Різдво по-закарпатськи: Хто такі бетлегемщики і кого беруть в бетлегеми (фотофакти)

У давнину закарпатці, як і їх сусіди-галичани з іншого боку Карпат, вірили, що колядники, переодягнені в страшні маски, шкіри тварин і лахміття, уособлюють душі померлих, які прийшли з того світу привітати живих і принести їм благополуччя на весь рік. Однак закарпатські бетлегеми при зовнішній схожості все ж відрізняються від галицьких ряджених персонажами, діалектом, і звичаями, котрі, як годиться, передаваними поколіннями з уст в уста, зазначають Патріоти України.

Що ж таке бетлегем? Так в Закарпатті називають групу ряджених осіб із вертепом. «Бетлегем» – це не що інше, як назва міста Вифлеєм. Бетлегемщики – це ті самі ряджені, що зібралися для костюмованого розігрування різдвяного дійства.

Люди пам’ятають ще радянські часи, коли бетлегеми були заборонені, як і відвідування церкви та відзначання церковних свят загалом. Проте це ніяким чином не зупинило мешканців карпатських гір, які зберегли свої традиції навіть за радянської влади.

Бетлегеми – це ті, хто першими в селах, починаючи з 6 січня, сповіщають по хатах про Різдво Ісуса Христа. Після вечері дітлахи, молодь і дорослі збираються разом та йдуть веселити (колядувати) по домівках своїх родичів, близьких та інших односельчан.

Вони в ролі пастухів та ангелів заходять до кожної сільської господи, розігрують біблійну сценку й колядують. Учасники вертепу мають обійти всі хати, яких у селі зазвичай півтори сотні. У кожній оселі на колядників чекають за накритим столом. Старші жінки в селах переважно залишаються вдома і чекають на колядників. Так склалося внаслідок традицій, що жінкам у цьому дійстві відведено роль приймати колядників у гості. Це форма подяки від родини, якій колядують бетлегемщики: дорослих запрошують до святкового столу. Дітлахам за колядки на Закарпатті також прийнято віддячувати. Раніше винагородою для маленьких колядників були різні ласощі: яблука, горіхи, цукерки, тістечка. У наші дні популярним стало «дарувати» гроші, які потім колядники віддають на потреби місцевої церкви.

Бетлегем

Уже ввечері першого дня Різдва усі радо пускали колядників до хати, пригощали їх та віддячували за коляду. На Різдво (7 січня) з самого ранку до хати чекали першого відвідувача, який називався «полазником». Вважали: якщо першим прийде чоловік, це на удачу, на гарний рік; якщо ж жінка, то, навпаки, на лихо. За традицією, бетлегем ходив по селі до півночі, а потім ішов з вертепом у повному складі на Всеношне. Отак у церкві збиралося декілька груп колядників.

Найбільш розповсюдженими дійовими особами в театральному різдвяному міні-дійстві є: два ангели, одягнуті в довгий білий одяг, обтягнутий через плечі та в поясі довгими червоними стрічками, у кожного на голові повинна бути корона (інакше на Закарпатті кажуть «чаков»);

чотири вівчарі («пастирі»), зодягнені в білі штани («гаті»), білу сорочку, а поверх неї – чорна камізелька («лайбик»), на голові у кожного чорна шапка – «крисаня», а в руках вівчарські палиці («боти»).

Однак головною дієвою особою серед бетлегемщиків є Дідо, одягнутий у «холошні» (штани з овечої шерсті) і «петек», а на голові у нього овеча шапка («ковпак»).

Бетлегемщики – це не просто колядники, що ходять по хатах, віншуючи: «Вінчую вам, пане газдо, сисі сятки весело відсвяткувати», а підлітки, юнаки й дорослі, які виконували справжнє театралізоване дійство за певним сценарієм.

Гурти з вертепом могли ділитися на три основні вікові групи: маленькі дітки, віком приблизно 6–10 років, у другій – діти 11–15 років, третя – це молодь. Першими починають ходити гурти менших колядників, уже за ними – дорослі.