"Скоро будем тебя кончать": Сергій Стерненко розповів про замахи на себе у подробицях (відео)

У великому інтерв’ю громадський активіст Сергій Стерненко пригадав, як давав відсіч своїм нападникам, смертельно поранивши одного з них, і висловив своє ставлення до Портнова, Дубінського та Ко, які таврують його "вбивцею". Наслідком активної боротьби Стерненка за дотримання закону стали три напади на нього упродовж першої половини 2018-го. Зараз Сергій здебільшого мешкає не в Одесі, а в Києві. На інтерв’ю приходить у супроводі охоронця. Поки виконавці, і, насамперед, замовник замахів не покарані, варто зберігати пильність. Патріоти України пропонують вам прочитати текстовий запис цієї бесіди.

"Царьов втікав від нас у супроводі "Альфи"

Зараз громадський активіст Стерненко – в усіх на устах. Починаючи від Портнова і Дубінського, закінчуючи медіа-ресурсами проросійського штибу і навіть президентом Зеленським. Для тебе від цього резонансу більше користі чи шкоди?

З одного боку, чорний піар – не те, що хотілося б відчути на собі. По суті – це брудні інформаційні атаки, які тривають вже практично місяць. Безперестанку, щодня хтось із цих суб’єктів про мене згадує – Портнов, Дубінський, Азаров, Бужанський (список можна продовжувати довго).

З іншого боку, якщо це дозволяє підняти на новий рівень тему нападів на громадських активістів, – то нехай буде, я не проти. Тим паче, коли до мого кейсу прикута така увага, можливо це сприятиме тому, щоб розслідування нарешті почало відбуватися. За більш ніж півтора року воно не зсунулося ні на крок. На лаві підсудних тільки одна людина – виконавець другого нападу, якого я спіймав своїми руками. Думаю, якщо б не спіймав, то й він би не сидів.

Ти сприймаєш цю ситуацію з гумором?

Звісно. З них можна тільки сміятися, тому що більшість із цих персонажів є доволі недолугими. Олег Царьов! Господи, я навіть не знав, що він досі існує. Царьов, який втік у РФ ще у 2014-му після свого відомого бенефісу "Что? В сорок первом…" і так далі (Усміхається). Після того, як його виганяли з Одеси і він втікав від нас у супроводі "Альфи", раптом вирішив про мене згадати. Або голограма Азарова... Чому голограма? Нещодавно показували його інтерв’ю телеканалу одного з проросійських політиків, і там він перебував у студії в якості голограми.

Є ще медіа Медведчука, які проти мене виступають. На них варто реагувати тільки з гумором, тому що сприймати це серйозно – неможливо. Коли брешуть, маніпулюють, навіть не перекручують, а вигадують неіснуючі обставини – тут тільки стібатися з них.

"Мне кажется, не нужно затягивать э тот позор с Генеральной прокуратурой. И потихоньку отправлять молодую команду обратно в грантоед ы . Никаких результатов работи кроме "отмазанного" убийц ы Стерненко". Дубінський. У "Слузі народу" назріває розкол? І що означає "отмазанного"?

Це те, про що я кажу – як реагувати на такі "викиди". Тільки з гумором. Якось спростовувати очевидну маячню або вигадані історії я не бачу жодного сенсу. Вони ж не обмежені у своїй брехні. А я обмежений правдою, тож не можу щоразу відповідати на те, що вони вигадують.

Щодо цієї риторики і чи є розкол у рядах "Слуги народу"… Я думаю, що його немає. Є 5 або 10 народних депутатів – таких, як Дубінський і Бужанський – які гнуть лінію, відмінну від лінії партії. Якщо Дубінський – народний депутат, чому він не займається законотворчістю? Чому його раптом почав хвилювати кримінальний процес, до якого він має приблизно таке ж відношення, як я – до Ілона Маска і польотів на Марс? Він нічого не розуміє в цьому, він навіть, здається, рік тому давав інтерв’ю Наталії Влащенко і казав: "Я не хочу бути народним депутатом, тому що буду просто використаний кимось, буду відстоювати чужі інтереси, я в цьому нічого не розумію".

Але, будучи представником влади, пхається в кримінальний процес, що, до речі, заборонено кількома рішеннями Європейського Суду з прав людини, і намагається таким чином мене вкусити. Тут варто шукати мотивацію у тих людях, які, ймовірно, можуть стояти за Дубінським. Я сумніваюся, що це – його особиста ініціатива.

