Через відеоігри: Саме так організовані домашні завдання у школах США

Журналіст Тетяна Божко ділиться своїм враженням від американських шкільних домашніх завдань, повідомляють Патріоти України з посиланням на блоги української служби "Голоса Америки".

Американські діти роблять «домашку» в спеціальних навчальних програмах, які дають їм завдання у формі відеоігор. Однак в країні все одно йдуть активні дискусії щодо того, чи варто перенавантажувати учнів.

Основний принцип домашньої роботи нашого учня другого класу – не більше 20 хвилин. Як тільки дзвенить поставлений на цей час будильник, ми женемо дитину від комп’ютера. Якщо це діло пустити на самоплив, він буде сидіти до темряви.

У нашій вірджинській школі, як і у багатьох інших, учні роблять домашню роботу в програмах I-Ready та DreamBox. Це спеціальні навчальні програми, які діагностують рівень готовності дітей і дають їм відповідні до їхнього рівня завдання у формі відеоігор. Замість оцінок батьки отримують роздруківки з діаграмами, на яких відображено прогрес дитини.

Дають дітям і паперові завдання, які, на мій погляд, залегкі і не вимагають більше десяти хвилин на виконання. Ці завдання теж даються відповідно до рівня підготовки дитини.

Ще в американських школах люблять давати на дім проекти, які треба виконувати раз на тиждень чи навіть на місяць. Найскладніше було у дитячому садочку, коли щомісяця потрібно було робити якісь мистецький проект. Я, малодосвідчена на той момент мама, згадувала про проект в ніч напередодні здачі, і ми всією родиною панічно різали, писали, клеїли і розмальовували. Одного разу при виконанні композиції «Індійка, яка ховається у квітах», я так заповзято різала квіти з кольорового паперу, що тиждень потім не могла стиснути праву руку в кулак.

Мій найулюбленіший проект – плакат на тему благодійності. Перед тим ми їздили з сином в Україну, куди привезли цілу валізу волонтерської допомоги. Її роздачу я задокументувала у фотографіях. Згодом ми використали ці фотографії для шкільного проекту. Отже, нинішнього заступника міністра охорони здоров’я, волонтера-інструктора Олександра Лінчевського, у школі міста Фолс-Черч знають, принаймні, в обличчя.

У першому класі чотири рази на тиждень треба було готуватися з дитиною до диктанту. Як тоді, так і зараз раз у місяць потрібно здавати список прочитаних книжок, а ще два рази на тиждень – робити прості проекти.

Все це вимагає добрих організаційних навичок від батьків. Втім, якщо ви про щось забули – не проблема. За незроблене час від часу завдання вчителька сварити дитину не буде і двійку не поставить. У дитячому садку на батьківських зборах класний керівник закликала нас не силувати дітей. Головне - не вбити в дітях бажання вчитися. Самі ж оцінки ставлять за результатами тестів і прогресу дитини.

Менш освічені батьки схильні звинувачувати у всіх шкільних проблемах власну дитину. Дебати щодо того, чи мають діти робити домашню роботу, і як багато її має бути, у США тривають вже понад століття. На початку минулого сторіччя «Домашній журнал леді» розгорнув кампанію проти домашньої роботи, переконуючи, що дітям після школи краще гратися чи дивитися на хмари. Їхні зусилля виявилися настільки ефективними, що в 1901 році у Каліфорнії «домашку» законодавчо заборонили (пізніше цю заборону скасували).

Загалом громадська думка щодо обсягу домашньої роботи в США коливається циклічно: на початку минулого століття вважалося, що розум – це м’яз, який треба «накачувати», і домашня робота в цьому допомагає. У 40-х роках почали переосмислювати саму систему освіти і домашню роботу почали розглядати як пережиток XIX століття. Але після того як Радянський Союз, випередивши США, вивів на орбіту супутник, американці заметушилися і знову заговорили про важливість домашньої роботи для школярів. Тривало це не довго – у 60-х, під впливом «культурної революції», у США залунали голоси, які знову закликали дати дітям більше часу на те, щоб гратися, малювати та творити. У 80-х знову згадали про світову конкуренцію, а з початку ХХІ століття і до тепер в основному притримуються думки, що домашня робота є джерелом надмірного індивідуального та родинного стресу.

У той же час, обсяг роботи, яку дають дітям на дім, залишається більш-менш стабільним, цитує веб-сайт для батьків greatschools.com дослідника корпорації RAND Браяна Гілла.

Згідно з дослідженням компанії MetLife, проведеним в 2007 році, 45% учнів 3-12 класів витрачають на домашню роботу більше, ніж годину в день, включно з 6%, які витрачають понад три години. Понад половину витрачають на «домашку» менше, ніж годину в день.

Національна Асоціація батьків та вчителів, а також Національна освітня асоціація США рекомендують дітям у першому класі давати домашню роботу, яку можна зробити за 10 хвилин, збільшуючи її з кожним навчальним роком на 10 хвилин. У нашій школі, як і в багатьох інших навчальних закладах Америки, ці рекомендації перевищують, інколи – втричі, а то й більше.

Чи йде домашня робота дітям на користь? Згідно з дослідженням професора Університету Дюка Гаріса Купера, однозначно вона йде на користь тільки старшокласникам. Існує деяка позитивна кореляція з досягненнями учнів середніх класів, і жодної – для наймолодших учнів.

Дослідники також встановили, що найбільше суперечок та стресу навколо домашньої роботи виникає в родинах, де у батьків немає вищої освіти. Більш освічені батьки краще здатні оцінити, чи відповідає завдання рівню готовності дитини, і не вагаються висловлювати свою думку вчителю. Менш освічені батьки схильні звинувачувати у всіх шкільних проблемах власну дитину, бо «він бовдур і не зрозуміло, чим в школі займається».

У деяких школах в молодших класах від домашньої роботи взагалі відмовляються, в інших - експериментують з новими підходами. Один з новаторських методів, який шириться американськими школами, - «перевернутий клас» (flipped classroom). На дім вчителі задають подивитися відеолекцію з новим матеріалом, яку або самі вони записали, або підготували Khan Academy чи Ted Talks. Практичні завдання діти роблять в класі, де їм може допомогти вчитель чи однокласник. Ідея мені подобається. Всі з нас мали вчителів, які в класі переказували главу з підручника, а потім, чомусь, замість спеціально підготовлених людей вчити, як вираховувати відсотки чи писати звіти про прочитану книгу, мають батьки. А батьки, може, і не вміють.

Допомога ровесника – взагалі найкращий спосіб засвоїти матеріал. Я пам’ятаю, як у класі 8-9 показувала однокласникам, як робити січення куба, - на третьому кубі і сама зрозуміла.

Батькам психологи, зокрема Джессіка Лейгі, радять наступне: дати дітям самим вирішувати, коли їм робити домашню роботу, – відразу після школи чи навіть зранку, бо усім потрібна якась автономія і контроль. А також не виправляти помилки дитини, не говорячи вже про те, щоб робити домашні завдання за них. Діти мають навчитися робити помилки, вміти впоратися з поразкою та самостійно мотивувати себе на досягнення успіху.