​Чеченська Жанна Д'арк не діє за вказівками Медведчука, як та, що зветься українською: "І по наші душі присилають кілерів", – Аміна Окуєва

Патріоти України пропонують інтерв’ю, котре підготували журналісти видання «Обозреватель».

Українсько-чеченська Жанна д’Арк – саме так часто називають чеченку Аміну Окуєву. І не спроста, адже ця жінка брала активну участь у подіях на Майдані, а коли розпочалася антитерористична операція, у складі добровольчого батальйону "Київ-2" захищала кордони нашої країни. Не приховуючи своєї ненависті до ворога, хоробрий боєць запевняє: "Росія однозначно зазнає краху". При цьому не шукає дружби маріонеток Кремля, силуючись розгледіти у "чортах", не обманутих, а саме свідомих запроданцях, людей.

Сьогодні говоримо про майбутнє окупованого Донбасу й анексованого Криму, відомих політичних особистостей, мовне питання та чому й досі зберігається ризик повномасштабної війни в Україні.

– Ви є очевидцем другої російсько-чеченської війни. Чи є щось спільне з тою, яка триває зараз на Донбасі?

– У нас один ворог, який успішно реалізує методику гібридної й підступної війни, – Російська Федерація. Те, що зараз відбувається в Україні, більше схоже на предтечу першої російсько-чеченської війни. У той момент, коли Чеченська Республіка Ічкерія оголосила свою незалежність на чолі з президентом Джохаром Дудаєвим, почалися гібридні провокації з метою дестабілізувати ситуацію в країні. Тоді теж для цього використовували і російськомовне населення, і людей, які готові це робити за гроші, можливо, й за своїми переконаннями. Пік таких провокацій припадає на 1993-1994 роки, до того, коли розпочалася повномасштабна війна з бомбардуванням. Тому досі є ризик початку масштабного нападу на Україну. Можливо, він зменшився в порівнянні з 2014 роком, але все одно зберігається. Ми впевнені, що Путін ці плани не залишає. Він мріє як мінімум про сухопутний шлях на Крим, а як максимум, при сприятливих для нього умовах, захопити всю Україну.

– Тобто майбутнє Криму й сходу України не надто оптимістичне?

– Навпаки. Геополітичні процеси вказують, що Росія перебуває на межі розвалу. Можливо, це звучить занадто оптимістично, адже складно сказати, скільки років потрібно для її краху. Зараз світ побачив те, на що він успішно закривав очі під час російсько-чеченських воєн. Нині це приховати не виходить, бо Україна велика й впливова країна, яка розташована в Європі. Всі державні структури, ЗМІ, світова спільнота на боці України. Сподіваюся, що для Росії це остання війна.

– Як ви можете оцінити кроки влади України для вирішення війни на Донбасі?

– Політика в Україні мені імпонує. У цілому все робиться правильно, звичайно, є огріхи, тактичні й стратегічні недоліки – без цього не буває. Тим більше, що всередині країни діє сильна п’ята колона, яка захищає свої інтереси. Політичний курс України нині направлений на те, щоб уникнути повномасштабної війни. Усі зусилля спрямовуються на міжнародну політику, щоб на світовому рівні "загасити" Росію при меншій кількості втрат для України.

– Що варто робити звичайним українцям, щоб якомога швидше перемогти ворога?

– Важливо, щоб усі здорові патріотичні сили об’єдналися. Це складно, адже навіть у двох людей не буває однакової думки, тим більше у соціальних груп. Але якщо люди бажають блага Україні, то повинні знайти консенсус між собою, і хоча б до перемоги над Росією, до того, як ця небезпека мине, не влаштовувати з’ясування стосунків та розбірки. Так, конструктивна критика влади – це правильно, нормально, але вона не повинна переростати у критиканство. Часто можна помітити, що навколо "тотальна зрада", "все погано", "нічого хорошого". Це неправильний підхід. Звичайно, якщо відбувається щось конкретно абсурдне, варто звернути на це увагу, і в соцмережі написати, і мітинг влаштувати, можливо. Але ж не "все геть". Це небезпечно.

