"А це справді були українські націоналісти?": Політолог прокоментував Марш національної єдності у Києві

"Я сьогодні ще не дуже готовий оцінювати акцію, мотиви, погрози тощо "об'єднаних націоналістів". Там, за спиною організаторів та натхненників (я не про рядових учасників) дуже смердить путінськими вухами, але це ще треба розбирати по детальках і нема гарантії, що все вдасться вишукати", - написав політолог Тарас Чорновіл на своїй сторінці у "Фейсбуці", передають Патріоти України.

Але сьогодні з десяток разів мусив на цю тему висловлюватися, тому лише кілька поверхових думок без претензій на "істину в останній інстанції":

- А це справді були націоналісти? Чи можуть бути російськомовні патріоти України? Так, доказано і Майданом, і війною. Але російськомовних українських націоналістів не може бути за означенням. Ставлення до мови є одним із маркерів визначення націоналізму.

Українська доволі легка для вивчення російськомовним українцем, і якщо він принципово за ці роки на неї не перейшов, то він може бути і патріотом, і мужнім воїном, і хорошим громадянином (хоча деякі проблеми із самоідентифікацією все ж колись виникатимуть), але він ніколи, абсолютно ніколи (!) не може стати українським націоналістом. Для більшості учасників та й керівників так званих націоналістичних організацій "націоналізм" є лише фетишем, фальшивою, але вигідною прив'язкою до модної сьогодні течії, суті якої вони абсолютно не розуміють і жахливо її спотворюють та дискредитують.

- Щодо заявленого єднання всіх націоналістів (чомусь саме це сьогодні найбільше цікавило журналістів), то тут є ще кілька нюансів. Найперше, там більшість були аж ніяк не націоналісти, а різні середовища від військово-патріотичних груп і нечисленних справжніх представників націоналістичних організацій до офіційно відторгнутих ОУН осіб (як відомий провокатор для російських телеканалів Коханівський), радикалів найрізноманітніших мастей, проплачених за 600 гривень учасників і відвертих російських провокаторів.

Тому перше - хто з ким там мав би єднатися? А друге - історія українського націоналізму - це, на жаль, завжди був шлях розколів і взаємопоборювання, але ніколи не об'єднання. Повірте хоч тут власному досвіду члена одного з відламків Організації - ОУН(м), присягу в якій я складав ще в підрадянському 1990 році. Була єдина спроба якоїсь взаємоінтеграції (ОУН бандерівської з різними індивідуальними активістами й різними маргіналами, яку спробувала реалізувати Слава Стецько, створюючи КУН на початку 90-их). Спроба виявилася малоперспективною. У нас приблизно раз на квартал утворюється нова організація чи партія, яка себе єдину проголошує істинно націоналістичною, а всіх інших - ворожими запроданцями.

Через це вже пройшов і Правий сектор - найгучніший із таких проектів. Тепер він уже теж розколовся. Та й сам Білецький лише підтвердив цю істину, коли утворював свою, з політологічної точки зору, карикатурну партію. Тому там нині лише парад дуже примітивних та гучних амбіцій. Хочеться вірити, що колись у нас таки виникне справжня націоналістична партія, бо суспільний запит на неї існує. Але все, що маємо зараз - лише брудна мімікрія або заробітчанство.

- Коли журналісти (телеканал Еспресо) вийшли на рекрутерів, які збирали учасників на цю акцію, та встановили таксу "за гідність" - 600 гривень за пів дня, все стало на свої місця. Від проплачених мітингів Мураєва-Рабіновича нинішні відрізняються лише тим, що вони огидніші й цинічніші. Мураєв за російські гроші експлуатував соціальну проблематику, а наші псевдо-націоналісти обгидили святі ідеї, за які покоління людей віддавали й нині жертвують свої життя. Це дуже гидко. Але колись таки треба буде розібратися - звідки гроші.

Наші олігархи, навчені гірким досвідом співпраці зі Свободою ("Кому что должен - всем прощаю!"), в націоналістичні акції, особливо, якщо там світяться свободівці, більше вкладати не спішать, та й проблем у них і без того нині вистачає. Є ще три джерела - пожертвувані на добробати гроші, за які рекрутують платних мітингувальників(!), відвертий рекет та бандитизм (на жаль, це теж нині має місце) і російські гроші, яких нині знову стало аж надто багато в нашому суспільному житті.

- Самі заяви, вимоги, ультиматуми теж викликають купу запитань. У нас якось суспільство звикло до повернення чисто комуністичної ідеології. Саме так, не соціалістичної чи соціал-демократичної, а таки комуністичної ідеології. Я, окрім іншого, маю на увазі затяту боротьбу проти ринку землі (більшовицьке закріпачення селян) і війна проти самої ідеї приватизації (держава, як і в СРСР має залишатися власником виробничих потужностей).

Навіть Росія вже давно минула цей комуністичний дурман, а наші західні сусіди вже про нього й забули. І от чомусь на марші, від якого чекали лише гострих лозунгів стосовно відносин із Росією та ОРДЛО, пішли в обіг чисто передвиборчі популістські лівацькі лозунги. Щоправда, такі лівацькі погляди колись сповідувала й бандерівська ОУН. Маю вдома документи й рішення одного з Великих зборів ЗЧ ОУН від кінця 1940-их років, де бандерівці пропонують зберегти в майбутній вільній Україні колгоспну систему та державну банківську систему. Але воююча Україна рішеннями УГВР відреклася від такого лівацтва ще в 1944 році, а бандерівці в еміграції переглянули свої позиції вже в 50-их. І от ці наші доморощені "націоналісти" хочуть відкинути і націоналістичну ідеологію, і всю країну назад у середину минулого століття.

Це тільки пару думок з приводу. Є ще повно алюзій щодо кінцевого вигодонабувача, яким є московський режим, щодо нечистоплотності частини організаторів тощо. Виникає лише одне дуже болісне питання: але ж там були не тільки проплачені мітингарі, не лише політичні авантюристи, але й справжні бійці добровольчих батальйони, які дійсно воювали. Їх там небагато, більшість - це "бійці" цивільних корпусів та інших тилових структур. Але ж таки вони йшли в цьому дуже сумнівному марші.

Ну хіба ж вони можуть грати в московські ігри? На жаль, можуть. Я колись про це вже трохи писав - тут чисто соціальна психологія. Якщо в якийсь момент для вас Порошенко, Гройсман, Гонтарєва... стануть більшими ворогами, ніж Путін чи Янукович, якщо ви це не просто допустите в своїх головах, але й чітко зартикулюєте, то ви вже перейшли на інший бік. Бо ж "ворог мого ворога- мій друг". І тут ми не унікальні, таких прикладів тисячі у світовій історії. Є над чим задуматися...