Таємниці Меджибізького замку: Від польської фортеці - до радянського маслозаводу

У Меджибізькому замку магнати та шляхтичі захищалися від татар, козаків і турків, генерал Костюшко страждав від кохання, Павло Скоропадський українізував російських військовиків, а для царя облаштували резиденцію, схожу на лебедя, пише ВВС Україна, передають Патріоти України.

Замок розташований за 30 кілометрів від Хмельницького. Це другий після Кам'янець-Подільського замку форпост у регіоні, який захищав від нападників зі Сходу.

Збудована на мисі фортеця нагадує видовжений трикутник з гострим кутом у напрямку місця, де зливаються південний Буг та Бужок.

Пам'ятка Ренесансу

Замок неодноразово перебудовували, проте найбільше - у XVI столітті. Фортечний в'їзд перенесли на західний бік, а до східної башти додали п'ятипелюстковий бастіон. Зрештою, точне визначення цій прибудові - бастіон чи бастея - дослідникам подекуди дати важко, настільки вона унікальна.

У дворі замку господарі спорудили палац, католицьку капличку, облаштували помешкання для військовиків, підсобні приміщення, стайню.

Добудови - верхи башт та мурів - містять зубці, розетки - елементи декору, що відповідали культурі Ренесансу.

Від Сенявських до Чарторийських

Татари систематично атакували замок. У XVII столітті він переходив з рук у руки - поляки успішно захищали фортецю, а подекуди здавали її без бою. Тут господарювали і козаки, але тривало це недовго - поляки вибивали їх навіть, якщо ті воювали у спілці з татарами.

А взагалі протягом 200 років замок разом із навколишніми селами належав родині Сенявських, допоки турки не окупували Поділля у 1672 році і не перетворили Меджибіж на столицю санджаку (області) Кременецького еялету (провінції).

У замку турки розквартирували відділ прикордонної служби з начальником - агою. Костел вони перетворили на мечеть, розмістивши посередині двосхилого даху мінарет (башта, звідки мусульман скликають на молитву).

Згодом Меджибіж став власністю Чарторийських, які, хоч і проживали у польских Пулавах, часто приїжджали на Поділля.

Костюшко: як героєві США відмовили через статки

У Меджибізькому замку Тадеуш Костюшко, якому довірили командування гарнізонами Ізяслава, Полонного, Старокостянтинова і Меджибожа, облаштував свою штаб-квартиру.

Тут 44-річний генерал-майор познайомився із 18-річною Теклею Журовською із сусідніх Ігнатівець. Шляхетна родина дівчини щонеділі приїжджала на месу у Меджибізький парафіяльний костел, де вони й могли бачитися. Тадеуш Костюшко закохався.

"Щодо мене, то весь я тремчу, але не від холоду, але з внутрішнього неспокою. Весь мій розум в сум'ятті, гіркота в моєму серці, і я відчуваю, як гарячка смикає мене зсередини. Притули голову до затишку подушок, вкрийся душевним спокоєм, а своє серце відкрий для моїх поцілунків. Дай і уста, хоча б обережно, я не ображу тебе вимушеними поцілунками. Я віддаю тебе Провидінню, яке нам всім є на добро. Ще раз тебе я поцілую. Залишаю тебе, але в думках я завжди біля тебе", - писав Костюшко.

Генералові належало лише одне село, щоправда він володів віртуальними грішми - Конгрес США заборгував герою війни за незалежність 12 тисяч доларів за службу (згідно з підрахунками Ігоря Западенка, це приблизно 180 тисяч доларів на сьогодні), які зобов'язався повернути, щойно у скарбниці з'являться гроші. Але батько Теклі, ймовірно, запідозрив зятя у полюванні на майно.

"Ніколи, ніколи я про тебе не забуду. Занадто сильно ти закарбована в моєму серці, щоб час або відстань могли це змінити. Швидше твоє почуття переміниться виглядом молодших, гречніших і багатших, як сподівається твій батько. Але то я жартую, я знаю твоє серце, що пахне ароматом прихильності", - писав Костюшко.

Він так і залишився одинаком.

Білий лебідь для царя, а батоги селянам

Меджибіж разом із навколишніми селами російська влада конфіскувала у Чарторийських за участь у польському повстанні. Згодом уряд передав маєток військовому відомству, яке перетворило його на поселення.

Ось як у 1860 році описав Матеуш Григолевський життя у ньому: "Селяни утримувалися у військовій дисципліні; о певній порі відбувався огляд, а якщо щось було не за формою, сипалися батоги праворуч і ліворуч. Подвір'я, світлиця, комора, садок - все мусило бути за формою, за будь-який особистий непорядок притягали до відповідальності, як ніби це порушувало публічний порядок; нечесана дитина накликала арешт на батьків".

Уряд виділив чималі кошти на відбудову замку. З них начальник зекономив певну суму, яку повернув до Петербургу. Це був недостойний приклад, розмірковував Матеуш Григолевський, тому у Меджибіж направили комісію.

Вона виявила недопраюцювання, а відтак начальника відправили у відставку без пенсії. Через свою доброчесність начальник замку постраждав, висновує краєзнавець.

Що ж набудували російські військовики? Вони відновили замок, додавши романтичних рис. Стіни будівель покрили вапняним білим розчином - масивний бастіон з високою баштою та мурами на чолі, що відбивалися у воді, назвали "білий лебідь".

Там, у замковому палаці, зупинялися Микола І та Олександр ІІ, які приїжджали на військові маневри.

Політик Скоропадський та Перший Український корпус

Три місяці - влітку та восени 1917 року - в замку проживав Павло Скоропадський. За цей час він реорганізував російських військових і створив український корпус.

Це було перше і найбільш дисципліноване українське військове формування, писав історик Ярослав Пеленський, яке через кілька місяців успішно протистояло окупації більшовиками значної частини України, у тому числі Києва. Без дій Першого Українського корпусу проголошення ІІІ і ІV Універсалів було б неможливим.

Замок чи маслозавод?

У міжвоєнний період в замку був маслозавод, що завдало великої шкоди будівлі. Потім замок руйнували місцеві жителі, розбираючи його на будматеріали.

Лише від кінця 1960-х років тут почали зміцнювати фортечні мури, проводити протиаварійні заходи, але це не врятувало від обвалу стіни палацу у 2014 році.

Останні три роки у замку проходять реставраційні роботи та археологічні пошуки.

Фото: ОЛЕКСІЙ БУХАЛО