– Частою причиною конфліктів в Україні є мовне питання. На вашу думку, чи важливо саме зараз, в умовах війни, забороняти спілкуватися російською?

– Державна мова одна – українська. Це принципово й важливо, адже за допомогою цього важеля впливу Росія може дестабілізувати ситуацію в Україні. Є й інша сторона медалі – активісти, які дуже безкомпромісно ставляться до питання мови – лише українська і все. А якщо ти спілкуєшся російською і є патріотом, який уже два роки захищає кордони крани на передовій, – це нікого не цікавить. Вважаю, що мова – важлива державна складова нації, але при цьому треба лояльніше ставитися і не змушувати людей говорити українською, а показувати всю її красу, заохочувати таким чином. Є, наприклад, жителі Одеси, які готові дуже багатьом пожертвувати для України. Вони упродовж трьох років активно підтримують новий вибраний українським народом курс, але при цьому не звикли й не вміють спілкуватися державною мовою. Що ж їм робити? Думаю, що можна бути патріотом незалежно від мови, якою ти говориш. А можна бути зрадником, але україномовним. Як Бойко (Бойко Юрій, колишній віце-прем’єр-міністр України. – Ред.), наприклад.

– Яким, на вашу думку, може бути вихід із цієї ситуації?

– Як варіант, проводити безкоштовні мовні курси для людей старшого віку. А в дітей і так бачу великий прогрес. Українська мова зараз дуже популярна, модна, молодь активно переходить на неї. І все ж до дорослих людей треба бути лояльнішими.

– Країною поширюється думка, що причиною всіх негараздів в Україні є "радянщина". Погоджуєтеся з цим?

– Український народ достатньо прогресивний, зрілий, заслуговує того, щоб просуватися цивілізованим шляхом розвитку, й дуже активно. У Фінляндії теж можна викопати якихось мастодонтів, накшталт наших людей похилого віку, яким було добре при тому ж Сталіні. І не тільки тому, що ковбаса коштувала 2.20. Це як у жарті: "А чому бабуся любить Сталіна? Тому що на неї тоді звертали увагу хлопці і вона всім подобалась". Вважаю, що зараз українське суспільство дуже прогресивне.

– Чи можна було уникнути війни з Росією?

– Ні. Справа в тому, що український народ зробив свій вибір – крокування цивілізованим шляхом розвитку. Пам’ятаю, як на початку Майдану я приїхала в Україну й хотіла виступити зі сцени з промовою, попередити людей, що Віктор Янукович, Микола Азаров та інші – лише маріонетки Кремля. А після Майдану нам, можливо, доведеться зустрітися з їхніми ляльководами віч-на-віч. Так воно й вийшло, хоч більшості людей тоді здавалося, що як тільки уряд Януковича повалять, усе в Україні буде добре. З тою промовою мене так і не пустили на сцену. Співачка Руслана, яка тоді була ведучою, дала зрозуміти, що зараз не час робити подібні заяви. З іншого боку, думаю, а що б це змінило?

– Чи є місце політиці у вашому житті?

З політикою довелося зіткнутися після перемоги на Майдані. Знайомі, які є для мене авторитетом, стимулювали балотуватися в народні депутати у 2014 році. Це було після моєї першої ротації з фронту. Нині я вважаю це своєю помилкою. Дуже рада, що не перемогла. Підозрюю, якби сталось інакше, то, найімовірніше, склала б свій мандат. Кілька разів після цього довелося бувати у Верховній Раді, я там не змогла б працювати. Атмосфера мені абсолютно не підходить.

– Чи пропонували вам керівні посади?

– Ніколи. Аби запропонували, можливо, розглянула б такий варіант розвитку подій, але на місці, де можу щось змінити. Це точно була б не політика в чистому вигляді.

