колекції для бренду Gucci. Речі цієї колеції доступні для продажу винятково в експериментальному концепт-сторі Vault, який спеціалізується на архівних і вінтажних речах.

У дописі на офіційній сторінці свого бренду Віта Кін звернулася до підписників російською: «ЛЮДИ! Перестаньте злитися, будь ласка. Сукня присвячена моєму другу з сентиментальної причини. Усі мої вбрання натхненні УКРАЇНСЬКОЮ КУЛЬТУРОЮ, яку я ОБОЖНЮЮ. Спробуйте дивитися на цю сукню з любов’ю. Вона така гарна».

Пізніше у Facebook проєкту Твоя підпільна гуманітарка з’явився пост, у якому пояснили, чому культурна апропріація це актуальна і важлива проблема. Вони розповіли, що увагу на ідентичність візерунків на сорочці з нової колекції та сорочки з села Розтоки Косівського району, яка зберігається у фондах музею Івана Гончара в Києві, звернула засновниця Prekrasa Studio Ольга Нарбут.

«Запозичувати взірці - це не злочин і не крамола. Проте не вказувати джерела натхнення, особливо коли вони настільки очевидні -це неетично, це прояв неповаги до українців та українок, котрі виплекали цю традицію, виткали і вишили всі ці взірці, і тих, котрі їх зберегли та показали загалу.

Так а в чому претензія? Закон про авторське право не захищає твори народного мистецтва, це правда. Їх можна вільно копіювати з будь-якою метою, бо вони є суспільним надбанням. Втім, на фотокопії цих творів авторське право поширюється. Отже, якщо дизайнерка використала саме фото зі сторінки музею для своєї сукні, то вона б мала нести відповідальність перед правовласниками фотокопій. З юридичного погляду це не крадіжка, доки самі автори не висунуть претензії. Проте існує етична сторона питання. Зараз, коли зростає розуміння відповідальности перед локальними спільнотами, усвідомлення унікальности їхніх ремесел і витворів, навіть враховуючи взаємні запозичення і впливи у світі, доволі грубим переступом є взяти чуже надбання і видати його за своє. Звідси й обурення ціною в 50 тисяч. Високий дизайн за свої гроші мав би пропонувати або авторські оригінальні твори, або зразкове етичне поводження з джерелами натхнення. Віта Кін не демонструє жодного…

Проблема не в тому, що хтось щось у когось запозичує - це природний процес, який неможливо і непотрібно скасовувати. Проблема в тому, що від створення цих колекцій тим чи тим чином постраждала спільнота, в якої запозичили елементи їхнього мистецтва, а дизайнери в результаті так і не признались до копіювання й не понесли відповідальности, заробивши водночас вельми багато грошей. При цьому, коли ми говоримо про віддачу, то необов’язково в грошах. Так, в ідеальному світі якийсь відсоток з продажу речі міг би стати пожертвою на розвиток відповідного регіону, його ремесел або музеїв. Але переважко йдеться про банальну згадку.