Працюю з інформацією, тож бачу, як це все централізовано відбувається. Таке враження, що хтось дав команду. В один момент включились всі – Дубінський, Бужанський… Вони мовчали – можливо навіть не знали про моє існування. Аж раптом у їхній інформаційній бульбашці я стаю персоною №1. Їм більше немає про що говорити – тільки посадити Стерненка за самооборону. Інакше – ніяк.

Хто замовник? Кого ти підозрюєш?

Найпершим із найбільш зацікавлених суб’єктів є той, хто напади замовляв – не тільки на мене, а й на інших громадських активістів. Є певні докази, які вказують на пов’язаність щонайменше п’яти епізодів. Ці докази присутні у матеріалах кримінальних проваджень і слідство про це знає. Звісно, найбільш зацікавленою особою є той, хто замовляв ці атаки. Я б на місці замовника максимально намагався дискредитувати жертву, максимально зробити так, щоб не я, як замовник, ніс відповідальність, а той, кого я замовляв.

Але тут беніфеціарів може бути дуже багато. Можливо, замовник нападів серед них – лише один. Але, якщо подивитись на весь спектр – вся фракція ОПЖЗ, всі телеканали Медведчука, голограма Азарова і Царьов, який звідкілясь виліз, Наталія Вітренко навіть підключилась – вони всі об’єднані тим, що є проросійсько орієнтованими і в них ворог Стерненко. Чому? У мене однозначної відповіді немає. Думаю, з часом дізнаємося, чому так відбувається. Але такий перелік суб’єктів наштовхує на роздуми.

Можливо, їхня мета – показове покарання одного активіста, щоб іншим лячно було?

Ймовірно. У мене є кілька теорій, але це – лише теорії, поки немає конкретних фактів. Скажімо так: якби у мене була можливість обрати собі ворогів, мабуть мій вибір був би саме таким. Є прислів’я: "Скажи мені, хто твій друг, а я скажу тобі, хто ти". Абсолютно так само можна говорити: "Скажи мені, хто твій ворог…". Якщо вороги України – це мої вороги, значить нам по дорозі з Україною.

"Кримінальний авторитет їде до Президента, щоб поскаржитися на 24-річного пацана"

Розмова Труханова із Зеленським щодо тебе. Твоя реакція?

Це також показова історія. Я вважаю, що Труханов якщо не замовник, то один із найбільш зацікавлених у тому, щоб в Одесі відбувався терор проти громадських активістів. Всі, на кого були скоєні напади в Одесі – Олег Михайлик, Віталій Устименко, Михайло Кузаконь, Григорій Кузьма, Світлана Підпала, Аліна Радченко (і це не весь список) – так чи інакше виступали проти Труханова. Всі виходили на різні акції протесту, де інтереси Труханова було зачеплено.

Але я дивлюся на це безособово. Абстрагуюся від своєї особистості і від особистості токсичного, на мою думку, Труханова. Мер мільйонного міста, кримінальний авторитет, людина з мільйонними статками (десятками, якщо не сотнями мільйонів доларів заощаджень) їде до Президента України, щоб поскаржитися на 24-річного пацана, який йому заважає. Мабуть, він – поганий мер, якщо йому заважає 24-річний хлопець. Напевно, я заважаю йому бути Геннадієм Трухановим, але бути мером Одеси я точно нікому не заважаю.

Ти після цього опублікував цікавий твіт: "Завтра подзвоню Зеленському, поскаржусь на Труханова". І додав: "Це не жарт"…

Я жартував (Усміхається). Зеленському не дзвонив би, навіть якби міг. Не скаржився б на Труханова – я не такий, як він. Це був жарт, що це не жарт. А наступного дня я написав, мовляв, подзвонив Зеленському і він пожалівся мені на Трампа. Там пішло стільки жартів після цієї історії про Труханова, який їздив на Банкову і скаржився на Стерненка, що я просто підтримав цю хвилю.

Топ-5 сучасних українських антигероїв за версією Стерненка – хто вони?

Віктор Медведчук посідає перше місце. Інші – це ще чотири людини по списку ОПЗЖ. Я думаю, що ці люди сьогодні є найбільшими ворогами України, тому що вони мають владні повноваження. Сюди можна було б включити Портнова, Вілкула, Труханова, Кернеса. Але думаю, що перша п’ятірка народних депутатів від ОПЗЖ – збігається.

Зеленський на посту Президента України – плюси, мінуси, підводні камені? Чи віриш, що зараз ставлення держави до громадських активістів зміниться? Що відбудуться розслідування, а винних покарають?