– Як можете охарактеризувати стан української армії?

– Кращий, ніж задовільний. Якщо порівнювати стан армії до початку війни й зараз – земля й небо. У всіх сферах очевидне покращення. Особистий склад, офіцери мають воєнний досвід, і це велика різниця – керувати у мирний час і читати в книгах про тактику й стратегію, а інша – коли ти зустрічаєшся віч-на-віч із ворогом. Звичайно, дороговартісні речі залишаються на плечах волонтерів.

– І все ж часто у ЗМІ з’являється інформація про те, що бійцям не виплачують пенсію, залишаючи жити у злиднях. Це не поодинокі випадки. На вашу думку, як можна уникнути цього?

– Подібні соціальні моменти, звичайно, бувають. Кажуть, що дуже складно ту ж землю отримати, не те що квартиру. Для цього важливо, щоб на місцях у кожній районній раді, обласній раді були люди, які співчувають, яким це болить. Бажано, щоб це були АТОшники, що розуміють усі ці проблеми. Такі питання вирішуються на місцевому рівні. Від того, що скаже президент або міністр, мало що залежить, вони ж не підуть у кожну райраду й не проконтролюють, чи виконується їхнє прохання, чи видали бійцю АТО землю, пенсію. Це вирішують люди на середніх місцях. І багато що залежить від того, на скільки вони патріотичні й не байдужі до цих проблем.

– Чи відбулися в Україні зміни після Революції Гідності?

– Я бачу позитивні зміни в багатьох сферах. По-перше, хочу сказати, що не буває як за помахом чарівної палички… Так лише в казках. Реалізація реформ після радикальної зміни влади навіть в умовах мирного часу – довга, тяжка і нудна праця. А коли у країні війна, коли основна частина зусилля йде на фронт, у людей немає настрою щось робити. До того ж, активна частина суспільства України, ті люди, які могли б працювати над її розвитком, зараз на фронті. Тому й так складно все реалізується.

– Чи має успіхи боротьба з корупцією в Україні?

– Важливо, щоб кожна людина зрозуміла, як важливо не давати хабарі. Це в менталітеті українців, так прийнято вирішувати проблеми. Позитивні зміни в цьому питанні будуть лише тоді, коли, елементарно, батьки перестануть давати ті ж 100 грн у школах, поліклініках, і так далі. Яким би чудовим не був президент, він не проконтролює цей процес повністю. Окрім цього, не забуваємо, що це залежить і від такого фактору, як нормальна зарплата. Особливо що стосується працівників бюджетних сфер. І, зокрема, варто ввести покарання у випадку хабарництва чи вимагання грошей. Усе разом принесе свої результати.

– Чи слідкуєте ви за подіями, які розгортаються навколо Надії Савченко, та реакцією суспільства на них?

– Складно не слідкувати, уся стрічка Facebook у постах про неї. Я розумію тих, хто критикує Савченко. Це негатив у 99%. Я дуже хвилювалася за неї, коли вона була в полоні. А літом уже стало зрозуміло, що вона створює проблеми для країни. Це неприємно й прикро… Люди правильно роблять, що виражають свої емоції. Шкода, яку Надія приносить зараз країні, – дрібниці в порівнянні з негативом, який вона спричиняє будучи депутатом Парламентської асамблеї ради Європи. Всім, хто хоче цю проблему вирішити, варто сконцентруватися саме на цьому моменті. Адже європейці не будуть детально вникати, копати, читати Facebook,дивитися канали, на яких вона щось заявляла… У Європи відповідне ставлення до України, яке формується і завдяки Савченко. Тому важливо припинити шкідливу діяльність на цьому рівні.

– На вашу думку, чи увінчалася успіхом реформа Національної поліції в Україні?

