Таємниця загадкових чорних алмазів нарешті розгадана: Угорські геологи визначили, як з'явилися непритаманні Землі дорогоцінні чорні камені (фото)

Пористі чорні алмази, також відомі як "карбонадо", зустрічаються в Бразилії та Центральній Африці. Якщо розколоти ці таємничі камені, всередині виявиться не один кристал, а щільне скупчення мініатюрних алмазів. Однак досі геологи не могли визначити гірську породу, в якій вони спочатку утворилися, передають Патріоти України з посиланням на Science Alert.

Дивлячись на блискучу поверхню каменів, вчені припустили, що чорні алмази, ймовірно, могли потрапити з космосу або утворитися в результаті потужного космічного удару. Зазначимо, що чорні алмази Землі не схожі на прозорі монокристали, які ограновують для ювелірних виробів. В одному зерні карбонадо можуть співіснувати численні порожнини та різні мінерали — кожен із них, можливо, свідчить про певний етап історії каменю.

У новому дослідженні вчені спробували з’ясувати, як насправді утворилися загадкові чорні алмази Землі. Результати вказують на те, що давнє зіткнення, ймовірно, могло сприяти переміщенню матеріалу, багатого на вуглець, у надра планети.

Згідно з новою гіпотезою, алмази могли утворитися в мантії, перш ніж піднятися на поверхню. Простіше кажучи, зіткнення є лише відправною точкою цієї історії, але не призводить до утворення алмазів безпосередньо.

У ході дослідження Аттіла Демень, Петер Немет та їхні колеги дослідили зразки карбонаду з геологічної формації в Бразилії. Вчені проаналізували склад вуглецю, провели рентгенівське сканування каменів і дослідили окремі зерна під електронним мікроскопом.

Першою загадкою стала склоподібна поверхня каменів: її часто порівнювали з оплавленою зовнішньою кіркою метеорита; якби така поверхня утворилася внаслідок удару, це мало б відбитися на мікроскопічній структурі алмазу.

Однак з’ясувалося, що звичайні кристали алмазу зустрічаються й у приповерхневому шарі, а в досліджених зернах відсутні ознаки ударного впливу. Більше того, на деяких каменях також було виявлено тонке покриття з мінералу, що складається з діоксиду титану. Під ним збереглися окремі кристали алмазу, при цьому гладка поверхня покривала як шар анатазу, так і відкриті ділянки алмазу. За словами вчених, блиск каменю, ймовірно, може свідчити про пізніший етап його історії, а не про умови первісного утворення алмазу.

Далі вчені виміряли співвідношення різних форм вуглецю, щоб з’ясувати походження вуглецю в цих алмазах. У більшості зразків це співвідношення нагадувало вуглець, що залишився від древніх живих організмів. Однак у деяких зразках вуглець, ймовірно, мав змішане походження.

Але як матеріал, що спочатку перебував на поверхні Землі, міг потрапити на глибину, необхідну для утворення алмазів? За словами вчених, єдине можливе пояснення — дуже швидка субдукція. Зазначимо, що субдукція — це процес занурення поверхневого матеріалу в надра планети. Автори стверджують, що це також могло б пояснити, чому в алмазах збереглося так багато порожнин. Дослідники припускають, що такий процес міг бути запущений у результаті потужного зіткнення, яке сталося на ранньому етапі існування Землі. Втім, вчені не змогли пов’язати чорні алмази з якоюсь конкретною ударною подією.