Щодо Зеленського я досі не сформував свою думку до кінця. В окремих сферах мені хочеться пробити собі лоба долонею від фейспалму. Тому що я бачу Андрія Богдана, який був в уряді Азарова. Я бачу Раїмова – радника міністра охорони здоров’я, який має яскраво виражену антиукраїнську позицію. Я бачу недолугу історію з ФОПами. Тобто, бачу багато провальних речей, які не розумію і не хочу розуміти.

З іншого боку я бачу в команді Президента подекуди цілком порядних, нормальних, адекватних людей. Є той же Давід Арахамія, хоча іноді його заяви теж дивують. Але, тим не менше, це людина з проукраїнською позицією, яка не буде дотримуватися російських інтересів.

Чого я ніколи не міг би подумати – це те, що Генеральна Прокуратура активізувалася щодо "регіоналів". Вони викликають для уточнення повідомлення про підозру Олену Лукаш, що не було зроблено за часів генпрокурорства Юрія Луценка. От у цьому напрямку я бачу позитив. Тобто, одночасно є вкрай негативні і вкрай позитивні речі. Це створює певний дисбаланс, тому своє однозначне ставлення я висловити не можу.

Знову ж таки, є великий знак запитання щодо того, як Президент далі бачить захист України від російських окупантів. Я не маю на це відповіді. Думаю, що навіть Зеленський не має відповіді на це запитання.

Щодо нападів на громадських активістів і розслідування – будуть вони відбуватися, чи ні – мені складно судити. Наразі все, що у нас є, – це заяви і слова. Попередній генпрокурор був непоганим оратором. Попри те, що у нього специфічна вимова, він умів переконливо говорити. І зараз, мабуть, вміє, але йому вже мало хто вірить. Гарні слова вміють говорити всі. Я хочу бачити конкретні результати.

Сигнал, який дав Зеленський на прес-конференції, свідчить про те, що він, по-перше, вважає Труханова людиною, яка може стояти за нападами на громадських активістів, по-друге – історія з моїм кейсом зараз теж показує, що, можливо, хтось там націлений на результат. Є певні рухи по моїх кримінальних провадженнях. Зараз вони всі – в одному слідчому органі. Мені хочеться вірити, що буде результат.

"Одеські поліцейські причетні до нападів на мене"

На якому етапі твої провадження? Детальніше, будь ласка…

Детальніше – це вже буде розголошенням відомостей, що становлять таємницю досудового розслідування. Що я можу говорити точно? У кримінальних проваджень щодо нападів на мене є ознаки того, що вони були об’єднані єдиним умислом. Тобто, за трьома нападами на мене стоять одні й ті самі люди.

Більше того, скоріш за все, така ситуація і щодо ще двох нападів на інших людей. Найімовірніше – там одні посередники і замовники. Встановлено кілька фактів причетності декількох співробітників одеської поліції до організації безпосередньо нападів на мене. Я можу озвучити цю інформацію, тому що її вже раніше озвучила Генеральна Прокуратура. Як людина, яка знайома з матеріалами слідства (ознайомлювався безпосередньо у слідчого), можу це підтвердити – дійсно, одеські поліцейські брали участь у тому, щоб нападати і намагатись вбити громадських активістів.

Думаю, з часом ці докази так чи інакше будуть оприлюднені. І тоді суспільство ще багато чому здивується. Зокрема, це дуже не сподобається Арсену Борисовичу Авакову, який чудово знає, що поліцейські можуть бути причетними до нападів в активній формі (коли, скажімо, комусь вчепили до машини GPS-трекери), або у пасивній (коли не здійснюють розслідування, сприяючи цим нападам).

Нещодавно ти запостив селфі із "мавпочкою" – одним із своїх кілерів, який перебуває у СІЗО. Що відчуваєш, коли зустрічаєшся із ним поглядами?

Я думаю, що він – лох, бо погано бігав (Усміхається). До цього він 4,5 роки відсидів у СІЗО, отримавши 9 років позбавлення волі за, по-моєму, особливо тяжкий злочин. За "законом Савченко" він вийшов. Ну, за півроку не натренувалася людина і не зуміла від мене втекти.

Я до нього нічого не відчуваю. Я навіть сам собі дивувався: коли його затримав, то не бив, хоча це була б здорова реакція – набити йому фейс після того, як він у мене стріляв. У момент, коли наздогнав його і повалив на землю, трошки стиснув – щоб він не пручався, щоб нейтралізувати. І все – далі відпустив і не чіпав.

