Шукали майже півтора року: історія захисника, який міг залишитись вдома, але добровольцем пішов на фронт

Війна руйнує не лише наші міста й села. Вона ламає долі, роз’єднує родини, забирає найдорожчих, найкращих. Надвисоку ціну - власне життя - платять наші відважні захисники за споконвічну мрію українського народу про вільну незалежну Україну, передають Патріоти України.

В Іллінецькій громаді на Вінниччині поховали 59-річного Юрія Микитюка. Загинув він 27 квітня минулого року в героїчному протистоянні російській орді. Він тримав оборону разом зі своїми побратимами біля с. Ставки Донецької області. У той час дружина та сини отримали повідомлення, що він пропав безвісти.

Рік і п’ять місяців невідомості, сподівань та надій, що, можливо, живий, поранений, у полоні… На жаль, отримали ДНК-підтвердження особи загиблого. Врешті рідні змогли попрощатися з чоловіком, батьком, дідусем та перепоховати його на малій батьківщині, повідомляє Іллінецька міська територіальна громада.

«Юрій здобував професійно-технічну освіту в Єнакієвському ПТУ Донецької області, де отримав професію електрогазозварювальника 4-го розряду. Строкову військову службу проходив на Північному флоті, завершив її у званні мічмана. Працював електромонтером на Іллінецькому цукровому заводі, інженером з безпеки руху та механіком з ремонту автомобілів на Іллінецькому АТП, механіком в райспоживспілці, слюсарем-електромонтажником в будівельно-монтажній компанії. Останнім часом працював слюсарем контрольно-вимірювальних приладів та автоматики групи. Кваліфікований сумлінний працівник, справжній фахівець своєї справи, так говорять про нього колеги. А ще згадують, що Юрій Анатолійович мав золоті руки, був душею компанії, завжди усміхнений, добрий, щирий, готовий прийти на допомогу. Для родини він був надійною опорою та підтримкою. Люблячим чоловіком, турботливим, мудрим батьком, найкращим дідусем. Юрій Микитюк був справжній у всьому… Тому інакше він не міг… Не міг не піти у перші дні війни добровольцем. Не міг сидіти склавши руки, коли ворог руйнує, вбиває, нищить. Не міг не захищати свою сім’ю, народ, країну…»

2 березня 2022 року чоловік добровільно звернувся до Вінницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки й був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу на посаді старшого техніка 2-ї стрілецької роти Вінницького стрілецького батальйону у званні штабсержанта. Брав участь у боях з деокупації Київської області. До останнього подиху Юрій Микитюк був відданий військовій присязі.

Поховали героя за усіма військовими канонами, під залпи почесної варти та Державний гімн України, на центральному кладовищі.