Загадкові землетруси відбуваються "наче за розкладом": Вчені назвали причину

Понад 30 років учені намагалися розгадати загадку того, чому певний тип підводних розломів спричиняє землетруси частіше, ніж інші. Ці землетруси відбуваються майже "наче за розкладом" і майже завжди однакової сили. Тепер же дослідники, схоже, змогли розкрити цю таємницю, повідомляє Science Alert, передають Патріоти України.

Океанічні трансформні розломи оточені бар'єрними зонами, які, як показали дослідники зі США та Канади, діють як природні "гальма" для сейсмічної активності. За словами дослідників, процес, відомий як дилатансійне зміцнення, що відбувається, коли морська вода проникає глибоко в породу, - пом'якшує вплив сильніших землетрусів на ці ділянки розломів.

Вчені сподіваються, що розуміння того, як "працюють" ці розломи, допоможе краще прогнозувати землетруси.

"Ми давно знаємо про існування цих бар'єрів, але питання завжди полягало в тому, з чого вони складаються і чому вони так надійно запобігають землетрусам цикл за циклом?", - заявив сейсмолог Цзяньхуа Гун з Університету Індіани в Блумінгтоні.

Під час дослідження вчені вивчили дані з двох ділянок уздовж трансформного розлому Гофар. Це протяжна підводна западина, яка позначає кордон між Тихоокеанською і Насканською тектонічними плитами, вона розташована на захід від Еквадору глибоко під Тихим океаном.

Ці тектонічні плити труться одна об одну зі швидкістю близько 140 міліметрів на рік. З початку повного обліку даних у 1995 році розлом регулярно генерує землетруси магнітудою шість кожні п'ять-шість років.

Під час експериментів, які вчені провели у 2008 і 2019-2022 роках, вони розмістили донні сейсмометри (OBS) на морському дні. Ці прилади зафіксували деталі десятків тисяч найдрібніших землетрусів навколо двох великих.

Аналіз даних показав, що два сегменти розлому Гофар, кожен зі своєю бар'єрною зоною, здригалися аналогічним чином. Вимірювання показали, що бар'єрні зони являють собою складні мережі невеликих розломів, що поглинають численні незначні поштовхи, які передують великим землетрусам. Коли відбуваються основні землетруси, заповнена рідиною порода навколо цих буферних зон зміщується і розширюється, і більше води спрямовується в зазори, що утворилися. Це викликає зміни тиску, які призводять до "блокування" породи і запобігають подальшому ковзанню, ефективно перешкоджаючи посиленню землетрусу.

"Ці бар'єри — не просто пасивні елементи ландшафту. Вони є активними, динамічними частинами системи розломів, і розуміння того, як вони працюють, змінює наше уявлення про межі землетрусів на цих розломах", — заявив Гун.

Аналогічні сценарії спостерігалися і на інших розломах по всьому світу. Землетруси на цих розломах менші, ніж очікувалося, враховуючи геологічний тиск і розташування. Хоча під час дослідження вчені проаналізували тільки один розлом, імовірно, що інші подібні утворення також оточують бар'єрні зони.