"Невже у тебе не було бажання хоча б бахнути його по голові символічно, носа йому розбити?" – дивувалися мої друзі. Я в цьому не бачив на той момент сенсу. Не відчуваю до нього злості. Єдине шкода – він єдиний сидить на лаві підсудних. Йому сумно сидіти у цій клітці одному. Треба, щоб йому було веселіше, щоб там сиділи його спільники. Тим паче, слідство знає, хто його спільники.

Ну і, звісно, я радий, що живий, що ходжу вулицями. Навіть коли на мене ллють увесь бруд і помиї канали Медведчука, то гадаю, що нехай краще матиму таку погану критику і брехню, аніж про мене писатимуть прекрасні некрологи.

Тебе таврують "вбивцею"…

Ні-ні. Як юрист, я можу заперечити (Усміхається).

Вбивство з метою самооборони…

Позбавлення життя. Правомірне. Чим відрізняється вбивство від правомірного позбавлення життя? 99% людей, які нас дивитимуться і читатимуть, – не юристи, тож не знають. Позбавлення життя, якщо ми говоримо про право, може бути законним, правовим. Це передбачено у нашому законодавстві, і в Конституції, і у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вбивство – це завжди протиправне, незаконне заподіяння смерті. Це те, за що настає покарання.

А от заподіяння смерті внаслідок самооборони, відбиття збройної агресії іноземної держави – це правомірне позбавлення життя. Я б не бажав комусь відчути такий досвід на власній шкурі, але є ситуації, коли абсолютно немає вибору. Ти не запитуватимеш – прийшли поламати тобі ноги, хребет, або ж убити, що буде з твоєю дівчиною, яка йде з тобою у цей момент…

Якщо людина йде проти когось, щоб напасти, неважливо – із замовною метою, чи ні – повинна розуміти, що жертвою може стати вона сама. Простіше кажучи: хто прийде з мечем, повинен розуміти, що ризикує загинути від меча.

Гадаю, що нашому суспільству потрібно інакше дивитися на питання самооборони в цілому. Нам потрібно актуалізувати тему запровадження дозволів на короткоствольну вогнепальну зброю для самозахисту. Це значно підвищить рівень безпеки в країні. Тут будь-які дискусії зайві, тому що є Конституція, яка гарантує право на життя і на його захист. Я радий, що моя справа стала прецедентною, і сподіваюсь, що вона змінить юридичну практику.

"Побачив, що руку і телефон забризкує кров’ю"

Тобі закидають, мовляв, ти не надав пораненому нападнику Іванові Кузнєцову першої допомоги. Мовляв, його ще можна було врятувати. Як оцінюєш цю ситуацію зараз?

Увесь аналіз відбувся вже через день, коли я оговтався від шокового стресового стану. Зробив все, що міг, для цього нападника. Коли я побачив, що він поранений, то викликав йому швидку. Тому що я не фахівець, не знаю, що робити при ножових пораненнях у черевну порожнину – це по-перше. По-друге, коли я став викликати йому швидку, це було приблизно отак. Взяв телефон, набрав 103, увімкнув гучний зв’язок і на відстані витягнутої руки прокричав їм, що тут лежить людина, вона поранена, їй потрібна допомога, негайно їдьте сюди.

І в цей момент я побачив, що руку і телефон забризкує кров’ю. До нападника було далеко – це не його кров. Почав шукати джерело і побачив, що з моєї лівої руки. Ось тут ще шрам має бути видно (показує глибокі борозни на лівій кисті, – прим. ред.). Тут була перерізана артерія і буквально фонтанувала кров. Ременем перетягнув біцепс, перехожий мені допоміг.

У цій ситуації, навіть якби я знав, як допомогти нападнику, об’єктивно нічого б не зміг вдіяти, маючи артеріальну кровотечу. Якби я не зупиняв собі кров, то лежав би поряд із ним. Все, що я міг зробити – зробив. Але є питання до лікарів, які приїхали на виклик. Я вже не казатиму, що вони некваліфіковано надали медичну допомогу мені і більше нашкодили, ніж допомогли. Вони навіть не намагались реанімувати нападника. Хоча б оглянути його – що з ним, який у нього стан, чи можна йому допомогти. І чомусь ніхто не каже, що медики мали б зробити свою роботу, але не зробили її.

