З архіву ПУ. Здрастуй, жовто-блакитний брате!

Заради цього, гадаю, варто жити, аби бодай раз на віку хлюпнула в душу висока мить почуттів єднання з рідним народом, як те сталося, до прикладу, пригадую, в один із щасливих днів кінця 2013 року. Спускаюся ескалатором на котрійсь із станцій метро київського середмістя. Була вечорова пора. Людей надзвичайно багато. Вони, напевне, поверталися з роботи. І враз попереду, де над молодими хлопцями й дівчатами майорів національний стяг України, хтось красиво і зично заспівує наш славень «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…» А за мить сотні і сотні людей чудово і могутньо співають «… ще нам, браття українці, усміхнеться наша доля…»

Не передати того хвилюючого і дужого почування спорідненості з кожним, хто знаходиться тут і хто переживає в цю мить по всій Україні і світу за долю Революції. Люди у підземці зупинилися, просвітліли обличчями, аж посвятішали…

Наповнені ескалатори тим часом подають з гори нових і нових киян та гостей столиці, і всі аж до верху співають на повні груди кресань гімн республіки!

Електрички з обох боків тільки додають пасажирів, але ніхто не сідає до потягів на від'їзд. Так комфортно, думаю, людям.

Котроїсь миті, як стихає пісня, чую, як старшого віку чоловік каже панянці, котра зі сльозами на очах стоїть зовсім поруч зі мною: «Ні. Такий народ перемогти не можна…»

Скільки ж то часу пройшло відтоді? Менше шести років. Нещодавно одна з сусідок моєї тещі у райцентрі каже мені: «Ви помітили, що вже всі на власних будинках познімали жовто-сині знамена. На всяк випадок, мабуть. Окрім нас. Ми не перецвітаємо ні при якому суспільному пранні…»

Справді, над їхнім домом гордо майорить наше рідне знамено!

Нині можу додати. Учора їхав через село з дивною назвою Скочище Брусилівського району Житомирщини, аж зупинився, аби зафільмувати факт: тут на флагштоці (а як сказати українською, а не послуговуватись московською калькою?) біля сиротливої і скромної автобусної зупинки на сільському вигоні замайорів національний стяг. (Пишу "замайорів", тому, що, принаймні, 6 серпня ц.р. проїжджаючи тут, не бачив цієї краси, не було її тут.) Так приємно і радісно, наче зустрів рідного, дуже близького родича. Тим паче, що у колись відомому населеному пункті залишилося мешкати близько трьохсот людей. А зупинка називається, на це теж зверніть увагу, – Червоний Майдан.

Слава Україні!

Героям Слава!

ПС.

Мені підказали, що замість московітського "флагшток" варто писати "МАЙВИЛНО". Мені особисто слово це сподобалось... Оригінальне, не зужите, запашне...

Олександр Горобець, письменник. 23 серпня 2019 року