У Житомирі виявили розгалуджені підземелля, збудовані за наказом польського короля

Подорожі підземним світом старого Житомира продовжуються. Цього разу нова точка на мапі старого міста. Про це 5 лютого повідомив Старший науковий співробітник відділу досліджень Житомирського обласного краєзнавчого музею Олександр Тарабукін.

Дослідники отримали можливість заглибитися до підземель однієї надзвичайно цікавої старовинної будівлі.

“Обстеження з деякими перервами тривало впродовж 13-29 січня. Під час робіт було оглянуто підземелля, отримані дані про топографію, планову структуру, конструктивні особливості, здійснено також опис об’єкту і його складових, фотофіксацію та складено загальний план”, - розповів Тарабукін.

Будівля доволі цікава в історичному плані. Фахівці з архітектури, історики та краєзнавці стверджують, що вона з’явилася у цій місцевості в першій половині ХІХ ст. Встановлено також, що її було розміщено на місці більш давньої, яку було зведено із дерева за грамотою короля Польського, великого князя Литовського та великого князя Руського Августа ІІІ на початку 60-х років XVIII ст. Її фундатором, як з’ясувалося, був житомирський староста Ян Каєтан Ілінський. На той час Житомир перебував у складі Речі Посполитої.

“Після того, як будівля у 20-х рр. ХІХ ст. згоріла, на її місці звели низку мурованих будівель, у тому числі й ту, де ми проводили дослідження. Її вік, за підрахунками науковців, на сьогодні сягає понад 180 років. Проходи до підвальної частини одного із будинків у цій місцевості, розташовувалися у двох точках із східної та південної (тильної) сторони. Заглибившись східцям донизу через південний вхід, ми круто повертаємо ліворуч і через двері потрапляємо власне до підземелля – до прямокутного плану видовженої кімнати із напівсферичним склепінням, що нагадує коридор (галерея № І), який тягнеться із південного сходу на північний захід завдовжки 11,01 м, завширшки 2,08-2,40 м і заввишки 2,22-2,76 м”, - описує дослідник.

На початку, південніше від галереї № І примикає кімната (№ 6) прямокутної форми, завдовжки 3,15 м, завширшки 1,90 м. У східній стінці галереї простежується доволі глибока ніша, яка від стінки галереї тягнеться у північно-східному напрямку. Галерея № І наприкінці, з лівої сторони, завершується дуже великою нішею із надзвичайно цікавим двоступінчастим арковим склепінням заввишки 1,63 м, завглибшки 0,86-0,88 м, завширшки 1,56 м. Дуже цікавий, поки не зрозумілий архітектурний елемент, який потребує детального вивчення і з’ясування його призначення.

“Далі прохід від коридору ліворуч, через який попадаємо до дуже довгої галереї, що розгалужується у дві сторони. Галерея ліворуч ( № ІІ), тягнеться від переходу з певним ухилом на південний-схід по діагоналі, завдовжки 11,78-12,17 м, завширшки 1,91-2,07 м, заввишки 2,13-2,33 м, наприкінці звужується і завершується вікном-продухою. На початку, за проходом, у західному напрямку, ще одна галерея (№ ІІІ), завдовжки 5,07 м, завширшки 1,96-2,11 м, заввишки 2,44 м, яка у північній частині завершується тупиком. І, що цікаво, у верхній частині праворуч бачимо частину замурованої арки. Аналогічна ситуація на протилежній стороні галереї. Теж незрозумілий архітектурний елемент”, - додає Тарабукін.

Від кімнати-проходу розгалуження у три сторони.

Від кімнати-проходу тягнеться центральна галерея.

Наприкінці тупикова, можливо, замурована. Ліворуч (західна сторона), на бічній стіні по всій довжині галереї, зафіксовано п’ять ніш, одна глуха, усі інші з вікнами-продухами для вентиляції підземелля.

“Праворуч від галереї (східна сторона), починаючи з півночі, розміщені послідовно чотири кімнати (К1, К2, К3, К4) прямокутної і квадратної форми, розмірами 4,33-4,39 х 4,05-5,06 м). В кожній кімнаті по три ніші, у двох (кімнати №№ 2 і 4) з продухами зверху для вентиляції приміщень. У деяких кімнатах із східної сторони стіна між склепінням і нішами оброблена таким чином, що нагадує будівлі з пірамідальним завершенням. Кімнати дещо нагадують підземні келії, які могли використовуватися у релігійних цілях. Не виключено, що у певний період часу їх також могли застосовувати для ув’язнення непокірних”, - припускає науковець.

Фото: фейсбук Олександра Тарабукіна

Стіни та склепіння галерей, кімнат, проходів та ніш підземелля переважно обмуровані цеглою, а місцями камінням. Цегла за розмірами, фактурою і складу тіста різна. В окремих місцях зустрічаються зразки виготовлені із сирцю, досить довгі і широкі, нагадують ранню цеглу із келій єзуїтського монастиря, появу яких можна віднести до 2 пол. XVIII – початку ХІХ століття. В багатьох місцях помітні сліди ремонтів різного періоду, що певною мірою спотворили первісний стан об’єкту і його складових, дещо звузили галереї.

“Під час огляду стін підземелля в кімнаті № 3, на стіні центральної галереї перед входом праворуч від кімнати № 4 та інших місцях, виявлені графіті у вигляді вирізьблених або видряпаних написів. Кожний з дослідників міг побачити їх і висловити свої версії щодо походження, змісту і датування. Слід зазначити, що вони, на мій погляд, не давні, але й не сучасні. На стінах, які вирівнювали цеглою, напевно ще радянського періоду, можна побачити клейма виробників, у тому числі й житомирських”, - пояснюють дослідники.