Зараз ми бачимо, як активізувались оці "помийки", Дубінський, Портнов, Шарій: "Посадити Стерненка", "Стерненко такий-сякий". Найбільша проблема України – це Стерненко, потрібно його позбутися. Але якщо вони так переживають за те, що відбувається у безпековому плані з громадянами України, й уявімо, що вони кажуть правду (просто припущення таке), то їх мала б турбувати ситуація з Катериною Гандзюк. З Лєвіном Москалом, який здійснив більше 10-ти умисних вбивств, вийшов на свободу, отримав посвідчення помічника депутата обласної ради, став посередником у справі вбивства Гандзюк і втік з України.

Хоч один раз Дубінський, Портнов, всі ці істоти згадали цю історію? Їм це цікаво? Вони хоч один раз вимагали розслідувати хоч одне замовне вбивство? Ні. Натомість вони стають зараз на бік тих, хто вчиняв замовні напади на громадських активістів. По суті, вони неформально, у контексті, кажуть, що нападати, вбивати людей за їхню громадську активність – це нормально. Навіть якщо з вами щось станеться, не хвилюйтесь – ціла фрація ОПЗЖ, цілий Портнов, колишній заступник голови адміністрації Януковича, цілий Дубінський-Бужанський вас підтримають. "Русские своих не бросают".

Як твоє здоров’я після цих нападів? Наслідки відчуваються досі?

На жаль, є наслідки. Рука ще не відновилася повністю. Дрібна моторика працює, але коли йду в зал, то правою рукою роблю вправу 10 разів, лівою рукою – 7. Упевнений, що це виправиться.

Є дуже серйозні проблеми із шиєю. Це наслідки пострілу під час другого нападу, якого, за версією проросійських "товарищей", не було. Мабуть, я сам себе доганяв і стріляв собі у потилицю. Трапляється, що я не можу встати з ліжка добу-дві. У мене нещодавно мав бути захід у Переяславі-Хмельницькому, у відкритому університеті. Мене чекали із лекцією про моє бачення того, що відбувається в країні. Я прокинувся зранку і зрозумів, що не можу підвестися. Довелося скасувати захід – пролежав півтори доби. Просто заклинило шию.

Але я не хочу жалітись. Вважаю, що мені дуже сильно пощастило, адже все могло закінчитись ще під час першого нападу. Слава Богу, що воно у мене болить. Якщо болить – значить є. У Каті Гандзюк вже нічого не болить.

"Кожен день, кожна хвилина можуть бути останніми"

Про психологію. Чи буває, коли повертаєшся додому і ловиш себе на думці: "А що там? Який мене чекає "сюрприз" у під’їзді"?

Для мене це нормальний психологічний стан. Ти йдеш додому. Кожного разу продумуєш маршрут. Ти готуєшся до того, що може бути небезпека. Робота, місця, які ти часто відвідуєш, місце проживання – це червоні зони. Це зони, де тебе найпростіше помітити, впіймати і здійснити напад.

Я не пересуваюся сам – ходжу з охороною. Але розумію: поки замовник не покараний, поки не покарані навіть виконавці і посередники, я не можу почуватися в безпеці. Не один я такий. Таких людей по Україні зараз вже, на жаль, багато. Звісно, розумію, що кожен день, кожна хвилина можуть бути останніми. Але, в принципі, у кожної людини кожен день може бути останнім. Ніхто ж не знає, скільки нам відведено. Тож це питання не стільки психологічне, як філософське.

З одного боку – це проблема. Постійне нервове напруження, зокрема, коли повертаєшся додому. З іншого боку – можна краще цінувати життя. Ти вчишся краще відчувати, що відбувається, інакше ставишся до життя. Це не той досвід, який би я бажав комусь отримати. Але те, що цей досвід у мене є, – це теж не так погано.

Після трьох замахів ти переїхав із Одеси до Києва. Тут безпечніше?

Не скажу, що безпечніше… Вважаю, що замовники нападів на мене перебувають в Одесі, і, мабуть, я їх сильно дратую своїм перебуванням в цьому місті. В Одесі я теж, в принципі, періодично живу, коли в мене там справи є. У Києві – більше однодумців. Тут не те, щоб безпечніше, але спокійніше.

Хоча розумію: якщо є замовлення – неважливо, де ти живеш. Іноді навіть кордони не стають перепонами, щоб цей злочин вчинити. Наразі мені тут спокійніше. Побачимо, що буде далі. Сподіваюсь, ті люди, які безпосередньо стоять за злочинами, рано чи пізно понесуть відповідальність.