– Багато було зроблено щодо цієї реформи, але процес не закінчився. Щоб змінити поліцію, мало лише патрульних. Це зовнішня частина, дуже малий відсоток від усієї роботи міністерства поліції. Є ще, наприклад, експерти-криміналісти і так далі. Дуже багато різних нюансів, де потрібно працювати, де навчити нові кадри набагато складніше, ніж патрульних.

– Нині в Україні модно призначати на керівні посади молодих дівчат. Це викликає шквал критики серед українців. Наприклад, якщо згадати випадок із 24-річною Анастасією Дєєвою, яку призначили на посаду заступника міністра внутрішніх справ... Підтримуєте такі ініціативи?

– Молодь – це завжди активна частина суспільства, у якої багато енергії. Їй треба давати дорогу й можливості для розвитку. Але, на мою думку, не має бути отак одразу, що одна з найвищих посад уже через кілька років навчання в університеті. А як же досвід і навички? Така людина може себе не дуже адекватно сприймати. Хоча у будь-якій ситуації є винятки. А критикувати – характерна особливість українців. Нація любить обговорити, особливо владу. Це не погано, а показник нормального громадянського суспільства.

– Плануєте повернутися в Чечню?

– Звичайно, це наша з чоловіком мрія, якою ми живемо. Ніколи не забуваємо про неї. Технічно це можливо у випадку повного розвалу Росії, звільнення від маріонеток, що правлять у Чечні.

– Бійці АТО, які повертаються з Донбасу, страждають від поствоєнного синдрому. Дехто, не подолавши його, скорочує собі віку... Як можна допомогти військовим повернутися до нормального життя?

– Поствоєнний синдром є практично у всіх, але по-різному виражається, залежно від темпераменту, характеру. Він проявляється навіть у найстійкіших та найспокійніших. Якщо, наприклад, була схильність до цього, війна може активізувати процес після стресової ситуації. Дуже важливо проводити психологічну реабілітацію з бійцями, що воювали. Це має бути злагоджена служба воєнних психологів, яка, як мінімум, має виявити серед людей, що демобілізувалися, тривожні моменти і згодом допомогти подолати їх.

– На початку війни на Донбасі ви стверджували, що на схід України масово направляють "кадировців". Чи змінилася ситуація?

– На Донбасі їх не виявляли. Коли надходить інформація про їхнє можливе місцезнаходження, ми це перевіряємо. Жодного разу такі дані не підтверджувалася, тому точно можу сказати, що "кадировців" на передовій немає. Якщо й були раніше масово, то десь у тилу, самому Донецьку. І то вони більше займалися мародерством. Зараз там можуть бути лише невеликі групи.

– У вересні 2015 року Рамзан Кадиров був включений до санкційного списку людей, яким заборонений в’їзд в Україну. Як думаєте, він несе загрозу нашій країні?

– Кадиров відкрито погрожує посадовим особам, президенту України, тому це правильне рішення. Думаю, інші країни теж так зроблять. Це небезпечна, психічно нездорова людина, яка отримала практично необмежену владу, на жаль. У нього повністю розв’язані руки і бідні люди, які зараз там в окупації. Це як мінімум не має розповсюджуватися на інші цивілізовані країни, куди Кадиров посилає своїх кілерів. Знаємо, що в Туреччині вбили багато біженців із Чечні, які виступали проти нього, і це вже доведено. Давно відомо, що "кадировці" за його гроші приїжджали і в країни Європи, деякі замахи увінчалися успіхом. Є інформація, що і по наші душі присилаються кілери. На все воля Всевишнього.

– Зараз ви з чоловіком у небезпеці?

– Думаю, що ми на першому місці в списку пошуків. Є інформація, що нас замовили. Знаємо, що чеченцям, які живуть в Україні і їздять додому, пропонують великі суми грошей за замах на нас. Багато хто відмовляється. Навіть тут, в Україні, затримали людину, яка планувала спробу вбити нас. Звичайно, ми дотримуємось засобів самозахисту.