"Те, що у нас можна знайти на ринку, в супермаркеті в Парижі буде з позначкою "біо" і коштуватиме шалених грошей", - українка про життя у Франції

В Україні я навчалася на факультеті міжнародних відносин в університеті "Крок". В 2010 році, коли мені було 19, я поїхала за піврічною програмою обміну в Польщу на факультет міжнародного маркетингу. Я вперше вирушила жити кудись далеко, без батьків, і була просто в захваті від цієї країни. Найбільше подобалося міжнародне середовище, адже я приїхала за обміном, тут було багато студентів з усіх куточків світу. Ми наче всі були однакові, але думки і погляди були зовсім різні.

Після програми я повернулася в Україну закінчувати бакалаврат, але постійно думала, що було би круто повторити такий досвід. Пізніше я почала працювати в маркетингу і паралельно шукала варіанти навчання на магістратурі за кордоном, обирала серед недорогих опцій, але також подавалася на стипендії. В результаті я потрапила в Чехію, в університет Томаша Бати у містечку Злін.

Навчання там коштувало дві тисячі євро на рік, але я, як іноземна студентка, отримувала місячну стипендію в розмірі 200 євро від уряду Чехії. Так я могла платити університету. Паралельно з навчанням продовжувала дистанційно працювати.

Я їхала туди передусім за досвідом. Мені хотілось зрозуміти, як це − жити і навчатися в інший країні. В мене майже не було думок про те, як встигатиму водночас вчитися і працювати. Я просто знала, що інакше не зможу оплатити навчання.

У Зліні я мешкала в гуртожитку, проживання там оплачувала сама. У 2013-му це коштувало 100 євро на місяць − половина моєї стипендії. Гуртожиток був квартирного типу − дві кімнати (по дві людини в кожній), невеличка кухня і душ.

Про переїзд до Франції

У Чехії я пробула менше року. Потім подалася на програму обміну вже з Чехії у Францію. Таким чином потрапила в Ліон, на другий курс магістратури у французьку бізнес-школу Iaelyon School Of Management. Я вчилася на програмі European Business Realities і отримувала додаткову стипендію за програмою Erasmus. Там я мала змогу активно спілкуватися зі студентами з інших країн про маркетинг та бізнес, постійно порівнювала підходи до цих питань.

Мені здалося, що чеська система освіти сповідує більш класичний підхід − багато лекцій та матеріалу на запам'ятовування. У Франції в навчанні більше свободи, а з викладачами почуваєш себе на рівних. Франція загалом більш ліберальна країна, стиль життя там зовсім інший.

У Франції я також самостійно платила за проживання у гуртожитку, це коштувало 300 євро на місяць. Там я мала змогу вже не ділити з кимось кімнату, а жити самій, хоч і в зовсім малому помешканні − в кімнаті на 9 квадратних метрів! Це мінімальний у Франції розмір житла. Під час другого семестру в Ліоні я вже перебралася на квартиру, знімала там кімнату. Окрім стипендії від програми Erasmus, я все ще отримувала стипендію від уряду Чехії і продовжувала дистанційно працювати на українську компанію.

Для типового студентського життя, коли економиш на всьому, моїх заробітків вистачало. Я намагалася жити на 35-40 євро на тиждень, до цієї суми входили лише витрати на їжу. Ми з подругою купували все на ринку і ділили на двох. Живучи там, я помітила, що в Україні якість деяких продуктів краща, ніж у французьких супермаркетах. Те, що у нас можна знайти на ринку, в паризькому супермаркеті буде з позначкою "біо" і коштуватиме шалених грошей.

Щоб зекономити, я обмежувала свої витрати на подорожі, в бари ходила рідко, в ресторани − взагалі ніколи. Постійно відкладала кошти. Вирішила, що мої витрати тут не вплинуть на здатність насолодитися Францією і Ліоном.

Про вивчення мови та адаптацію до стилю життя

Перебравшись до Франції, я з нуля почала вчити французьку. Термінової потреби в цьому не було, навчання було англійською, а оточення складалося переважно з англомовних людей. Але я подумала, що це хороший привід почати. Спершу відвідувала заняття при університеті, і вже через чотири місяці могла розмовляти. Пізніше спробувала всі можливі способи вивчення мови − з репетитором, в групі, на двотижневому інтенсиві, самостійно з відеороликами на Youtube. Зараз я говорю французською, але рівень все ще не ідеальний. Далі для покращення треба просто активно використовувати її на роботі чи в приватному житті. Подруги радили знайти хлопця-француза, але я так і не скористалася їхньою порадою, адже стосунки заводять не для мовної практики.

Після захисту диплому я потрапила на роботу в офіс компанії BlaBlaCar у Парижі. Мої роботодавці дали мені робочу візу, яку готували кілька місяців. Для французької компанії найм іноземця обходиться приблизно в п'ять тисяч євро.

Через певний час я почала розглядати варіант повернення в Україну. Париж − надзвичайно шумний мегаполіс. Тут завжди кипить робота, на вулицях багато людей. У якийсь момент мені здавалося, що такий ритм життя − не для мене. Весь час, що прожила в Парижі, я була в стресі. На щастя, в київському офісі BlaBlaCar відкрилася позиція, я запропонувала свою кандидатуру і в 2018 повернулась додому.