Заняття дзюдо додає впевненості?

Мені на дзюдо вже не можна – через травму шиї. Але можу сказати, що якби я не займався спортом, то не ходив би на суди по своєму кілеру і не робив би це селфі з "мавпочкою", яка сидить в "акваріумі". Я б його просто не наздогнав. А якби наздогнав, то, можливо, все закінчилось би дуже погано.

Одразу після нападу я погнався за нападником, і коли він трішки сповільнив крок, я застрибнув на нього і схопив за шию. Почав стискати, впав разом із ним на спину – він зверху на мені. Жодного синця після падіння! Я нічого собі не вибив, не зламав, хоча там не було спортивних матів, щоб на них зручно було падати. Вже потім подумав собі: "Ось це я точно вчив на дзюдо". Добре, що я цим займався.

Погрози отримуєш досі?

Буває. Мені нещодавно писав якийсь чорт, що він спілкувався з Андрієм П. (можна здогадатися, кого він мав на увазі), і що "скоро будем тебя кончать". Типу, хана тобі. Ті люди, які хочуть вчинити напад, вони рідко погрожують. Хоча перед трьома нападами на мене теж були погрози. Перед третім нападом хтось намагався вломитись у квартиру – поліція не приїхала на виклик узагалі. Але погрози в соцмережах – це таке. Вони йдуть ще з 2014 року. Більшість авторів – росіяни. Вони пишуть – ну й нехай, можливо їм полегшає від того.

"У нас країна доволі божевільна"

Коли відбувся останній замах, твоя дівчина погналася за одним із двох нападників. Це божевілля!

А те, що на тебе нападають вперше, вдруге, втретє і при цьому відмовляють в охороні – це хіба не божевілля? Узагалі, у нас країна доволі божевільна.

Вона ж надзвичайно ризикувала!

Вона була безпосередньо поряд зі мною всі три рази. Можливо, саме завдяки цьому я тут зараз сиджу. Бо коли можуть напасти на тебе одного, маєш вибір – спробувати втекти або відбиватися. Коли ж ідеш зі своєю коханою, у тебе немає цього вибору. Я ж не скажу: "Кохана, ти зачекай, а я зараз повернуся". Я ж не втечу – це ідіотизм.

Перший напад – це було раптово. Але після нього я зрозумів, що можуть прийти знову. Усвідомлював: якщо зі мною станеться щось серйозне, навряд чи нападники захочуть залишати свідка. Це, мабуть, додаткова мотивація для мене. Ти не маєш права втрачати свідомість, ти не маєш права здатись, ти не маєш права програти. Тому я дуже вдячний їй за ту підтримку, яку вона мені надавала і надає зараз. Це надзвичайно допомагає рухатись далі.

При третьому замаху, коли я відбився від двох нападників, настав ступор на 2-3 секунди. Я побачив, що вони розбігаються в різні боки. На той момент не знав, чи вони поранені. Але я знав: якщо вони втечуть, їх ніхто не буде ловити. Поліція не ловитиме нападників, це було доведено практикою, а зараз доведено ще й в рамках кримінального провадження. Тож якщо цього не зроблю я – нічого не буде.

Переслідував одного, Наталя побігла за іншим (Олександром Ісайкулом, – прим. ред.). Побігла не для того, щоб його затримати – не змогла б цього зробити суто фізично. Там вагова категорія, мабуть, кілограмів 100-110. Кандидат у майстри спорту з боксу. За моєю інформацією (я вибачусь, якщо це не так) ця людина свого часу була спаринг-партнером Василя Ломаченка. Я так розумію, це було давно – ще до того, як Ломаченко став публічним.

Простими словами – це 2-метровий "лоб", дівчина йому нічого б не змогла зробити. Вона побігла, щоб побачити, у якому напрямку побіг він. Коли приїхала поліція, Наталя це показала. Начальник поліції області вчив собак брати слід. Шукали вони його і, зрештою, затримали в лікарні через півтори години (також із пораненням). Йому надали статус потерпілого, державну охорону. Він дав свідчення, що вони просто 4 години без мобільних телефонів гуляли по моєму двору (при цьому ніхто з них там не проживав – обоє мешкали кілометрів за 30 від Одеси).

Зараз ця людина втекла з України. Виконавець Олександр Ісайкул 17 березня цього року покинув територію України і не повернувся. І от його зараз захищає Портнов – не лише медійно, але й офіційно (надав своїх адвокатів йому і дружині іншого, загиблого нападника).